Справа №2-17 Головуючий у суді у 1 інстанції - Стеценко

Номер провадження 22-ц/1890/1999/12 Суддя-доповідач - Лузан

Категорія - 9

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2012 року м.Суми

Колегія суддів з розгляду справ цивільного судочинства Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Лузан Л. В.,

суддів - Гагіна М. В., Сибільової Л. О.,

за участю секретаря - Чуприни В.І.,

розглянула у відкритому судовому засіданні у приміщенні Апеляційного суду Сумської області цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2

на рішення Лебединського районного суду Сумської області від 10 вересня 2012 року

у справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Приватного підприємства „ОСОБА_3", Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю „Промінь", ОСОБА_3

про витребування майна з чужого незаконного володіння та стягнення грошових коштів,

в с т а н о в и л а :

Рішенням суду від 10 вересня 2012 року в задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 відмовлено.

В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування рішення суду і постановлення нового рішення про задоволення позовних вимог з тих підстав, що судом неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, що у справі не були доведені обставини, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, що висновки суду не відповідають обставинам справи та що судом були порушені та невірно застосовані норми матеріального і процесуального права .

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, вивчивши матеріали справи і перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

05 жовтня 2011 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом, уточнивши його під час розгляду справи, обґрунтовували свої вимоги тим, що являються власниками спірного майна, яке в даний час безпідставно утримується відповідачами.

Просили суд :

1.Зобов'язати приватне підприємство «ОСОБА_3» повернути (передати) майно, а саме,

ОСОБА_1:

кузов двохсторонній автомобіля КАМАЗ 55102 в кількості 1 штука вартістю 45 000 грн.,

пристрій для збору соняшника ПС-6.00.000.11 ПС в кількості 1 штука вартістю 12 666,67 грн.,

пристрій для збору соняшника ПС-6.00.000.02 ПС в кількості 2 штука вартістю по 12 666,67 грн. кожний,

прикотуючий каток 6,3 (5,5) в кількості 1 штука вартістю 18 500 грн.,

оприскувач тракторний причіпний Advance 3000 Vortex EE в кількості 1 штука вартістю 255 025 грн.,

розподільник добрив Sulky DPX Prima 900 в кількості 1 штука вартістю 40 230 грн.,

комплект GPS в кількості 1 штука вартістю 21210 грн.;

а ОСОБА_2:

транспортний пристрій ОЗШ 06.000-01 в кількості 1 штука вартістю8 000 грн.,

зернопогрузчик ЗМ-90 в кількості 1 штука вартістю 72 000 грн.

2. Стягнути з приватного підприємства «ОСОБА_3» на користь: ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 417 965, 01 грн., ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 80 000 гривень.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 посилались на те, що у 2009 році вищеназвана сільськогосподарська техніка була передана ними на підставі усної домовленості в безоплатне користування ПП «ОСОБА_3» без укладання відповідного договору оренди техніки. Вважають, що ніж ними та бувшим директором ПП «ОСОБА_3» був укладений усний договір найму вищезазначеної техніки. Також посилались на те, що протягом 2010-2011 років вони неодноразово звертались до відповідачів та засновника ПП «ОСОБА_3» - ОСОБА_3 з усними вимогами про повернення техніки, проте останні відмовили в її поверненні. Посилаючись на положення ст. 387 ЦК України, просили постановити рішення про витребування майна з незаконного володіння відповідачів.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності тих обставин, на які посилались позивачі як на підставу своїх позовних вимог, а саме, позивачами не було індивідуально визначено спірне майно, не було доведено факту перебування цього майна у відповідачів та розміру його вартості на час розгляду справи, не було доведено розміру збитків, завданих незаконним використанням майна.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову. При цьому колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти: 1) правочини між юридичними особами; 2) правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; 3) правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; 4) інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

Частиною 1 ст. 206 ЦК України передбачається, що усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Згідно зі ст. 218 ЦК України 1. Недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може грунтуватися на свідченнях свідків.

Статтею 387 ЦК України передбачається, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

За ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України 1. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. 2. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. 3. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. 4. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно виходив з того, що позивачі не надали належних доказів на підтвердження своїх доводів про те, що у 2009 року передали ПП «ОСОБА_3» спірну сільськогосподарську техніку. Зі змісту позову та пояснень представника позивачів у судовому засіданні вбачається, що у свій час між позивачами та бувшим директором ПП «ОСОБА_3» в усній формі був укладений правочин щодо безоплатного користування спірним майном.

Вбачається, що відповідно до вимог ст. 208 ЦК України названий правочин мав бути укладений сторонами у письмовій формі, оскільки за своїм характером він не міг бути повністю виконаним сторонами у момент його вчинення, так як між сторонами була домовленість про користування спірним майном на протязі певного часу. За таких обставин стосовно до положень ст. 218 ЦК України наявність вчинення правочину та факт передання відповідачам спірного майна не може доводитись позивачами показами свідків, а рішення суду не може грунтуватись на свідченнях свідків.

Суд першої інстанції прийшов також до обґрунтованого висновку про те, що під час розгляду справи позивачі не надали суду доказів на підтвердження своїх доводів, що належне їм майно знаходиться у відповідачів. Як вбачається з матеріалів справи спірне майно не має ідентифікуючих ознак, а тому покладення в основу рішення суду про витребування такого майна лише показів свідків буде суперечити положенням ст.ст. 212, 213 ЦПК України, так як таке рішення буде ґрунтуватись не на беззаперечних доказах, а лише на припущеннях.

Таким чином колегія суддів вважає, що рішення суду є законним і обґрунтованим, відповідає вимогам матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і не містять нових даних, які б давали підстави для скасування постановленого рішення.

Керуючись ст.303, п.1 ч.1 ст.307, ст.ст.308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів -

у х в а л и л а :

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Лебединського районного суду Сумської області від 10 вересня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і з цього часу може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.

Головуючий -

Судді -