ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
«22» жовтня 2012 р. Справа №5023/3541/12
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Россолов В.В.,суддя Потапенко В.І.,суддя Тихий П.В.,
при секретарі Голозубовій О.І.,
за участі представників сторін:
позивача -не з'явився,
відповідача -Розсоменко І.І., довіреність від 15.10.2012 року,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №3179 Х/1-42) на рішення господарського суду Харківської області від 25.09.2012 року у справі №5023/3541/12,
за позовом Регіонального відділення фонду Державного майна України по Донецькій області, м. Донецьк,
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Восток Телеком», м. Харків,
про стягнення 4123,30 грн.,-
ВСТАНОВИЛА:
Рішенням господарського суду Харківської області від 25.09.2012 року у справі №5023/3541/12 (суддя Аюпова Р. М.) позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Восток Телеком» на користь Регіонального відділення Фонду державного майна по Донецькій області 4123,30 грн. неустойки за період з червня 2011 року по вересень 2011 року у зв'язку з несвоєчасним поверненням орендованого майна. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Восток Телеком» на користь Державного бюджету України 61609,50грн. судового збору.
Відповідач із рішенням місцевого господарського суду не погодився та подав до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 25.09.2012 року у справі №5023/3541/12 повністю та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення.
Зокрема, апелянт посилається на відсутність правових підстав нарахування та стягнення з відповідача неустойки за період з червня 2011 року по вересень 2011 року, тобто за рамками шестимісячного строку.
Крім того, відповідач вказує на те, що суд першої інстанції в резолютивній частині рішення помилково зазначив про стягнення з відповідача судового збору у розмірі 61 609,50 грн., тобто у 38 разів більше, ніж передбачено Законом України «Про судовий збір».
Позивач надав суду відзив на апеляційну скаргу (вх. №8173 від 22.10.2012 року), в якому Регіональне відділення Фонду державного майна України по Донецькій області заперечує проти доводів апеляційної скарги, та просить суд розглянути справу за відсутності представника позивача.
Позивач, будучи належним чином повідомлений про місце та час розгляду апеляційної скарги, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень, не реалізував своє право на участь у судовому процесі та не забезпечив явку свого представника у призначене судове засідання.
Враховуючи те, що явка позивача не була визнана обов'язковою, а також те, що його неявка не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представника позивача за наявними матеріалами у справі.
В судовому засіданні відповідач просив суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги.
Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи відповідача, заслухавши у судовому засіданні пояснення відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу у відповідності до вимог статті 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.
02.12.2006 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Донецькій області (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Телекомунікаційна компанія «Велтон. Телеком», правонаступником якого внаслідок виділення та перейменування є Товариство з обмеженою відповідальністю «Восток Телеком»(орендар), укладено договір оренди №3036/200, за яким орендодавець передав орендарю в строкове платне користування нерухоме майно - нежитлове вбудоване приміщення площею 13,64 м.кв., розташоване за адресою: м. Донецьк, пр. Київський, 57, що знаходиться на балансі Вищого професійного училища №107 м. Донецька (балансоутримувач), відповідно до акта приймання-передачі.
Пунктом 10.1 визначено, що договір укладено з 12.12.2006 року по 07.12.2007 року.
Згідно п. 10.6 договору, у разі відсутності заяви про припинення або зміну договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий термін та на тих самих умовах, які були передбачені цим договором.
Пунктом 5.7 договору передбачено зобов'язання орендаря повернути балансоутримувачу орендоване майно у належному стані у випадку припинення або розірвання договору.
Припинення дії договору оренди №3036/2006 від 12.12.2006 року встановлено рішенням господарського суду Донецької області від 05.10.2009 року по справі №16/112пн, що набуло законної сили (залишено в силі постановою Вищого господарського суду України №16/112пн від 16.03.2010 року), та згідно з яким позовні вимоги Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області задоволено, зобов'язано ТОВ «Восток Телеком»повернути балансоутримувачу - Вищому професійному училищу №107 м. Донецька орендоване майно - нежитлове вбудоване приміщення загальною площею 13,64 м.кв., розташоване за адресою: м. Донецьк, пр. Київський, 57 за актом приймання-передачі в місячний термін з дня набрання рішенням чинності в зв'язку із своєчасним повідомленням орендаря - Донбаської філії ТОВ «ТК «Велтон. Телеком»про відмову в пролонгації договору оренди.
Згідно з ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Однак, спірне орендоване майно відповідач позивачеві не повернув.
20.10.2011 року позивач листом за вих. №11-06-03-10328 повідомив відповідача про необхідність сплати неустойки за несвоєчасне повернення орендованого майна за договором оренди за період з червня 2011 року по вересень 2011 року в розмірі 4123,30 грн.
Вимоги позивача мотивовані безпідставним перебуванням відповідача у приміщенні після припинення дії договору, внаслідок чого заборгованість останнього по неустойці, нарахована на підставі ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України за несвоєчасну передачу орендованого майна, склала 4123,30 грн. за період з червня 2011 року по вересень 2011 року.
Місцевий господарський суд задовольняючи позовні вимоги, керувався ст. ст. 232, 291 Господарського кодексу України, ст.ст. 258, 526, 530, 763, 785 Цивільного кодексу України, з огляду на те, що неустойка є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин та підлягає стягненню за весь час прострочення зобов'язання щодо повернення об'єкта оренди.
Колегія суддів погоджується з вищевикладеними висновками місцевого господарського суду та вважає їх такими, що повністю відповідають фактичним обставинам та матеріалам справи, а також нормам чинного законодавства, їм надана правильна та належна правова оцінка. Такий висновок суду апеляційної інстанції ґрунтується на наступному.
Згідно зі статтею 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Частинами 2, 3 статті 291 Господарського кодексу України визначено, що договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено. Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України. Аналогічні норми щодо обов'язку орендаря повернути орендодавцю орендоване майно закріплені і в частині 1 статті 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна».
Відповідно до статті 29 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» за невиконання зобов'язань за договором оренди, в тому числі за зміну та розірвання договору в односторонньому порядку, сторони несуть відповідальність, встановлену законодавчими актами України та договором.
Статтею 785 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено у договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Враховуючи безпідставне перебування у відповідача приміщення після припинення дії договору оренди №3036/2006 від 12.12.2006 року, колегія суддів вважає позовні вимоги щодо стягнення заборгованості по неустойці за несвоєчасну передачу орендованого майна такими, що підлягають задоволенню.
Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Тобто, положення даної правової норми застосовується до відповідних правовідносин в разі, якщо інше не встановлено законом або договором.
Разом з тим, неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин (право на яку виникає в орендодавця у разі несвоєчасного повернення орендованого майна орендарем) та підлягає стягненню за весь час прострочення зобов'язання щодо повернення речі, що виключає можливість застосування шестимісячного та річного строків нарахування, встановлених частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України та пунктом 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України, оскільки нормами закону, а саме частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України встановлено нарахування неустойки за весь час прострочення. Вказана позиція викладена й у Постанові Верховного Суду України від 18.04.2011 року №3-33гс11 «Про стягнення суми неустойки».
Положеннями ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що рішення Верховного суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим, зокрема, для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного суду України.
Вказаним спростовується посилання апелянта на відсутність законних підстав для нарахування неустойки за період з червня 2011 року по вересень 2011 року, тобто за рамками шестимісячного строку.
З огляду на те, що законодавством, яке регулює орендні правовідносини, встановлено можливість стягнення неустойки за весь час прострочення виконання зобов'язання щодо повернення об'єкта оренди після закінчення строку дії договору, та не повернення відповідачем орендованого приміщення після припинення дії договору оренди, суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги в частині заявленого розміру неустойки в сумі 4123,30 грн., за період червня 2011 року по вересень 2011 року.
За таких обставин підстави для скасування оскаржуваного рішення відсутні.
В апеляційній скарзі відповідач вказує на те, що суд першої інстанції в резолютивній частині рішення помилково зазначив про стягнення з відповідача судового збору у розмірі 61 609,50 грн., тобто у 38 разів більше, ніж передбачено Законом України «Про судовий збір».
Перевіривши дане твердження скаржника, колегія суддів зазначає наступне.
Пунктом 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»визначено, що за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру сплачується 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.
Тобто, за даними позовними вимогами повинно бути сплачено 1609,50 грн.
У мотивувальній частині оскаржуваного рішення, суд першої інстанції зазначив, що відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача і підлягають стягненню на користь Державного бюджету України в сумі 1609,50 грн. Однак, в резолютивній частині рішення суд помилково вказав суму судового збору у розмірі 61609,50 грн.
Таким чином, на підставі п. 4 статті 103 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає за необхідне змінити резолютивну частину рішення із зазначенням в ній вірної суми стягнутого з відповідача судового збору, а саме -1609,50 грн.
Суд першої інстанції вірно застосував положення ст. ст. 232, 291 Господарського кодексу України, ст.ст. 258, 526, 530, 763, 785 Цивільного кодексу України, при повному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи.
Зважаючи на наведене та керуючись статтями 99, 101, п. 4 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу задовольнити частково.
Рішення господарського суду Харківської області від 25.09.2012 року у справі №5023/3541/12 змінити в частині стягнення з відповідача судового збору в сумі 61609,50 грн. та викласти в наступній редакції -стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Восток Телеком»(61007, м. Харків, вул. Академіка Проскури, 1, код ЄДРПОУ 30184815) на користь Державного бюджету України (отримувач коштів -УДКСУ у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області, код ЄДРПОУ 37999654, МФО 851011, номер рахунку 31215206783003, банк отримувача ГУДКСУ у Харківській області, код класифікації доходів бюджету 22030001) 1609,50 грн. судового збору.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Повний текст постанови складено 29.10.2012 року.
Головуючий суддя Россолов В. В.
Суддя Потапенко В. І.
Суддя Тихий П. В.