РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

За позовом     Товариства з обмеженою відповідальністю "Айленд"

до                    Товариства з обмеженою відповідальністю "САВВА"

про                  визнання договору недійсним

Суддя  Калатай Н.Ф.

Представники:

Від позивача                    Овчарук П. П. –представник за довіреністю № 05 – 06 від 15.05.2006 року

Від відповідача           не з’явився  

Обставини справи :

Позов заявлено про визнання недійсним договору на постачання товару № 267/02 від 15.02.2003 р. на підставі ч. 2 ст. 207 ГК України з тих підстав, що він містить умови, які не відповідають вимогам чинного законодавства, та умови господарського зобов’язання, що порушують права та законні інтереси позивача. Крім того, позивач посилається на те, що умови п. 4.7 спірного договору суперечать умовам п. 8.1 цього ж договору.

В судовому засіданні 25.07.2006 р. позивач звернувся до суду з заявою (про уточнення підстав позову), з урахуванням якої просить визнати недійсним зазначений договір на підставі ст. 48 ЦК Української РСР, як такий, що не відповідає вимогам ст. 162 цього Кодексу.

          Незважаючи на належне повідомлення про час і місце кожного засідання по справі, в тому числі і на адресу реєстрації, відповідач в жодне судове засідання не з’явився, письмових доказів, пояснень та заперечень по суті спору не надав, вимоги ухвал суду не виконав, причини неявки в судове засідання невідомі.

Справа розглядається, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, за наявними в ній матеріалами.

          Розгляд справи відкладався.

          Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

          15.02.2003 року позивач як Замовник та відповідач як Постачальник уклали договір постачання товару № 267/02 (далі Договір), відповідно до умов якого відповідач поставляє і передає у власність (повне господарське управління) позивача товар, відповідно до накладних, які є невід’ємною частиною Договору, а позивач приймає цей товар та оплачує його на умовах і в порядку, визначених Договором.

          З урахуванням обставин справи, на підставі документальних доказів, що містяться у матеріалах справи, та наданих представником позивача пояснень суд вважає, що позовна заява про визнання Договору недійсним задоволенню не підлягає з таких підстав.

Згідно п. 4 Перехідних та прикінцевих положень Цивільного кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2004 р. (далі ЦК України), його правила застосовуються до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Щодо підстав для визнання Договору недійсним, застосовуються правила, встановлені Цивільним кодексом Української РСР (далі ЦК УРСР), який діяв на момент укладання цього Договору.

Відповідно до статті 48 ЦК УРСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.

На думку позивача, умови спірного Договору (п. 4.7, п. 6.5) не відповідають законодавству, а саме, ст. 162 ЦК УРСР, якою встановлено, що одностороння відмова від виконання зобов’язань і одностороння зміна умов договору не допускається, за винятком випадків, передбачених законом.

Відповідно до п. 4.7 Договору позивач зобов’язаний проводити звірення розрахунків за поставлену продукцію до 10 числа кожного місяця, який іде за звіреним періодом, шляхом підписання акту взаємної звірки та надання оборотної відомості про залишок нереалізованого товару, завіреної уповноваженою особою (керівником підприємства, фінансовим директором, головним бухгалтером тощо) та посвідченої печаткою підприємства. В разі, якщо до вказаної дати позивачем не було подано акту звірки взаєморозрахунків та оборотної відомості, оформлених належним чином, відповідач призупиняє здійснення поставок (виконання заявок позивач) і в цьому випадку відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов Договору відповідач не несе.

Відповідно до п. 6.5 Договору, у випадку порушення позивачем умов оплати вартості поставленого товару (п.п. 4.3, 4.4) або умов, визначених п. 4.7 Договору, відповідач звільняється від зобов’язання здійснити поставку (виконати замовлення) наступної партії товару до виконання позивачем відповідних зобов’язань.

Отже, зазначеними пунктами Договору передбачене призупинення виконання зобов’язань відповідача в частині поставки наступної партії товару у випадку невиконання позивачем своїх договірних зобов’язань в частині оплати попередньої, що не може вважатися односторонньою відмовою від зобов’язання в розумінні ст. 162 ЦК УРСР.

Той факт, що сторони Договору не встановили для Постачальника санкції, аналогічні санкціям, встановленим за невиконання своїх зобов’язань Замовником, не може вважатися підставою для визнання спірного Договору недійсним з підстав невідповідності його вимогам законодавства.

У випадку, якщо одна умова суперечить іншій умові укладеного сторонами договору, підстави для визнання такого договору недійсним в порядку ст. 48 ЦК УРСР як такого, що не відповідає законодавству, також відсутні.

Крім того, позивач не надав будь-якого нормативного обґрунтування, чому п. 4.7 Договору, згідно якому, в разі, якщо до 10 числа кожного місяця, який іде за звіреним періодом, позивачем як Замовником не було подано акту звірки взаєморозрахунків та оборотної відомості, оформлених належним чином, відповідач як Постачальник призупиняє здійснення поставок (виконання заявок позивач) і в цьому випадку відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов Договору відповідач не несе, суперечить п. 8.1 Договору, згідно якому він може бути розірваний за заявою однієї із сторін у випадку невиконання або неналежного виконання другою стороною своїх зобов’язань.

Відповідно до ст. 21 Закону України “Про підприємства в Україні”, що діяв на дату укладення спірного Договору, підприємства вільні у виборі предмету договору, визначенні зобов’язань, будь-яких інших умов господарських відносин, які не суперечать законодавству України.

          Згідно статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

          Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 2 постанови від 28.04.1978 року № 3 „Про судову практику в справах про визнання угод недійсними”, угода може бути визнана недійсною з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

          Позивачем не доведено, що умови спірного Договору не відповідають вимогам ст. 162 ЦК УРСР, а відтак, позовні вимоги про визнання договору постачання товару № 267/02 від 15.02.2003 року недійсним визнаються судом необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

          Згідно статті 1 Господарського процесуального кодексу України, до Господарського суду мають право звертатися підприємства та організації за захистом своїх порушених прав і охоронюваних законом інтересів.

          Позивач не довів суду, порушення яких саме його прав і охоронюваних законом інтересів мале місце з боку відповідача.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.

          На підставі викладеного, керуючись Цивільним кодексом Української РСР, Законом України «Про підприємства в Україні», ст.ст. 1, 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, договором сторін, суд

ВИРІШИВ:

          В позові відмовити повністю.

          Рішення набуває законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.

Суддя                                                                                                              Н.Ф. Калатай