ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
_________________________________________________________________________________________________________
27.06.06 Справа № 2/46-7/22
УХВАЛА
Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії
головуючого-судді Скрутовського П. Д.
суддів Онишкевич В. В.
Слуки М. Г.
Розглянувши апеляційну скаргу Управління Пенсійного Фонду України в Залізничному районі м. Львова № 4751/06-25 від 20.05.2005 р.
на рішення господарського суду Львівської області від 11.05.2005 р.
у справі № 2/46-7/22
за позовом Управління Пенсійного Фонду України в Залізничному районі м. Львова
до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Львові
про стягнення 1 495, 37 грн.
за участю представників сторін:
від позивача (скаржника) –явка необов’язкова –не з’явився
від відповідача –явка необов’язкова –Дац Н. І. –юрисконсульт (довіреність б/н від 15.12.2005 р.)
Представнику відповідача роз’яснені права та обов’язки, передбачені ст.ст. 49, 51 КАС України. Згідно клопотання, технічна фіксація судового процесу не здійснюється, ведеться протокол судового засідання.
Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 10.06.2005 р. апеляційна скарга була прийнята до провадження і розгляд справи призначено на 05.07.2005 р., ухвалами від 05.07.2005 р., 06.09.2005 р., 25.10.2005 р., 20.12.2005 р. і від 07.02.2006 р. розгляд справи відкладався з підстав, викладених в цих ухвалах, явка сторін не була визнана обов’язковою.
Рішенням господарського суду Львівської області від 11.05.2005 р. у справі № 2/46-7/22 за позовом Управління Пенсійного Фонду України в Залізничному районі м. Львова до Відділення Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Львові про стягнення суми боргу в розмірі 1 495, 37 грн. та спонукання до дій постановити рішення, яким зобов’язати відповідача прийняти до відшкодування вказану суму, виплачену з коштів Пенсійного фонду інваліду ІІ групи внаслідок трудового каліцтва Кузьмі Б. М. за період з 01.02.2004 р. по 31.11.2004 р., про що скласти акт звірки та подати його вищестоящій організації в позові відмовлено.
При винесенні оскаржуваного рішення, місцевий господарський суд керувався п. 7 Порядку відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному Фонду України витрат пов’язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв’язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, затвердженого Постановою Правління Пенсійного Фонду України від 04.03.2003 р. № 5-4/4, ст. 41 Закону України „Про страхові тарифи на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”, а також нормами Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів, ратифікованою Верховною радою України 11.07.1995 р. і Угоди країн-учасниць СНД про гарантії прав громадян держав співдружності у галузі пенсійного забезпечення та мотивував його тим, що згідно вищевказаних нормативно-правових актів, відшкодування виплат по виплачених пенсіях та їх доставки повинні проводитися на централізованому рівні, а не на регіональному. Крім того, відшкодування потерпілому шкоди, вчиненої внаслідок нещасного випадку на виробництві, здійснюється стороною тієї держави, де стався страховий випадок, а призначення та виплата пенсій громадянам інших держав –учасників СНД в галузі пенсійного забезпечення та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають і проведення взаєморозрахунків між Фондами не передбачено.
Скаржник, позивач у справі, не погодився з рішенням господарського суду Львівської області, подав апеляційну скаргу, в якій вказує підстави, з яких вважає, що дане рішення слід скасувати повністю і прийняти нове рішення, яким задоволити позов, посилаючись на неповне з’ясування обставин, що мають істотне значення для справи, неправильне застосування норм процесуального та матеріального права. Так, апелянт свої вимоги мотивує тим, що взаємні розрахунки між Фондами не проводяться, якщо інше не передбачено взаємними угодами. Також скаржник зазначає, що Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України зобов’язаний відшкодувати шкоду при настанні страхового випадку в розмірах, визначених органами Пенсійного фонду України, а оскільки пенсія Кузьмі Б. М. виплачена з коштів Пенсійного фонду, то в даному випадку відшкодування повинно проводитись на користь позивача.
Скаржник не забезпечив явки уповноваженого представника у судове засідання 27.06.2006 р., хоча належним чином був повідомлений про час і місце судового розгляду справи, що підтверджується наявним у справі повідомленням про вручення поштового відправлення № 1267127.
Відповідач, скориставшись правом, наданим ст. 191 КАС України, подав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечив доводи, викладені в ній, просить рішення господарського суду Львівської області залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на ст.ст. 21, 28, 35, 36 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», Інструкцію про порядок передачі виконавчій дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України документів, що підтверджують право застрахованого або членів його сім’ї на страхову виплату, затверджену Постановою Правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 24.04.2001 р. № 10, зазначає, що за відсутності у Фонді соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань особових справ осіб, Фонд не має правових підстав для здійснення відшкодування Пенсійному фонду витрат, пов’язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві.
Розглянувши наявні матеріали справи, доводи та заперечення, наведені в апеляційній скарзі та у відзиві на неї, заслухавши пояснення представників сторін у судових засіданнях, колегія суддів господарського суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення з наступних підстав:
Із матеріалів даної справи, а саме із довідки про виплачену пенсію та розрахунку боргу, вбачається, що громадянин Кузьма Б. М. з коштів Пенсійного фонду одержав пенсію по ІІІ групі інвалідності внаслідок трудового каліцтва за період з 01.02.2004 р. по 31.11.2004 р. на загальну суму 1 495, 37 грн.
Заявлені до Відділення виконавчої дирекції ФСС від НВ на виробництві та ПЗ вимоги про відшкодування заборгованості по регресних вимогах за період з 01.02.2004 р. по 31.11.2004 р. (підтверджується актами щомісячних звірок витрат по особових справах потерпілих, яким виплачено пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв’язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання), до яких не включено вимоги у зв’язку з невизнанням та виключенням із загального списку на відшкодування даного виду пенсій, залишені без задоволення з тих підстав, що нещасний випадок стався поза межами України (на території країн СНД), що підтверджується Актом про нещасний випадок на виробництві від 04.12.1974 р. № 21.
Пенсійний фонд України створено у 1992 р., згідно Постанови КМУ від 28.01.1992 р. До його відання віднесено призначення пенсій та забезпечення їх виплати (Указ Президента України «Про Положення про Пенсійний фонд України»від 01.03.2001 р. № 121/2001).
Відповідно до ст. 21 Закону України „Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”, Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань здійснює виплату пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання та пенсії у зв’язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.
Таким чином, з часу набрання чинності даним Законом (з 01.04.2001 р.) виплату пенсій по інвалідності та пенсій у зв’язку з втратою годувальника повинен здійснювати страховик (ФСС від НВ на виробництві та ПЗ України).
При цьому, страховик здійснює виплату таких пенсій застрахованим особам, тобто, фізичним особам, на користь яких здійснюється страхування. Такі особи, згідно ст. 10 зазначеного Закону, вважаються застрахованими з моменту набрання чинності цим Законом.
До набрання законної сили даним Законом позивач відшкодовував виплачену потерпілому пенсію в регресному порядку за рахунок страхувальника, тобто, підприємства, на якому стався нещасний випадок.
ФСС від НВ на виробництві та ПЗ України є некомерційною самоврядною організацією, яка діє на підставі статуту, є правонаступником державного, галузевих та регіональних фондів охорони праці. Метою останніх було доведення умов і безпеки праці до нормативних вимог, підвищення рівня охорони праці на виробництві, тощо. Фонди охорони праці не здійснювали соціальне страхування та соціальне забезпечення працівників.
Ст. 35 вказаного Закону, передбачає перелік документів, які необхідно подати до робочих органів Фонду для призначення страхових виплат. А згідно ст. 36 цього ж Закону, Фонд соціального страхування від нещасних випадків розглядає справу про страхові виплати на підставі заяви потерпілого або заінтересованої особи за наявності усіх необхідних документів і приймає відповідні рішення у 10-денний строк, не враховуючи дня надходження зазначених документів.
Ст. 7 Закону України „Про страхові тарифи на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” передбачено, що ФСС від НВ на виробництві та ПЗ України здійснює виплати з того часу, коли підприємства передали в установленому порядку документи, що підтверджують право працівників (членів їх сімей), що потерпіли на виробництві до 01.04.2001 р. на такі страхові виплати та соціальні послуги.
Однак, діючим законодавством не передбачено права Пенсійного фонду України передати ФСС від НВ на виробництві та ПЗ України документи для проведення соціальних виплат у формі виплати пенсій по інвалідності і пенсій у зв’язку з втратою годувальника. Виплату таких пенсій на даний час здійснює Пенсійний фонд України згідно з Законом України „Про пенсійне забезпечення” та Законом України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”.
Відповідно до п. 7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, відповідно до Закону України „Про пенсійне забезпечення”, до заяви про призначення пенсії додаються перелік документів, в тому числі акт про нещасний випадок на виробництві (форма Н-1), акт про розслідування нещасного випадку (аварії) (форма Н-5), акт розслідування професійного захворювання (форма Н-4), і виписку з акту огляду МСЕК.
Для проведення відшкодування будь-яких виплат, відповідач, відповідно до вимог ст. 35 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», в обґрунтування понесених витрат повинен мати акт розслідування і інші документи, як підставу для призначення і проведення виплат.
Згідно з ст. 2 зазначеного вище Закону ФСС від НВ на виробництві та ПЗ України діє в межах України і здійснює страхування застрахованих в Україні осіб з дати набрання чинності цим Законом. Громадянин Кузьма Б. М. отримав ушкодження здоров’я за межами України, а саме –на території Російської Федерації –як видно із змісту Акту про нещасний випадок № 21 від 04.12.1974 р..
Між Російською Федерацією та Україною підписано дві угоди, які стосуються предмету спору: Угоду про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 р. та Угоду про взаємне визнання прав на відшкодування шкоди, заподіяної працівникам каліцтвом, професійним захворюванням або іншим ушкодженням здоров’я, які пов’язані з виконанням ними трудових обов’язків від 09.09.1994 р., які не ратифіковано Верховною радою України.
Ці угоди регулюють відносини в галузі пенсійного забезпечення громадян країн СНД щодо місця призначення пенсії, трудового стажу, обчислення та виплати пенсій. Угоди регулюють правовідносини щодо захисту прав громадян у галузі пенсійного забезпечення і щодо взаємних прав на відшкодування шкоди, завданої працівникам каліцтвом, професійним захворюванням або іншим ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням ними трудових обов’язків.
Однак, ці угоди не регулюють правовідносини між органом який виплатив фізичній особі пенсію (Пенсійний Фонд України) і органом який зобов’язаний відшкодувати виплачені пенсії фізичним особам (в спірному випадку ФСС від НВ на виробництві та ПЗ України).
Національним законодавством питання відшкодування Пенсійному фонду України витрат пов’язаних з виплатою пенсій громадянам, які отримали трудове каліцтво чи професійне захворювання на території країн СНД не передбачено.
Відповідно до Закону України „Про дію міжнародних договорів на території України”, укладені і належними чином ратифіковані Україною міжнародні договори становлять невід’ємну частину національного законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.
Відповідно до ст. 2 згаданого Закону, від імені України укладаються міжнародні договори, що стосуються прав та свобод людини, а відповідно до ст. 7 цього ж закону, такі договори підлягають ратифікації Верховною радою України.
Із змісту ст. 4 Закону України Про дію міжнародних договорів на території України”, ст. 4 Закону «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»та ст. 9 КАС України випливає, що норми міжнародного договору України, які передбачають інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством про страхування від нещасного випадку підлягають застосуванню лише тоді, коли згода на обов’язковість даного договору надана Верховною радою України.
Тому, колегія суддів не бере до уваги ні Угоду про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 р., ні Угоду про взаємне визнання прав на відшкодування шкоди, заподіяної працівникам каліцтвом, професійним захворюванням або іншим ушкодженням здоров’я, які пов’язані з виконанням ними трудових обов’язків від 09.09.1994 р., оскільки, вони не ратифіковані Верховною радою України і не регулюють спірного між сторонами питання взагалі.
Отже, вказані вище угоди не регулюють питання щодо відшкодування виплачених пенсій за рахунок відповідача. Дані угоди передбачають лише виплату пенсій державою - Україна.
Спірне питання повинно було б бути врегульовано національним законодавством.
Ч. 2 ст. 2 Закону «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»передбачає, що особи, право яких на отримання відшкодування шкоди раніше було встановлено згідно з законодавством СРСР та законодавством України про відшкодування шкоди, заподіяної працівникам внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання, пов’язаних з виконанням ними трудових обов’язків, мають право на забезпечення по страхуванню від нещасного випадку, відповідно до цього закону.
Однак, дана норма закону, як і ст. 2 в цілому, стосується виплат пенсій фізичним особам і не регулює порядку відшкодування Пенсійному фонду України витрат, здійснених фізичним особам по відшкодуванню пенсій за рахунок ФСС від НВ на виробництві на ПЗ України.
На думку колегії суддів, вказана норма закону стосується лише фізичних осіб, яким заподіяно шкоду на території України за часів СРСР, оскільки Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»відноситься до національного законодавства і регулює питання загальнообов’язкового державного соціального страхування в просторі та часі на території України.
Згідно ст. 38 зазначеного Закону, страхові виплати та надання соціальних послуг може бути припинено на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною радою України.
Як вже було зазначено, потерпілий Кузьма Б. М. отримав трудове каліцтво на підприємстві, яке розташоване на території Російської Федерації.
Потерпілі, які отримали каліцтво поза межами України і переїхали в Україну на постійне місце проживання, не є застрахованими в Україні і за них не сплачувались страхові внески до Фонду соціального страхування від нещасних випадків та професійних захворювань України, а тому, у Фонду немає підстав відшкодовувати виплачені пенсії управлінню Пенсійного фонду України.
Зобов’язань ФСС від НВ на виробництві та ПЗ України з відшкодування виплачених пенсій Пенсійним фондом України фізичним особам діючим законодавством не передбачено.
Ні міжнародним договором, ні іншими законодавчими актами України не врегульовано питання покриття вказаних витрат Пенсійному фонду на виплату пенсії по інвалідності, заподіяної внаслідок трудового каліцтва за межами України, за рахунок коштів ФСС від НВ на виробництві та ПЗ України.
Враховуючи те, що на час завдання шкоди потерпілому, діяло законодавство, яке передбачало право позивача звернутися з регресною вимогою до страхувальника, міжнародні угоди не ратифіковані, а відповідно до вимог ст. 4 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», норми цього Закону не застосовуються, якщо міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною радою України встановлено інше, обов’язковість відшкодування відповідачем виплачених пенсій позивачем потерпілим, які отримали ушкодження здоров’я за межами України діючим законодавством не передбачено, тому, відсутні підстави для спонукання відповідача прийняти до заліку виплачені суми пенсій та включити до щомісячних актів звірок суму пенсії.
Крім цього, між Фондами розроблено Порядок відшкодування витрат, пов’язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання від 04.03.2003 р. № 5-4/4, яким передбачено здійснення розрахунків на централізованому рівні тих виплат, що здійснюються за національним законодавством.
На звернення вищестоящого органу відповідача до Головного науково-експертного управління Апарату Верховної Ради України з цього питання, останнє листом № 16/3-9 від 10.01.2006 р. висловило думку про відсутність підстав для відшкодування відповідачем позивачу виплачених пенсій.
Таке відшкодування відповідачем позивачу можливо лише за рахунок коштів Державного бюджету України, оскільки інший порядок діючим законодавством не передбачено.
Аналогічна практика Вищого адміністративного Суду України у справах № 2/47-7/21 і № 2/48-7/20 за позовом Управління Пенсійного фонду України в Залізничному районі м. Львова до ВВДФСС від НВ на виробництві та ПЗ України у м. Львові.
Згідно ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
За ст. 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні.
Отже, враховуючи наведене, положення чинного законодавства України, а також практику Вищого господарського та Верховного судів України щодо перегляду матеріалів справ в касаційному порядку з аналогічним предметом спору, апеляційна інстанція дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду прийняте з врахуванням всіх обставин справи та з дотриманням норм чинного законодавства України, а тому не вбачає підстав для його зміни чи скасування.
Керуючись ст.ст. 184, 195, 199, 200-205, п. 7 Прикінцевих та перехідних положень КАС України, -
ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
УХВАЛИВ:
1. Рішення господарського суду Львівської області від 11.05.2005 р. у справі № 2/46-7/22 залишити без змін, а апеляційну скаргу УПФ України у Залізничному районі м. Львова без задоволення;
2. Матеріали справи направити на адресу місцевого господарського суду;
3. Ухвала може бути оскаржена в установленому законом порядку.
Головуючий-суддя П. Д. Скрутовський
Суддя В. В. Онишкевич
Суддя М. Г. Слука