Категорія справ: 18 Справа № 2-193
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 травня 2007 року Маневицький районний суд Волинської області
в складі: головуючого - судді Костюкевича С. Ф.
при секретарі Боймиструк О.Ф.
за участю: представника позивачки ОСОБА_1
представників відповідача Косько І.І.
Приходько Л.І.
представника третьої особи на стороні Кудренка Л.М.
відповідача, яка не заявляє самостійних
вимог щодо предмета спору
розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Маневичі справу за позовом ОСОБА_2до Маневицької виправної колонії № 42, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору -Відділення виконавчої дирекції Фонду страхування від нещасних випадків у Ківерцівському районі, про відшкодування шкоди завданої втратою годувальника,
ВСТАНОВИВ:
2 квітня 2007 року ОСОБА_2 звернулась в суд з позовом до Маневицької виправної колонії № 42, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Відділення виконавчої дирекції Фонду страхування від нещасних випадків у Ківерцівському районі про відшкодування шкоди завданої втратою годувальника.
Свої вимоги обґрунтували тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1під час ДТП загинув її батько ОСОБА_3., який на той час працював на посаді головного механіка Маневицької ВК-42. Смерть батька настала з вини водія цієї установиОСОБА_4, якого за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 215 КК України (1960 року), було засуджено.
5 січня 1989 року позивачка ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до Маневицької ВК-42 про відшкодування шкоди, заподіяної втратою годувальника і рішенням Маневицького районного суду від 21 лютого 1989 року позов був задоволений. Згідно рішення суду, яке вступило в законну силу відповідач був зобов'язаний щомісячно сплачувати на користь позивачки на утримання дітей ОСОБА_5та ОСОБА_2 по 135, 70 крб. до досягнення ними 16 років, а при умові їх навчання - до 18-річного віку. Включно по серпень 2003 року відповідач виплачував кошти на утримання дочки ОСОБА_6 в повному розмірі, а починаючи з вересня і по грудень 2003 року лише 50% суми призначеної рішенням суду, посилаючись на те, що дочка навчається в Харківському національному університеті внутрішніх справ і перебуває на повному державному забезпеченні. Починаючи з січня 2004 року виплату коштів позивач припинив повністю, так як дочка позивачки ОСОБА_6, 16 грудня 2003 року, досягла 18-річного віку, з якого, згідно рішення суду, припиняється виплата компенсації у зв'язку з втратою годувальника.
Вважає дії позивача щодо припинення виплати компенсації на дитину неправомірними, оскільки згідно ч. 1 ст. 1200 ЦК України шкода, завдана смертю
потерпілого відшкодовується дитині до досягнення нею 18 років, а студенту до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним 23 років.
Посилаючись на зазначені обставини, позивачка просила суд стягнути з Маневицької ВК-42 заборгованість по виплаті компенсації у зв'язку із втратою годувальника за період з вересня 2003 року по березень 2007 року та зобов'язати відповідача проводити щомісячну виплату вказаної компенсації до досягнення ОСОБА_2 23-річного віку.
В судовому засіданні представник позивачки ОСОБА_1 вимоги позову підтримала у повному обсязі з підстав викладених в заявах. Підтвердила, що з письмовою заявою про продовження виплат з січня 2004 року по даний час до адміністрації ВК-42 ні вона, ні її дочка не звертались. Про наказ № 202 від 10.10.1995 року їй відомо, як і про наказ № 192 від 19.09.1995 року по підприємству, де передбачено, що вона повинна 2 рази в рік подавати до установи поновлюючі довідки. Щодо вимог про зобов'язання адміністрації проведення щомісячних виплат на її дочку до досягнення нею 23-річного віку, вважає, що воно повинно діяти з часу звернення до суду.
Представники відповідачів Косько І.І., Приходько Л.І. вимоги позову не визнали, пояснили, що згідно рішення Маневицького районного суду від 21 лютого 1989 року позивачці виплачувалась компенсація у зв'язку із втратою годувальника включно по грудень 2003 року, до досягнення дочкою ОСОБА_618 років. Однак на підставі довідки Харківського національного університету внутрішніх справ про навчання дочки ОСОБА_6 на денній формі навчання за державним замовленням, поданої позивачкою у вересні 2003 року, установа вирішила виплачувати позивачці 50 % суми призначеної для виплати компенсації, так як дитина знаходилась на повному державному забезпеченні, проте нормативного акту, на підставі якого установа зменшила розмір щомісячних виплат не видавалось. В грудні 2003 року, по досягненню дочкою ОСОБА_618 років установа виплату припинила, як це вказано в рішенні суду і в зв'язку з повним виконанням рішення суду виконавчий лист був повернутий до суду. Заперечують проти стягнення з Маневицької ВК-42 заборгованості по виплаті компенсації за 2004-2006 роки, так як ст. 456 Цивільного кодексу України (1963 року), що діяв в момент виникнення правовідносин і аж до повного виконання рішення суду, не передбачає виплату компенсації у зв'язку із втратою годувальника на дітей старших 18 років, а тому вважають, що підстав для задоволення позову немає, так як Цивільний кодексу України 2003 року вступив в дію з січня 2004 року. До моменту звернення до суду з січня 2004 року позивачі в адміністрацію установи з заявами про продовження виплати до 23 років на дитину, яка навчається, не звертались. Підтвердили, що розрахунок суми по втраті годувальника адміністрацією проведений на вимогу суду з вересня 2003 року по березень 2007 року (як доплати до пенсії) на одну дитину і становлять на даний час 106 грн. 25 коп. в місяць. Також просили приєднати до справи письмове заперечення установи проти позову.
Представник третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмета спору Кудренко Л.М. в судовому засіданні пояснив, що Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України почав діяти з 1 квітня 2001 року. Дана справа не відноситься до їх компетенції, оскільки діяльність Фонду спрямована на страхування вільнонайманих працівників, а чоловік відповідачки ОСОБА_3. був атестований і страхувався у спеціально визначеному порядку, тому справи такої категорії працівників до їх Фонду на виплати не передаються.
Заслухавши пояснення сторін, покази свідка, дослідивши матеріали справи в їх сукупності, суд вважає, що позов підставний і підлягає до задоволення частково.
Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні пояснив, що з 1991 року по грудень 2005 року працював на посаді головного бухгалтера Маневицької ВК-42. Не заперечує, що нарахування компенсації позивачці у зв'язку із втратою годувальника проводив він. Однак не пам'ятає на підставі якого нормативного акту було зменшено розмір щомісячної компенсації позивачці у вересні-грудні 2003 року і чи був про це відповідний наказ.
Відповідно п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (2003 року) цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання
ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності цим Кодексом, його положення застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли і продовжують існувати після набрання ним чинності.
З оглянутої в судовому засіданні копії рішення Маневицького районного суду від 21 лютого 1989 року вбачається, що з Маневицької ВК-42 на користь ОСОБА_1 стягнено у відшкодування шкоди у зв'язку із втратою годувальника ОСОБА_3 одноразово 610, 65 крб. та визначено стягувати щомісячно по 135, 70 крб. починаючи з 1 лютого 1989 року і до досягнення дочками ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, 16-річного віку, а при умові їх навчання 18-річного віку. З довідки Харківського національного університету внутрішніх справ № 882 від 29.03.2007 року встановлено, що дочка позивачки ОСОБА_6 навчається в даному закладі з вересня 2003 року на денній формі навчання за державним замовленням. Крім того, з довідки Маневицької ВК-42 № 4/80 від 09.01.2007 року випливає, що визначену позивачці рішенням Маневицького районного суду від 21 лютого 1989 року компенсацію у зв'язку із втратою годувальника відповідач виплачував з 1 лютого 1989 року по грудень 2003 року включно, що не заперечується і сторонами по справі, та припинив виплачувати у зв'язку з досягненням, 16 грудня 2003 року, дочкою ОСОБА_6повноліття, тобто повністю виконав рішення суду і виконавчий лист після його виконання повернув до суду. Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що правовідносини, що є предметом даного позову виникли у 1989 році і припинились 16 грудня 2003 року, після повного виконання відповідачем рішення Маневицького районного суду від 21 лютого 1989 року, а тому посилання позивачки на застосування при вирішенні даного спору норм Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року є безпідставним, оскільки він набрав чинності 1 січня 2004 року і не поширюється на правовідносини, що виникли і припинили існувати до набрання ним чинності, а тому підстав для задоволення позову в цій частині немає.
З оглянутого в судовому засіданні наказу по Маневицькій виправній колонії № 42 Волинської області № 202 від 10 жовтня 1995 року вбачається, що з 1 вересня 1995 року розмір компенсації в зв'язку із втратою годувальника, призначений для виплати позивачці ОСОБА_1, встановлений в розмірі 7 807 517 крб. в місяць. Цим же наказом припинено дію п. 1.1 наказу № 192 від 19.09.1995 року.
Відповідно до ст. 456 ЦК України (1963 року) в разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина померлого, яка народилася після його смерті. Шкода відшкодовується неповнолітнім дітям - до досягнення шістнадцятирічного віку, а учням -вісімнадцятирічного віку.
В судовому засіданні встановлено, що виплату позивачці коштів у зв'язку із втратою годувальника, на виконання рішення Маневицького районного суду від 21 лютого 1989 року, позивач проводив до досягнення найменшою дочкою позивачки 18 років, як вимагалося для дитини, що навчається. Разом з тим, як вбачається з довідки Маневицької ВК-42 № 4/80 від 09.01.2007 року, розрахунку доплат до пенсії ОСОБА_1 згідно виконавчого листа № 2-34 від 21.02.1989 року та розрахунку нарахування компенсації ОСОБА_1, виплата позивачці коштів у зв'язку із втратою годувальника за вересень-грудень 2003 року проводилась в сумі 53, 13 грн., тобто в розмірі 50% від встановленого рішенням суду розміру відшкодування станом на 2003 року - 106, 25 грн., у зв'язку з тим, що дочка ОСОБА_6 навчається у вузі на денній формі навчання за державним замовленням і перебуває на повному державному забезпеченні. Дані дії відповідача суд вважає неправомірними, оскільки ст. 456 ЦК України не передбачає можливості зменшення розміру коштів по втраті годувальника у зв'язку з навчанням дитини за державним замовленням при повному державному забезпеченні. Посилання адміністрації установи на ст. ст. 30, 32 Закону України „Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" від 09.04.1992 року, як на підставу виплати 50% від нарахованої суми за вересень-грудень 2003 року у зв'язку з перебуванням ОСОБА_2 на повному державному утриманні через вступ у вищий навчальний заклад, не береться судом до уваги, оскільки з оглянутої в суді довідки № 531 від 29.03.2007 року
виданої Харківським НУВС вбачається, що ОСОБА_2 з 01.08.2003 року по даний час, * навчаючись, знаходиться на неповному державному утриманні, тому вимоги вищевказаного закону в цій частині на неї не поширюються. Крім того, представниками відповідача в судовому засіданні не наданого жодного доказу правомірності зменшення розміру коштів, а тому суд рахує за необхідне стягнути з відповідача недоплачену суму компенсації по втраті годувальника за вересень-грудень 2003 року, розмір якої становить 212, 60 грн. (53, 13 грн. х 4 міс = 212, 50 грн.), та допустити негайне виконання рішення в межах суми стягнення за один місяць - 53, 13 грн.
Аналізуючи зібрані та досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності, суд вважає, що з відповідача на користь позивачки слід стягнути 212, 60 грн. заборгованості по виплаті компенсації у зв'язку із втратою годувальника за вересень-грудень 2003 року. В той же час, суд вважає, що немає підстав для зобов'язання відповідача виплачувати позивачці кошти в разі смерті годувальника до досягнення нею 23 років, як і немає підстав для стягнення з відповідача заборгованості по даному виду виплат за період з січня 2004 року по березень 2007 року.
Відповідно до ст. 88 ЦПК України з Маневицької ВК № 42 Волинської області в доход держави підлягає стягненню 51 грн. судового збору, крім того, згідно ст. 81 ЦПК України з відповідача слід також стягнути 1, 5 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи судом.
Керуючись ст. ст. 5, 268, п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (2003 року), ст. 456 Цивільного кодексу України (1963 року), ст. ст. 10, 30, 32, 52 Закону України „Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" від 09.04.1992 року, ст. ст. 4, 10, 57, 60, 81, 88, 212-215, 367 ЦПК України, суд,
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Стягнути з Маневицької виправної колонії № 42 Волинської області на користь ОСОБА_2212 (двісті дванадцять) гривень 50 копійок заборгованості по виплаті компенсації у зв'язку із втратою годувальника за період з вересня 2003 року по грудень 2003 року, з них допустити до негайного виконання в межах суми стягнення за 1 місяць - 53 (п'ятдесят три) гривні 13 копійок.
В частині позову щодо стягнення з Маневицької ВК-42 на користь ОСОБА_2 коштів у зв'язку із втратою годувальника, як заборгованості, починаючи з січня 2004 року по березень 2007 року та зобов'язання проводити дану щомісячну виплату для позивачки до досягнення нею 23-річного віку, відмовити за безпідставністю.
Стягнути з Маневицької виправної колонії № 42 Волинської області в доход держави 51 (п'ятдесят одну) гривню судового збору.
Стягнути з Маневицької виправної колонії № 42 Волинської області в доход держави 1 (одну) гривню 50 копійок витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи судом (р/р 31213259700287, банк ГУДКУ у Волинській області, МФО 803014, одержувач Маневицький р-н Держбюджет 22050000, код 21740422).
Рішення може бути оскаржено сторонами до апеляційного суду Волинської області через Маневицький районний суд за поданою заявою про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.