Справа №2-379/08

            Р І Ш Е Н Н Я

            ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

“12”  лютого 2008 р.                                                                               м. Київ

Дніпровський районний суд м. Києва у складі:

Головуючого - судді                                               САВЛУК Т.В.

при секретарях                                                 Бідненко Л.Л., Парістій Я.С.           

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства “Дирекція з управління та обслуговування житлового та нежитлового фонду Дніпровської районної у місті Києві ради, Товариства з обмеженою відповідальністю „Київські телекомунікаційні мережі” про визнання договору встановлення сервітуту недійсним та про захист права власності, 

в с т а н о в и в:

ОСОБА_2,ОСОБА_1, звертаючись з позовом до суду, просять визнати договір встановлення сервітуту №3-С/ДН від 27 червня 2006 року між Комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Дніпровського  району міста Києва та Товариством з обмеженою відповідальністю „Київські телекомунікаційні мережі” недійсним, зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю „Київські телекомунікаційні мережі” зняти встановлені технічні засоби телекомунікації та стягнути з відповідачів судові витрати по сплаті державного мита, витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, мотивуючи свої вимоги тим, що дії відповідачів щодо укладення договору встановлення сервітуту №3-С/ДН від 27 червня 2006 року порушує права та законні інтереси позивачів, а саме порушує їх право власності.

За ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 12 грудня 2007 року здійснено заміну неналежного відповідача Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Дніпровського  району міста Києва належним відповідачем Комунального підприємства “Дирекція з управління та обслуговування житлового та нежитлового фонду Дніпровської районної у місті Києві ради. (а.с.24)        

В попередньому судовому засіданні представником позивача ОСОБА_3 заявлено клопотання про закриття провадження у справі в частині заявлених позовних вимог позивачем ОСОБА_2, у зв'язку з відмовою позивача від позову, відповідно до п.3, ч.1 ст.205 ЦПК України, тому на підставі ухвали суду від 12 грудня 2007 року провадження в цій частині заявлених позовних вимог закрите. (а.с.19)

Представник позивача  ОСОБА_3 в судовому засіданні підтримала заявлені позовні вимоги в повному обсязі з підстав викладених в позовній заяві, додатково пояснила, що 27 червня 2006 року між Комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Дніпровського  району міста Києва та Товариством з обмеженою відповідальністю „Київські телекомунікаційні мережі” укладено договір встановлення сервітуту, відповідно до якого сервітут полягає у наданні відповідачам права на розміщення технічних засобів телекомунікацій ТОВ „Київські телекомунікаційні мережі” на території та в будинках, відповідно до переліку, наведеному в Додатку №1 договору, тобто  Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Дніпровського  району міста Києва надало право ТОВ „Київські телекомунікаційні мережі” прокласти на території та в будинках, зазначених в Додатку №1 договору, технічні засоби телекомунікації, на що позивач свою згоду не давала, що є порушенням ч.1 ст. 369 Цивільного кодексу України. ПозивачОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1, відповідно до п.2 ст. 10 Закону України „Про приватизацію державного житлового фонду” власники квартир багатоквартирних будинків є співвласниками допоміжних приміщень будинку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою. Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Дніпровського  району міста Києва не є співвласником територій та будинків, проте, він надав право відповідачу ТОВ „Київські телекомунікаційні мережі” на розміщення технічних засобів телекомунікації. Відповідно, уклавши договір встановлення сервітуту №3-С/ДН від 27 червня 2006 року відповідач Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Дніпровського  району міста Києва порушив право власності позивача ОСОБА_1, гарантоване ст. 41 Конституції України, що є підставою звернення позивача з відповідними позовними вимогами до суду.

Представник відповідача Винниченко С.М. в судовому засіданні проти заявлених позовних вимог заперечував, пояснив,  що Відкрите акціонерне товариство "Київські телекомунікаційні мережі" є правонаступником ТОВ "Київські телекомунікаційні мережі" розглянуло позовну заяву та вважає, що позов необґрунтований та не підлягає задоволенню, пояснив, що їх підприємство має усі необхідні повноваження щодо управління будинком АДРЕСА_1, є його балансоутримувачем, має право здійснювати правочини на користь співвласників та мешканців даного будинку для забезпечення їх необхідними послугами, вважає, що укладений правочин укладений у відповідності вимог чинного законодавства України, при його укладенні права та інтереси мешканців будинку не порушені, тому відсутні підстави для визнання даного договору недійсним.

Представник відповідача Майданник Д.Г. в судовому засіданні проти заявлених позовних вимог заперечував з підстав, викладених у запереченнях на позов (а.с.30-38), додатково пояснив, що Відкрите акціонерне товариство "Київські телекомунікаційні мережі" є правонаступником ТОВ "Київські телекомунікаційні мережі", їх підприємство здійснює господарську діяльність на підставі Статуту та відповідних дозволів та ліцензій, відповідачі, уклавши спірний договір,  вживали належних заходів до охорони інформації, що міститься в даному договорі,  не передавали текст договору сервітуту позивачеві, однак позивачем не зазначено підстави отримання тесту спірного договору, що у відповідності до ст. 59 Цивільного процесуального кодексу України суд має визнати цей доказ як неналежний доказ по даній справі, оскільки позивачем не надано доказів добросовісного отримання інформації,  що є комерційною таємницею. Крім того, у позові не зазначено, які саме негативні наслідки зазнав позивач у зв'язку із існуванням договору сервітуту та розміщенням обладнання відповідача, яке саме обладнання заважає (перешкоджає, унеможливлює) позивачеві здійснювати його право як співвласника будинку, не наведено будь-яких обставин, що мають істотне значення для розгляду справи, в той же час встановлений сервітут не позбавляє права позивача на володіння, користування та розпорядження квартирою, яка належить позивачу на праві власності, а розміщені засоби телекомунікацій не створюються загрози здоров'ю чи життю мешканців будинку.

Заслухавши пояснення представника позивача ОСОБА_3, представника відповідача Винниченко С.М., представника відповідача Майданник Д.Г., дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, суд приходить до наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_1.

Відповідно до ст.179 Житлового кодексу УРСР користування будинками (квартирами) державного і громадського житлового фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів, а також приватного житлового фонду та їх утримання здійснюється з обов'язковим додержанням вимог Правил користування приміщеннями жилих будинків і прибудинковими територіями, які затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Багатоквартирні будинки, квартири в яких були приватизовані, знаходяться на балансі відповідних комунальних підприємств по утриманню житлового господарства, якщо в цих будинках не створено товариство чи об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, оскільки відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду". Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку", Порядку  участі в організації та фінансуванні ремонту приватизованих житлових будинків їх колишніх власників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 1992 р. N 572, до моменту приватизації всіх квартир у будинку та створення товариства (об'єднання) власників квартир, власником будинку є виконкоми місцевих Рад народних депутатів, місцеві державні адміністрації у містах Києві та Севастополі, підприємства, організації, установи, в повному господарському віданні або оперативному управлінні яких вони перебувають.

Судом встановлено, що 27 червня 2006 року між Комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Дніпровського  району міста Києва та Товариством з обмеженою відповідальністю „Київські телекомунікаційні мережі” укладено договір встановлення сервітуту. (а.с.11-12)

Предметом даного Договору є встановлення сервітуту, який полягає у наданні Товариством з обмеженою відповідальністю „Київські телекомунікаційні мережі” Комунальному підприємству по утриманню житлового господарства Дніпровського  району міста Києва  права на розміщення технічних засобів телекомунікацій на території та в будинках перелік яких наведено в Додатку №1 до цього  Договору з метою забезпечення надання телекомунікаційних послуг мешканцям будинку, права безперешкодного доступу на територію підприємства з метою доступу до власних технічних засобів телекомунікацій. (п.2 зазначеного Договору)

Відповідно до п.1 ст.401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

У договорі про встановлення сервітуту сторони повинні чітко визначити предмет договору, тобто обсяг повноважень щодо користування майном, які надаються набувачеві сервітуту (вид користування, його кількісні та якісні характеристики та ін). У договорі про встановлення сервітуту може бути визначений строк, на який встановлюється сервітут, та розмір оплати за користування чужим майном, проте ці умови не є обов'язковими і їхня відсутність не впливає на дійсність договору.

Відповідно до п.1 ст.3 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

ПозивачОСОБА_1, звертаючись з позовом до суду, вказує на порушення з боку Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського  району міста Києва її прав та законних інтересів, а саме: права власності, оскільки відповідач, уклавши Договір встановлення сервітуту від 27 червня 2007 року, не будучи співвласником території та будинку АДРЕСА_1 надав дозвіл ТОВ „Київські телекомунікаційні мережі” право розміщення технічних засобів та комунікацій.

Згідно п. 2 ст. 406 ЦК України сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

Згідно п. З Порядку участі в організації та фінансуванні ремонту приватизованих житлових будинків їх колишніх власників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 1992 р. N 572, у разі коли в будинку приватизовано частину квартир і їхні власники створили товариство (об'єднання) власників квартир, між товариством (об'єднанням) і власником неприватизованих квартир (співвласником будинку) укладається угода про спільне володіння житловим будинком і пайову участь у витратах на утримання будинку та прибудинкової території.

Згідно Переліку об'єктів комунальної власності територіальної громади Дніпровського району м. Києва (Додаток №5 до рішення Київради від 27 грудня 2001 р. № 208/1642) власником будинку АДРЕСА_1 є територіальна громада Дніпровського району м. Києва.

В будинку АДРЕСА_1 не створено товариство чи об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, власником будинку є територіальна громада Дніпровського району м. Києва, та будинок  знаходиться на балансі відповідача Комунальне підприємство “Дирекція з управління та обслуговування житлового та нежитлового фонду Дніпровської районної у місті Києві ради.

На підставі ст. 24 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" Комунальне підприємство “Дирекція з управління та обслуговування житлового та нежитлового фонду Дніпровської районної у місті Києві ради зобов'язане забезпечити належні експлуатацію та утримання майна, що перебуває на його балансі, визначати порядок утримання, експлуатації та ремонту майна.

Крім того, відповідно до ч. 6 ст. 31 Закону України "Про телекомунікації" суб'єкти господарювання, які здійснюють будівництво телекомунікаційних мереж загального користування, можуть встановлювати у приміщеннях, що їм належать на правах найму, телекомунікаційне обладнання, використовувати дахи будинків і технічні приміщення для встановлення антен та необхідного обладнання на підставі договору з власником приміщення.

Державний комітет України з регуляторної політики та підприємництва в своєму листі від 07.06.2005 р. N 4484 розтлумачив, що з метою встановлення необхідного телекомунікаційного обладнання в будівлях, які знаходиться у комунальній власності, суб'єкту господарювання необхідно укласти договір з організацією (установою), у власності (повному господарському віданні) якої знаходиться зазначена будівля.

Товариство з обмеженою відповідальністю „Київські телекомунікаційні мережі” є оператором телекомунікацій (має ліцензію Національної комісії з питань регулювання зв'язку України серії АБ №222505 на технічне обслуговування і експлуатацію телемереж на території м. Києва. (а.с.43)

Для надання споживачам телекомунікаційних послуг ЗАТ "Воля-Кабель” використовує кабельну мережу Товариство з обмеженою відповідальністю „Київські телекомунікаційні мережі” на підставі договору "Про умови та порядок надання послуг доступу до технічних та технологічних ресурсів мереж оператора телекомунікацій" від 01.04.2005р. №04-ДМ, що відображено у Додатку № 6 до Ліцензії Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення від 16.10.2003 р. №0144-п.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про телекомунікації" загальнодоступні (універсальні) телекомунікаційні послуги - мінімальний набір визначених цим Законом послуг нормованої якості, доступний усім споживачам на всій території України.

Оператор телекомунікацій - суб'єкт господарювання, який має право на здійснення діяльності у сфері телекомунікацій із правом на технічне обслуговування та експлуатацію телекомунікаційних мереж.

Відповідно до п.1 ст.62 Закону України "Про телекомунікації" до загальнодоступних телекомунікаційних послуг належать: підключення кінцевого обладнання споживача до телекомунікаційних мереж загального користування (універсальний доступ), послуги фіксованого телефонного зв'язку в межах зони нумерації (місцевий телефонний зв'язок), а також виклик служб екстреної допомоги, послуги довідкових служб і зв'язку за допомогою таксофонів, за винятком послуг, що надаються з використанням безпроводового доступу.

Відповідно до п. 2 ст. 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", власники квартир багатоквартирних будинків є співвласниками допоміжних приміщень будинку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов'язані брати участь у загальних витратах, пов'язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку.

Згідно із ст. 1 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - це приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення).

Відповідно до п. 1.1 Рішення Конституційного Суду України 02.03.2004 р. N 4-рп/2004 по Справі N 1-2/2004 допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т. ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків.

Визначення терміну "допоміжні приміщення житлового будинку" наведено в додатку 1 КПД-204/12 Україна 193-91 "Положення про систему технічного обслуговування, ремонту та реконструкції житлових будинків в містах і селищах України", затвердженого наказом Держжитлокомунгоспу України від 31.12.91 № 135.

В цьому додатку зазначено, що термін "місця загального користування" є синонімом терміну "допоміжні приміщення".

Відповідно до наказу Державного комітету України з будівництва та архітектури від 28 вересня 2005 року N 175 (Додаток № 1 до цих пояснень) нормативно-правовий документ колишнього СРСР (СНиП 2.08.01-89 "Жилые здания") діяв на території України до 1 січня 2006 року, тобто до введення в дію ДБН В.2.2-15-2005 "Житлові будинки. Основні положення"

Відповідно до п. 5.45 ДБН В.2.2-15-2005 "Житлові будинки. Основні положення" житлові будинки обладнують мережами і пристроями телекомунікацій загального користування (зв'язку, телебачення, проводового мовлення), а за необхідності влаштовують окремі приміщення для їх організації.

Таким чином, допоміжні приміщення не використовуються при прокладені мереж: кабельного телебачення, а використовуються спеціальні канали, слабоструменеві ніші, які передбачаються архітектурно-будівельною частиною проекту будівлі.

За своїми технічними характеристиками, засоби телекомунікацій, що встановлюються в будинках, не розміщуються в допоміжних приміщеннях будинку, оскільки кабель прокладається не у приміщенні (він прокладається у слабкоструменевій ніші).

Для задоволення потреб, в інтересах та на користь співвласників будинку АДРЕСА_1 було укладено Договір сервітуту, відповідно до якого ТОВ „Київські телекомунікаційні мережі” здійснив прокладання мережі та здійснює їх обслуговування (п.3.1 Договору сервітуту).

Відповідно до ст.41 Конституції України, п.5 ст.319 Цивільного кодексу України власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства.

Згідно із п.3 ст.319 Цивільного кодексу України усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Відповідно до п.5 ст.403 Цивільного кодексу України сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном.

Відповідно до п.1 ст.636 Цивільного кодексу України договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі.

Відповідно до п.1 ст.2.2, ст.3.1 Договору сервітуту Оператор здійснює прокладання та обслуговування телекомунікаційних мереж з метою забезпечення надання телекомунікаційних послуг мешканцям будинків, у тому числі мешканцям будинку АДРЕСА_1.

Враховуючи наведене, Договір сервітуту є договором для забезпечення потреб третіх осіб і укладено на їх користь.

При цьому, у Додатку № 1 до Договору сервітуту зазначено 425 будинків. У Додатку № 2 до Договору сервітуту (який також є невід'ємною частиною Договору сервітуту) зазначено 484 будинків, на які Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Дніпровського району міста Києва надає ТОВ „Київські телекомунікаційні мережі” права на розміщення технічних засобів телекомунікацій та безперешкодного доступу на територію та в будинки (а.с. 46-50; 51-59)

Таким чином, мешканці 909 будинків забезпечуються телекомунікаційними послугами ЗАТ "Воля-Кабель" через мережі і обладнання ТОВ „Київські телекомунікаційні мережі”.

Відповідно до п.2 ст.636 ЦК України виконання договору на користь третьої особи може вимагати як особа, яка уклала договір, так і третя особа, на користь якої передбачено виконання.

Статтями 13, 41 Конституції України, норми якої мають найвищу юридичну силу та є нормами прямої дії, передбачено, що усі суб'єкти права власності рівні перед законом, держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадянам, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

 Статтею 215 Цивільного кодексу України встановлено підстави недійсності правочину. Дана норма є бланковою та відсилає до ст.203 цього ж Кодексу, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства та моральним засадам суспільства.

Оцінивши наявні у справі докази, суд вважає, що  договір встановлення сервітуту від 27 червня 2006 року, укладений  між Комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Дніпровського  району міста Києва та Товариством з обмеженою відповідальністю „Київські телекомунікаційні мережі”  відповідає вимогам чинного законодавства України, тому вимоги позивача про визнання даного договору недійсним є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 до Комунального підприємства „Дирекція з управління та обслуговування житлового та не житлового фонду” Дніпровської районної в м. Києві ради, Товариства з обмеженою відповідальністю „Київські телекомунікаційні мережі” про визнання договору встановлення сервітуту недійсним та про захист права власності є не обґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню в повному обсязі.

Враховуючи наведене та керуючись, ст.ст. 8, 13, 41 Конституції України, ст.162 Господарського Кодексу України, ст.ст. 203, 215, 368, 369, 401, 403, 636 Цивільного Кодексу України, Закону України "Про житлово-комунальні послуги", Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку", Закону України "Про телекомунікації", ст.ст. 3, 10,58,208,209, 212-215,218, Цивільного процесуального кодексу України суд,-

в и р і ш и в:

В позові ОСОБА_1 до Комунального підприємства „Дирекція з управління та обслуговування житлового та не житлового фонду” Дніпровської районної в місті Києві ради, Товариства з обмеженою відповідальністю „Київські телекомунікаційні мережі” про визнання договору встановлення сервітуту недійсним та про захист права власності - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду міста Києва у 20-тu денний термін з дня подачі заяви про апеляційне оскарження, яка подається на протязі 10-ти днів після винесення рішення суду.

С у д д я: