УХВАЛА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа №: 22-ц/0190/6970/2012Головуючий суду першої інстанції:Копичинський О.В.

Доповідач суду апеляційної інстанції:Новіков Р. В.

"22" жовтня 2012 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого суддіНовікова Р.В.

СуддівБерещанської І.І., Кузнєцової О.О.

При секретаріТаранець О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, Публічного акціонерного товариства «Державний Ощадний банк України» про визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на Ѕ частку цього майна, за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Державний Ощадний банк України» на рішення Сакського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 14 серпня 2012 р., -

ВСТАНОВИЛА:

Оскаржуваним рішенням позов задоволено.

Визнано жилий будинок АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_7

Визнано за позивачкою право власності на Ѕ частину зазначеного нерухомого майна.

В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування рішення суду, у зв'язку з порушенням судом першої інстанції норм матеріального і процесуального законів. Зокрема, апелянт посилається на неврахування судом припинення права власності на спірне майно у зв'язку зі зверненням стягнення на житловий будинок за зобов'язаннями власника.

У судове засідання суду апеляційної інстанції відповідач ОСОБА_7, який був згідно з вимогами частини 1 статті 76 ЦПК України, належним чином повідомлений про розгляд справи (л.с. 58) - не з'явився, тому колегія суддів вважала можливим розглянути справу за його відсутністю, оскільки це відповідає положенням процесуального закону: частині 2 статті 305 ЦПК України.

Відповідно до положень частини 1 статті 303 ЦПК України і зважаючи на роз'яснення, викладені в п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24.10.2008 р., - під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Заслухавши доповідача, пояснення позивача та представників сторін, дослідивши обставини справи і перевіривши їх доказами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Задовольнивши позов, суд першої інстанції виходив із положень статті 60 СК України щодо належності сторонам спірного майна на праві спільної сумісної власності, оскільки воно набуте ними за час шлюбу та рівності часток майна подружжя.

З такими висновками погоджується колегія суддів, зважаючи на таке.

Приписами статей 60, 61 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК) встановлені загальні правила звільнення сторін від доказування та розподілу обов'язків по доказуванню між ними, відповідно до яких кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, що встановлені статтею 61 ЦПК.

Проте, правила цих загальних положень обмежуються дією спеціальних правових норм, що встановлюють спеціальні правила розподілу обов'язків доказування.

Відповідно до положень частини 1 статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Згідно з вимогами частини 1 статті 70 СК України та частини 2 статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Як вбачається з матеріалів справи, сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 1990 р. по 2005 р. (л.с. 6).

Під час шлюбу, у 2001 р., що підтверджується рішенням виконавчого комітету Кримської сільської ради Сакського району (л.с. 10) і сторонами у справі не заперечується, ними збудований житловий будинок АДРЕСА_1 зареєстрований на ім'я відповідача у 2007 р., тобто після розірвання шлюбу сторін (л.с. 13).

Та обставина, що свідоцтво про право власності на спірне майно відповідач отримав після розірвання шлюбу, не позбавляє позивачку права власності на його 1/2 частину, оскільки статтями 60, 70 СК України встановлені презумпції правового статусу майна, що набуто за час шлюбу, як об'єкту права спільної сумісної власності подружжя та рівності часток подружжя.

Згідно з вимогами частини 4 статті 60 ЦПК доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Зважаючи також на вимоги статей 10, 11 ЦПК України апелянт сам не скористався передбаченою процесуальним законом можливістю надати відповідні докази і жодним доказом не оспорив вищевказані правові презумпції.

Так, відповідачами не надано жодного доказу, як не встановлено і судом, будівництва спірного будинку після фактичного припинення шлюбних відносин сторін. Не надано відповідачами і доказів неповного ступеню готовності будинку до припинення шлюбних відносин.

При цьому слід враховувати, що у правовідносинах подружжя вирішальне значення має не оформлення права власності на спірне майно, а факт придбання майна під час спільного проживання сторін та відповідні витрати подружжя при створенні права спільної власності.

Враховуючи створення спірного майна саме в період шлюбу, до фактичного припинення шлюбних відносин, суд першої інстанції правильно виходив із принципу рівності часток подружжя у спільній сумісній власності на житловий будинок.

Тому, за відсутністю доказів про інше, вищенаведене свідчить, що жилий будинок збудований саме під час шлюбу за кошти подружжя імає бути визнаний об'єктом спільної сумісної власності подружжя.

Доводи апелянта щодо неможливості задоволення позову у зв'язку з наявністю кредитного договору і договору іпотеки є необґрунтованими, оскільки право володіння та користування майном не заборонено, а визнання права на частку в спільному майні подружжя не є розпорядженням ним.

При цьому колегія суддів враховує роз'яснення Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», відповідно до яких суди, вирішуючи спори між подружжям про майно, повинні встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що спірне майно є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а позивачка, відповідно до положень статті 15 ЦК України, має право на захист свого цивільного права.

Всупереч вимогам статті 60 ЦПК України, апелянт не надав суду апеляційної інстанції належних доказів невідповідності висновків суду першої інстанції обставинам справи чи порушення вимог чинного законодавства.

На підставі викладеного і керуючись статтями 303, 307, 308, 314, 315, 325, 327 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державний Ощадний банк України» відхилити.

Рішення Сакського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 14 серпня 2012 р. залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.

Судді:

Берещанська І.І. Кузнєцова О.О. Новіков Р.В.

.