Справа № 2-575/11

2/1003/102/2012

Категорія 45

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 квітня 2012 року Білоцерківський міськрайоний суд у складі:

головуючого судді –          Верещінська І. В. ,

при секретарі –                    Приймак Л. А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Білоцерківського міськрайонного суду Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім’єю та визнання права власності на нерухоме майно

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім’єю та визнання за ним права власності на ? (29/100) частину майна, а саме: 29/50 частин будинку по пров. Залузький, 10, господарських будівель, сараю та гаражу. Свої позовні вимоги позивач мотивує тим, що з 2000 року проживав з відповідачем однією сім’єю наймаючи житло, а з 2002 року проживали за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1, і за час спільного проживання ? цього будинку, яку відповідач отримала у спадщину, була перебудована, проведений газ, електроенергія, опалення та каналізація, замінено підлогу, а також побудовано сарай та гараж. Тому позивач, посилаючись на ст.ст 62 та 71 СК України вважає будинок по пров. Залузький, 10, господарські будівлі, сарай та гаражу спільною сумісною власністю сторін як осіб, що проживали однією сім’єю.

Згідно уточнених 15.02.2012 року позовних вимог позивач просить суд встановити факт проживання однією місією без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в період часу з грудня 2000 року до 1 січня 2008 року; визнати об’єктом права спільної сумісної власності 29/50 частин будинку АДРЕСА_1 та господарські будівлі будинковолодіння АДРЕСА_1: сарай під літерою «Д», гараж під літерою «Е», ? огорожа №1-5; визнати за позивачем ОСОБА_1 право на ? частину майна, а саме, 29/50 частин будинку АДРЕСА_1, господарські будівлі будинковолодіння АДРЕСА_1 : сарай під літ. «Д», гараж під літерою «Е», ? огорожі №1-5 шляхом стягнення з відповідача компенсації вартості цієї ? частини.

В судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги, просила задовольнити з вищенаведених підстав, пояснила, що зі слів довірителя сторони з 2000 року проживали однією сім’єю і після отримання у спадщину відповідачем половини будинку із господарськими будівлями та спорудами сторони спільними зусиллями та коштами позивача перебудували будинок, побудували сарай під літ. «Д» та гараж під літ. «Е». Після того, як в 2008 році стосунки між сторонами почали псуватись, позивачем подавався позов до відповідача про стягнення боргу за договором позики в сумі 50000 доларів США, проте рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14 червня 2011 року, залишеним в силі ухвалою Апеляційного суду Київської області від 04.10.2011 року, в позові було відмовлено. Проте, оскільки позивач проживаючи з відповідачем однією сім’єю вкладав кошти в поліпшення її майна, позивач має право на його половину на підставі ст. 74 СК України.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував повністю з тих підстав, що для застосування ст. 74 СК України позивачу необхідно довести, що позивач та відповідач не перебувають в іншому шлюбі і в них склались усталені правовідносини щодо спільного проживання, вони пов’язані спільним побутом та мають взаємні права та обов’язки. Однак, як зазначає представник відповідача, до жовтня 2007 року ОСОБА_1 перебував в зареєстрованому шлюбі з іншою жінкою, а сім’єю ОСОБА_2 були її син та мати, що проживають по місцю її реєстрації – 1-й пров. Будьонного 6. Відповідач час від часу приїжджала до будинку по пров. Залузький 10, де надала можливість поживати позивачу, проте, не мала з позивачем взаємних прав та обов’язків, не мала з ним спільного бюджету. Таким чином, відсутній факт проживання однією сім’єю. Щодо самого спірного будинку, то він отриманий ОСОБА_2 у спадок і з того часу його площа не змінювалась, а господарські будівлі та споруди побудовані в 2005 році і подаровані братом ОСОБА_2 їй в 2006 році і в такому стані існують і на сьогоднішній день.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, проаналізувавши докази та матеріали справи у їх сукупності, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову необхідно відмовити з наступних підстав.

Судом встановлено, що будинок за адресою м. Біла Церква, пров. Залузький, 10 перебуває у спільній частковій власності ОСОБА_2, якій належить 29/50 частин, та ОСОБА_3, якому належить 21/50 частин будинку, що слідує з інформаційної довідки КПБМР «Білоцерківське міжміське бюро технічної інвентаризації» від 13.02.2012 року та копій свідоцтв про право власності на нерухоме майно від 19.12.2007 року серія САВ №028432 та серія САВ №0002293 (а.с. 90-96). Як слідує із копії свідоцтва про право власності від 19.12.2007 року серія САВ №028432, воно видане ОСОБА_3 взамін договору дарування, посвідченого Блоцерківською державною нотаріальною конторою 27.07.2007 року №1-4127. З копії свідоцтва про право власності від 19.12.2007 року серія САВ №0002293 слідує, що воно видане ОСОБА_2 взамін свідоцтва про право на спадщину, виданого Білоцерківською державною нотаріальною конторою 11.10.2005 року №1-3244.

Відповідно до копії довідки форми 3 від 22.09.2008 року №381, в приватному будинку АДРЕСА_1 з 16.05.2008 року зареєстрований ОСОБА_1 (а.с.16). Згідно копії технічного паспорту на садибний (індивідуальний) житловий будинок №10 по пров. Залузький в м. Біла Церква станом на 04.12.2007 року, будинковолодіння складається з житлового будинку літ «А» 1992 року побудови, вбиральні літ «В» 1992 року побудови, сараю-теплиці літ «Г» 1998 року побудови, сараю літ «Д» 2005 року побудови, гаража літ «Е» 2005 року побудови та металевої огорожі №1-5 (а.с. 49-52).

Як свідчить копія свідоцтва про право на спадщину від 11.10.2005 року №1-3244, що міститься в оглянутій справі №2-21550/10 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання особи втратившою право на житло (а.с. 149), ОСОБА_2 успадкувала ? частку спадкового майна ОСОБА_4, який помер 29 травня 2004 року. Спадкове майно складалось з житлового будинку з господарськими та побутовими будівлями та спорудами: житловий будинок літ «А» загальною площею 309,9 кв.м., та сарай Б, вбиральня В, сарай-теплиця Г, огорожа 1-5.

Як свідчить копія договору дарування частини житлового будинку від 22 лютого 2006 року №1-313, що міститься в оглянутій справі №2-21550/10 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання особи втратившою право на житло (а.с. 151), гараж літ «Е» та сарай «Д» були предметом договору дарування ? частини житлового будинку з частиною господарських та побутових будівель та споруд по пров. Залузький 10 від ОСОБА_3 до ОСОБА_2

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 24.02.1990 року перебував у шлюбі з ОСОБА_5 і даний шлюб було розірвано 17.10.2007 року, що підтверджується копіями актових записів та витягами з державного реєстру актів цивільного стану (а.с. 82-88).

Згідно ст. 74 Сімейного кодексу України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

При застосуванні ст. 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судом враховується, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Суд приходить до висновку, що оскільки ОСОБА_1 перебував в зареєстрованому шлюбі з іншою особою, та відповідно до ст. 25 Сімейного кодексу України жінка та чоловік одночасно можуть перебувати лише в одному шлюбі, то сторони не є особами, які проживали однією сім’єю та набувають майно на праві спільної сумісної власності згідно положень ст. 74 СК України.

Заслуханий в судовому засіданні аудіозапис зі справи №2-1524, так само як і копії позовної заяви, заперечень проти позову, заяв ОСОБА_2 до прокуратури зі справи №2-21550/10 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання особи втратившою право на житло, що долучені представником позивача, підтверджують наявність певних відносин між сторонами, проживання ОСОБА_1 в належному відповідачеві будинку, проте, не є свідченням фактичних шлюбних стосунків між ними з підстав, зазначених вище.

Що ж до відносин, що виникли до 01.01.2004 року, то позивач не вказує на набуття спільної сумісної власності в цей період, не надає суду відповідних доказів того, що між ним та відповідачем існувала письмова угода про створення спільної власності відповідно до Закону України «Про власність» та норм Цивільного кодексу України в редакції 1963р., не посилається на ст. 17 Закону України «Про власність» у своїй позовній заяві як на підставу заявлених ним позовних вимог, а також не надає доказів і того, що у вказаний період часу позивач був членом сім’ї відповідача.

Оскільки відсутні підстави для задоволення позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім’єю, то не підлягають задоволенню вимоги про визнання об’єктом права спільної сумісної власності 29/50 частин будинку АДРЕСА_1 та господарських будівель. Також відсутні будь-які правові підстави для задоволення вимог щодо компенсації вартості частини майна, оскільки в судовому засіданні встановлено, що спірне майно набуте відповідачем по договору дарування та у спадщину, тобто є її особистою приватною власністю. Доказів того, що вказаний будинок разом з господарськими будівлями та спорудами набувався позивачем за його кошти і є його власністю суду не було надано.

Суд приймає до уваги те, що згідно вимог ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюються на засадах змагальності сторін і кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень. До того ж, позивач зобов’язаний у відповідності до статті 60 ЦПК України довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог.

Виходячи з вищенаведеного, в позовних вимогах про встановлення факту проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, про визнання права власності на частину майна, набутого за час спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, та стягнення її компенсації, позивачу необхідно відмовити.

Керуючись ст.ст. 25, 61,74 СК України, 10, 60, 61, 88, ч.3 ст. 209, ст. 212-215, 224, 225 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім’єю та визнання права власності на нерухоме майно - відмовити.

Судові витрати залишити за ОСОБА_1. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Київської області через Білоцерківський міськрайонний суд шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом

Суддя ОСОБА_6