РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
_____________________________________________________________________
Справа №: 22-ц/0191/1079/2012Головуючий суду першої інстанції:Сич М.Ю.
Головуючий суду апеляційної інстанції:Приходченко А. П.
РІШЕННЯ
"23" жовтня 2012 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого суддіПриходченко А.П.
СуддівАвраміді Т.С., Кустової І.В.,
При секретаріКувшиновій А.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до Судацької міської ради АР Крим, виконавчого комітету Судацької міської ради АР Крим, ОСОБА_7, третя особа - ОСОБА_8, про визнання недійсним рішення та державного акту на право приватної власності на земельну ділянку за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Судацького міського суду АР Крим від 23 травня 2012 року
В С Т А Н О В И Л А :
У січні 2012 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до Судацької міської ради АР Крим, виконавчого комітету Судацької міської ради АР Крим, ОСОБА_7, третя особа - ОСОБА_8, в якому просив визнати недійсним та скасувати рішення виконавчого комітету Судацької міської ради АР Крим № 874 від 28.12.2001 року «Про надання ОСОБА_7 у приватну власність земельну ділянку площею 0,0434 га «для ведення особистого підсобного господарства», визнати недійсним державний акт Серії ІІ - КМ №069782 від 11.03.2002 року на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,0434 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1. Позовні вимоги мотивовані тим, що ухвалою Судацького районного народного суду Кримської АРСР від 14.02.1991 року затверджена мирова угода, за умовами якої здійснено розподіл домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 і ОСОБА_8 виділено 1/6 частку зазначеного будинку. Договором дарування від 15.04.2002 року він набув право власності на 1/6 частку домоволодіння, що належала ОСОБА_8, а отже вважає, що разом з часткою нерухомого майна до нього перейшло і право користування земельною ділянкою, на якій розташоване домоволодіння. Оскільки рішення виконкому прийняте з порушенням земельного законодавства, просив визнати його недійсним і визнати недійсним державний акт, який був виданий на підставі цього рішення.
Рішенням Судацького міського суду АР Крим від 23 травня 2012 року у задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що суд неправильно застосував положення земельного законодавства, оскільки на час видачі державного акту, цільового призначення земель - «для ведення особистого підсобного господарства» не існувало. Не звернув суд уваги і на те, що земельній ділянці не був присвоєний кадастровий номер, що є порушенням вимог постанови КМ України № 15 від 12.01.1993 року, а отже земельна ділянка не внесена до державного кадастру земель. Суд неправильно застосував строки позовної давності, оскільки відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акту, яким порушено його право власності. Також посилається на те, що суд неправомірно відмовив йому у задоволенні клопотання про призначення будівельної експертизи, оскільки інша експертизою було встановлено порушення земельного законодавства при видачі державного акту.
Перевіривши законність і обґрунтованість оскарженого рішення, заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідачки, третьої особи, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що на підставі договору дарування від 15.04.2002 року ОСОБА_6 є власником 1/6 частки домоволодіння, розташованого у АДРЕСА_1 (а.с. 8). ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 28.07.1995 року належить 1/6 частка зазначеного домоволодіння, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 16.01.1999 року належить по 1/3 частці цього ж домоволодіння (а.с. 124).
Згідно з рішенням 15 сесії 5 скликання Судацької міської ради № 733/15 від 01.03.2007 року ОСОБА_12, ОСОБА_10, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 було передано у спільну сумісну власність земельну ділянку площею 0,0990 га по АДРЕСА_1 для індивідуального житлового будівництва, на підставі якого було видано державний акт на право власності на земельну ділянку № 587976 від 10.04.2007 року (а.с. 125).
Раніше рішенням виконавчого комітету Судацької міської ради від 28.12.2001 року № 874 ОСОБА_7 було передано в приватну власність окрему земельну ділянку площею 0,0434 га для ведення особистого підсобного господарства (а.с. 9), на підставі якого їй було видано державний акт на право приватної власності на землю КМ № 069782 від 11.03.2002 року (а.с. 10).
Оспорюючи рішення виконавчого комітету Судацької міської ради від 28.12.2001 року № 874 та державний акт на право приватної власності на землю КМ № 069782 від 11.03.2002 року, ОСОБА_6 посилався на те, що у 2002 році ОСОБА_7 земельна ділянка була виділена для «ведення особистого підсобного господарства», але таке цільове призначення землі у законодавстві, що діяло на той час, було відсутнє; в порушення ст.ст. 193, 202 ЗК України та Постанови КМУ № 15 від 12.01.1993 року земельній ділянці не був присвоєний кадастровий номер і земельна ділянка не включена до державного кадастру земель; питання про виділ земельної ділянки ОСОБА_7 було вирішене за відсутності ОСОБА_8, яка з 1985 року користувалася частиною цієї земельної ділянки площею 0,0321 га і сплачувала земельний податок.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відмовляючи ОСОБА_6 у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що оскаржуваними рішенням та державним актом права позивача не порушені, оскільки набуття права власності на земельну ділянку відповідачкою ОСОБА_7 відбулося в межах повноважень у порядку та у спосіб, передбачені ЗК України.
Такі висновки суду першої інстанції відповідають чинному законодавству, що діяло на час виділення ОСОБА_7 земельної ділянки.
Так, відповідно до ст. ст. 3, 9, ч. 5 ст. 17 ЗК України (1990 року, в редакції на 28.12.2001 року), землею розпоряджувалися Ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передавали землі у власність або надавали у користування та вилучали їх. Повноваження щодо передачі, надання та вилучення земельних ділянок місцеві Ради народних депутатів могли передавати відповідно органам державної виконавчої влади або виконавчим органам місцевого самоврядування. До відання сільських, селищних і міських Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належала, зокрема, передача земельних ділянок у власність, надання їх у користування, в тому числі на умовах оренди, у порядку, встановленому статтями 17 і 19 цього Кодексу. Передача у власність земельної ділянки, що була раніше надана громадянину, провадилася сільськими, селищними, міськими Радами народних депутатів за місцем розташування цієї ділянки для ведення особистого підсобного господарства у розмірі згідно з статтею 56 цього Кодексу.
Згідно з п. 34 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» № 280/97-ВР від 21.05.1997 (в редакції на 28.12.2001 року) на сільські, селищні, міські ради покладено вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку про те, що рішення виконавчого комітету Судацької міської ради від 28.12.2001 року № 874 прийняте в межах компетенції виконавчого комітету, на підставі цього рішення ОСОБА_7 законно був виданий державний акт на право приватної власності на землю від 11.03.2002 року, тому права позивача ОСОБА_6 не порушувалися, оскільки виділеною ОСОБА_7 земельною ділянкою площею 0,0434 га він не користувався, а у 2007 році йому, ОСОБА_12, ОСОБА_10, та ОСОБА_7 було передано у спільну сумісну власність іншу земельну ділянку площею 0,0990 га для індивідуального житлового будівництва та видано державний акт на право власності на цю земельну ділянку від 10.04.2007 року.
Щодо посилання ОСОБА_6 на порушення прав його матері ОСОБА_8 при наданні ОСОБА_7 земельної ділянки площею 0,0434 га, то у цій цивільній справі ніякі позовні вимоги ОСОБА_8 не заявлялися, повноваження на ведення справи від її імені у ОСОБА_6 відсутні.
Доводи ОСОБА_6 в апеляційній скарзі про те, що ОСОБА_7 земельна ділянка була видана з порушенням цільового призначення і земельній ділянці не був присвоєний кадастровий номер не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки ці обставини стосуються лише правовстановлюючих документів на земельну ділянку ОСОБА_7 і не порушують права позивача, як користувача іншої земельної ділянки.
Не заслуговують на увагу посилання ОСОБА_6 в апеляційній скарзі на те, що при виділенні земельної ділянки ОСОБА_7 були порушені права його матері ОСОБА_8, оскільки ОСОБА_8 мала право особисто оспорювати рішення виконавчого комітету та акт на право власності на земельну ділянку ОСОБА_7
Не можуть бути прийняті до уваги і посилання в апеляційній скарзі на те, що висновками експертизи № 343 від 07.02.2003 року встановлені порушення земельного законодавства при видачі на ім'я ОСОБА_7 державного акту на право власності на землю, оскільки експертиза була проведена в іншій цивільній справі і стосувалася інших правовідносин, між іншими сторонами спору.
Отже, у цій частині рішення суду першої інстанції є законним, обгрунтованим, підстав для його скасування не вбачається.
Разом з тим, відповідно до п.4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставою для зміни рішення суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Колегія суддів вважає за необхідне змінити рішення суду першої інстанції і виключити з мотивувальної частини рішення суду висновок про відмову позивачу у задоволенні позову у зв'язку з пропуском без поважних причин трирічного строку позовної давності зі зверненням до суду з позовом, передбаченого ст. 257 ЦК України, оскільки суд вже визначився, що позовні вимоги не підлягають задоволенню по суті.
Згідно з абзацом 3 п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 «Про судове рішення у цивільній справі» встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.
Керуючись статтями 303, 304, 309, 313, 314, 316, 319 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів,
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.
Рішення Судацького міського суду АР Крим від 23 травня 2012 року змінити, виключити з мотивувальної частини рішення висновок про відмову у задоволенні позову у зв'язку з пропуском без поважних причин трирічного строку позовної давності передбаченого статтею 257 ЦК України.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів
Приходченко А.П. Авраміді Т.С. Кустова І.В.