ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ  

                 

09.11.2006                                                             Справа  № 11/161

                                                    

За позовом Приватного підприємства „Юридична, консультативно-правова та виробнича фірма „Київ-Хуст”, м. Київ

до Виконавчого комітету Буштинської селищної ради, смт. Буштино Тячівського району

до Тячівського районного державного підприємства технічної інвентаризації, м. Тячів

до Дочірнього підприємства „Санаторно-оздоровчий комплекс „Тиса” ЗАТ „Буштинський лісокомбінат”, смт.  Буштино Тячівського району

до Закритого акціонерного товариства „Буштинський лісокомбінат”, смт. Буштино Тячівського району

про визнання ПП „Київ-Хуст” добросовісним набувачем спірного майнового комплексу –Санаторно-оздоровчий комплекс „Тиса”, який розташований по                      вул. Б.Хмельницького, 116 в смт. Буштино Тячівського району Закарпатської області; визнання права власності ПП „Київ-Хуст” на цілісний майновий комплекс „Санаторно-оздоровчий комплекс „Тиса”, який розташований по вул. Б.Хмельницького, 116 в             смт. Буштино Тячівського району; визнання недійсним рішення виконкому Буштинської селищної ради № 2/5 від 22.01.2001 . та № 2/5 від 22.04.2001.; про визнання недійсним та скасування, виданого виконавчим комітетом Буштинської селищної ради свідоцтва про право власності на нерухоме майно за № 14 від 26.01.2001  та за № 131 від 10.02.2005 (дублікат); про визнання недійсною та скасування державної реєстрації Тячівським районним державним підприємством технічної інвентаризації 26.01.2001  під № 102 права власності на нерухоме майно на підставі свідоцтва про право власності № 14 від 26.01.2001 за дочірнім підприємством СОК „Тиса” ЗАТ „Буштинський лісокомбінат”; визнання недійсною та скасування державної реєстрації Тячівським районним державним підприємством технічної інвентаризації 10.02.2005  від № 102 права власності на нерухоме майно, на підставі свідоцтва про право власності № 131 від 10.02.2005 за дочірнім підприємством «СОК «Тиса»ЗАТ «Буштинський лісокомбінат»; визнання неправомірною та незаконною відмову Буштинської селищної ради та її виконкому у видачі ПП «Київ-Хуст»свідоцтва про право власності на належний підприємству цілісний майновий комплекс СОК «Тиса», та зобов’язання виконкому Буштинської селищної ради видати ПП «Київ-Хуст»свідоцтво про право власності на цілісний майновий комплекс СОК «Тиса»; визнання неправомірною та незаконною відмови Тячівського районного державного підприємства технічної інвентаризації у проведенні державної реєстрації права власності ПП «Київ-Хуст»на належний підприємству цілісний майновий комплекс СОК «Тиса»та зобов’язання Тячівське РДПТІ провести реєстрацію права власності ПП «Київ-Хуст»на цілісний майновий комплекс СОК «Тиса».

Суддя     Л.М.Якимчук

Представники:

від позивача:          Боклаганич Н.А. –представник, довіреність від 11.07.2005

від відповідача І:   не з’явився

від відповідача ІІ:  не з’явився

від відповідача ІІІ: Маркусь М.І. –представник, довіреність від  05.05.2006

від відповідача VІ:  не з’явився

СУТЬ СПОРУ: Позивач звернувся до суду з позовом про визнання ПП „Київ-Хуст” добросовісним набувачем спірного майнового комплексу - санаторно-оздоровчий комплекс „Тиса”, розташованого  по вул.  Б. Хмельницького, 116 в смт. Буштино Тячівського району, визнання права власності ПП „Київ-Хуст” на цілісний майновий комплекс „Санаторно-оздоровчий комплекс „Тиса”, який розташований по вул. Б.Хмельницького, 116 в смт. Буштино Тячівського району; визнання недійсним рішення виконкому Буштинської селищної ради № 2/5 від 22.01.2001 та № 2/5 від 22.04.2001; про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно за № 14 від 26.01.2001 та за № 131 від 10.02.2005 (дублікат); про визнання недійсною та скасування державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за дочірнім підприємством СОК „Тиса” ЗАТ „Буштинський лісокомбінат”; визнання неправомірною та незаконною відмову Буштинської селищної ради та її виконкому у видачі ПП «Київ-Хуст»свідоцтва про право власності на спірне майно та зобов’язання виконкому Буштинської селищної ради видати ПП «Київ-Хуст»свідоцтво про право власності на цілісний майновий комплекс; визнання неправомірною та незаконною відмови Тячівського районного державного підприємства технічної інвентаризації у проведенні державної реєстрації права власності ПП «Київ-Хуст»на спірний майновий комплекс СОК «Тиса»та зобов’язання Тячівське РДПТІ провести реєстрацію права власності ПП «Київ-Хуст».

          Позивач просить стягнути з відповідачів, пропорційно, судові  (господарські) витрати ПП „Київ-Хуст”.  

Позовні вимоги доповнювались та уточнювались позивачем в ході розгляду справи, остаточна редакція яких була викладена в доповненні до позовної заяви за № ЮФ-280 від 18.10.2006.

Позивач в обґрунтування своїх вимог зазначив, що право власності на спірний майновий комплекс в нього виникло на підставі Договору оренди з викупом від 05.06.2000, акту прийому-передачі приміщень та майна від 01.02.2001, договору купівлі-продажу від 25.04.2001 та акту прийому передачі приміщень і майна від 25.04.2001; спірне майно знаходилось у ДП «СОК «Тиса»на праві користування, а відтак були відсутні підстави для оформлення та державної реєстрації права власності за дочірнім підприємством; рішення про оформлення права власності за дочірнім підприємством  приймалосьта видача на його підставі свідоцтва про право власності, а також дублікату свідоцтва про право власності, здійсновалось з порушенням чинного законодавства; інші доводи викладені письмово в позовній заяві та доповненнях до неї.

Відповідач –1, виконавчий комітет Буштинської селищної ради,  в ході попередніх судових засідань позов не визнав, посилаючись на те, що оскаржене рішення виконавчого комітету Буштинської селищної ради за № 2/5 від 22.01.2001 приймалось виконавчим комітетом за результатами розгляду заяви ДП «СОК «Тиса» від 15.01.2001 № 1 про оформлення права власності на нерухоме майно,  розташоване по вул. Б.Хмельницького за № 116 в смт.  Буштино,   до якої було додано докази створення дочірнього підприємства СОК «Тиса» ЗАТ «Буштинський лісокомбінат»та передачі останньому спірного майна у власність. На підтвердження своїх доводів та на виконання вимог ухвали суду, надав, для огляду оригінал протоколу засідання виконавчого комітету Буштинської селищної ради Тячівського району від 22.01.2001  № 1.

Відповідач – 2, Тячівське районне державне підприємство  технічної інвентаризації, позовні вимоги не визнав з мотивів викладених у листі від 03.08.2005. У листі вказано наступне:

„Реєстрація права власності на майновий комплекс, в смт. Буштино,                       вул. Заводська, 1, проведена Хустським БТІ 14.11.1993 року, у відповідності до договору купівлі-продажу, посвідченого Тячівською держнотконторою 10.11.1993 р., реєстр.  № 2729, за Організацією орендарів Буштинського лісокомбінату.

Перереєстровано майновий комплекс по вул. Заводська, 1 Тячівським РДПТІ 15 листопада 1994 року у відповідності до рішення виконкому Буштинської селищної ради від 28.10.1994 року за ЗАТ „Буштинський лісокомбінат”.

Майновий комплекс СОК „Тиса” в смт. Буштино, вул. Б. Хмельницького, 116 зареєстровано за ДП СОК „Тиса” 26.01.2001 року на підставі рішення виконкому Буштинської селищної ради від  22.01.2001  № 2/5.

Інших дій щодо реєстрації майна Буштинського лісокомбінату нами не проводилося.”

Відповідач –3, Дочірнє підприємство „Санаторно-оздоровчий комплекс „Тиса” ЗАТ „Буштинський лісокомбінат” позов не визнав з підстав, викладених у відзивах та доповненнях до нього. Зокрема вказав, що спірне майно було передано засновником у власність дочірнього підприємства «СОК «Тиса»; стосовно вимоги про визнання права власності на спірний майновий комплекс і визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Буштинської селищної ради № 2/5 від 22.01.2001  -позивачем пропущено строк позовної давності; на момент прийняття виконавчим комітетом Буштинської селищної ради рішення від 22.01.2001  № 2/5 він, відповідач, не міг порушити права позивача, оскільки спірне майно передано останньому ЗАТ «Буштинський лісокомбінат»01.02.2001 та 25.04.2001; просив провадження в частині вимог щодо визнання недійсними та скасування свідоцтв про право власності на нерухоме майно № 14 від 26.01.2001 та № 131 від 10.02.2005  припинити на підставі ч. 1 ст. 80 ГПК України та визнати недійсним договір оренди нежитлових та житлових приміщень  з викупом, укладений між ЗАТ «Буштинський лісокомбінат»та ПП  «Київ-Хуст»05.06.2000, як такий що суперечить ст. ст. 15, 20, 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також           ст. 63 Цивільного кодексу УРСР (1963 р.) в порядку визначеному ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши клопотання позивача, суд в порядку ч. 1 ст. 24 ГПК України, ухвалою від  23.10.2006 залучив ЗАТ «Буштинський лісокомбінат»до участі в справі в якості відповідача – 4, який брав участь у справі, як третя особа.

Відповідач –4, ЗАТ „Буштинський лісокомбінат” подав суду письмовий відзив, в якому зазначив, що позовні вимоги безпосередньо його не стосуються, а позов не визнав з мотивів його необґрунтованості. В зв’язку з багаторазовими судовими засіданнями, враховуючи тривалість розгляду справи та неможливістю взяти участь у її розгляді, просив суд розглянути та вирішити спір за його відсутності.

Справа розглядалась судом в більш тривалі строки, ніж передбачено ч. 1              ст. 69 ГПК України у відповідності до положень ч. 4 ст. 69 ГПК України. На період розгляду відповідними судами апеляційних та касаційних скарг, поданих позивачем у даній справі,  провадження у справі зупинялось на підставі ч. 1 ст. 79 ГПК України.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення уповноважених представників сторін, суд

                                       ВСТАНОВИВ:

Відповідно до  ч. 2 ст. 5 Закону України «Про підприємства в Україні», якою передбачено можливість створення підприємства шляхом виділення структурного підрозділу із діючого товариства, за рішенням загальних зборів представників акціонерів АТ «Буштинський лісокомбінат»від 08.08.1996 на базі піонерського табору «Тиса»і однойменного санаторію-профілакторію створено  дочірнє підприємство „Санаторно-оздоровчий комплекс «Тиса»ЗАТ „Буштинський лісокомбінат”.

Статут дочірнього підприємства „СОК «Тиса» зареєстрований розпорядженням голови Тячівської районної державної адміністрації за № 1034 від 09.12.1997 (затверджений правлінням АТ „Буштинський лісокомбінат” 01.12.1997,     протокол              № 14). Підприємство  внесено до єдиного державного реєстру підприємств, установ та організацій України і перебуває в ньому до цього часу.

Відповідно до п.  2.1 Статуту ДП „Санаторно-оздоровчий комплекс „Тиса” є дочірнім підприємством АТ „Буштинський лісокомбінат”, самостійним суб’єктом господарських відносин (ст. 26 ЦК Української РСР). При цьому, склад майна, яке передається дочірньому підприємству визначає АТ „Буштинський лісокомбінат”                    (п. 2.2 Статуту).

Директором АТ «Буштинський лісокомбінат»,  в зв’язку з створенням дочірнього підприємства „СОК «Тиса», видано наказ № 7 від 20.02.1998 року, яким створено відповідну комісію в складі семи чоловік та доручено провести приймання-передачу основних засобів дочірньому підприємству на протязі березня 1998 року.

31.03.1998  АТ «Буштинський лісокомбінат»та ДП „СОК «Тиса» підписали   Акт прийому-передачі основних засобів акціонерним товариством «Буштинський лісокомбінат»дочірньому підприємству «Санаторно-оздоровчий комплекс «Тиса», згідно якого відповідне майно передано відповідачем - 4  створеному ним дочірньому підприємству.

Дочірнє підприємство, відповідно до ст. 23 Цивільного кодексу Української  РСР, ст. 1 Закону України „Про підприємства в Україні”, є окремою юридичною особою, самостійним суб’єктом права власності, який на свій розсуд володіє, користується та розпоряджається належним йому майном (ст. 41 Конституції України, ст. 3 та ст. 4 Закону України „Про власність”).   

Доводи позивача про те, що зазначене майно згідно  Акту приймання-передачі від 31.03.1998 передавалось відповідачу - 3 у платне користування на підставі Договору про взаємовідносини дочірнього підприємства „Санаторно-оздоровчий комплекс «Тиса»та його засновником, акціонерним товариством «Буштинський лісокомбінат», від 01.04.1998 не є переконливими, а тому не приймаються судом до уваги. При цьому суд враховує, що вказаний Акт приймання-передачі був складений до укладення Договору про взаємовідносини, на який також поширюються положення ст. ст. 153, 154 Цивільного кодексу Української РСР щодо моменту укладення договору та початок його дії; із змісту договору також не вбачається, що він стосується майна, яке вже було передано дочірньому підприємству ЗАТ „Буштинський лісокомбінат” по Акту приймання-передачі від 31.03.1998; предметом договору згідно п. 1 є адміністративні, фінансово-економічні та господарські відносини. Згідно цього договору сторони визначили та погодили взаємні права та обов’язки щодо адміністративних, фінансово-економічних та господарських взаємовідносин. За цим договором майно, отримане від товариства, підлягає поверненню лише у випадку ліквідації дочірнього підприємства.

Відповідно до п. 2 ст. 5 Закону України „Про підприємства в Україні” (діючий на момент створення підприємства), підприємство може бути створене в результаті виділення зі складу діючого підприємства структурного підрозділу, майно якого становлять основні фонди та оборотні засоби, які, зокрема, є внеском засновника (п.п. 1, 4 ст. 10 Закону).

          Відповідно до ст. 26 Закону „Про власність” об’єктом права власності господарського  товариства є зокрема, майнові внески його членів. Названа норма цього Закону кореспондується з положеннями ст. 12 Закону „Про господарські товариства”, згідно з якою товариство є власником, зокрема, майна, переданого йому учасниками у власність.

          Перелік видів внесків (вкладів) учасників господарського товариства наведено у ст. 13 Закону „Про господарські товариства”, згідно з якою ними можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності,  цінні папери, права користування землею, водою  та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, в тому числі в іноземній валюті. Вклад оцінений у карбованцях, становить частку учасника у статутному фонді.

          Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що будь-яке майно, передане господарському товариству, в тому числі і в користування, включається  до його статутного фонду як вклад, є часткою учасника в ньому та стає власністю товариства (така позиція Верховного Суду України: Постанова судової Палати у господарських справах Верховного Суду України від 12.08.2003 за позовом ВАТ „Київ-медпрепарат” до ТОВ „У Фарма”).

          З огляду на зазначене, суд приходить до висновку, що спірне майно передане дочірньому підприємству „СОК „Тиса” акціонерним товариством „Буштинський лісокомбінат”  є власністю дочірнього підприємства.  

          Не дивлячись на зазначене ЗАТ «Буштинський лісокомбінат»05.06.2000 року  уклав Договір оренди нежитлових та житлових приміщень з викупом з ПП „Київ-Хуст”. На виконання вказаного договору оренди 09.06.2000 ЗАТ «Буштинський лісокомбінат»передало, а ПП «Київ-Хуст»прийняло в користування на невизначений строк цілісний майновий комплекс –санаторно оздоровчий комплекс «Тиса», що знаходиться за адресою: вул. Б.Хмельницького, 116 в смт. Буштино Тячівського району Закарпатської області.

          01.02.2001,  відповідно до Договору оренди нежитлових та житлових приміщень з викупом, укладеного між ЗАТ «Буштинський лісокомбінат», як продавцем, з одного боку, та ПП «Київ-Хуст», як покупцем, з іншого боку, було складено Акт прийому-передачі цілісного майнового комплексу санаторно-оздоровчого комплексу «Тиса»АТ «Буштинський лісокомбінат»(будівель, приміщень, технологічного і іншого обладнання, твердого та м’якого інвентара, майна та транспортних засобів). Згідно  п. 1 та п. 3 зазначеного Акту ЗАТ «Буштинський лісокомбінат»передало, а ПП «Київ-Хуст»прийняло у власність цілісний майновий комплекс санаторно-оздоровчого комплексу «Тиса», що знаходиться по                           вул. Б, Хмельницького, 116 в  смт. Буштино Тячівського району, окрім спального корпусу на 120 ліжок, придбання якого, у відповідності до п. 14 того ж Акту, передбачалось шляхом укладення окремого договору купівлі-продажу.

          Такий Договір купівлі-продажу спального корпусу на 120 ліжок колишнього санаторно-оздоровчого комплексу «Тиса»АТ «Буштинський лісокомбінат»укладений між ЗАТ «Буштинський лісокомбінат»та ПП «Київ-Хуст»25.04.2001 року. Того ж дня Актом прийому-передачі приміщень та майна спального корпусу на 120 ліжок санаторно-оздоровчого корпусу «Тиса»АТ «Буштинський лісокомбінат»,                       відповідач –4, передав, а ПП «Київ-Хуст»прийняло зазначене майно у власність.

          Позивач заявляючи вимогу про визнання його власником майна стверджує, що у нього виникло право власності на спірний майновий комплекс –санаторно оздоровчий комплекс «Тиса», у відповідності до норми ст. 128 Цивільного кодексу Української РСР з моменту передачі йому майна у власність, тобто з  01.02.2001  та 25.04.2001. Однак, таке твердження є хибним, оскільки ЗАТ «Буштинський лісокомбінат»не мав відповідних повноважень розпоряджатись спірним майном, так як воно було внесено ЗАТ «Буштинський лісокомбінат»до статутного  фонду, створеного ним дочірнього підприємства та на час його відчуження ПП „Київ-Хуст”, належало відповідачу - 3 на праві власності. Згідно ст. 225 Цивільного кодексу Української РСР лише ДП „СОК „Тиса” будучи власником спірного майна, мало право розпоряджатися ним, в т.ч.  продавати.

Факт передачі спірного майна відповідачем - 4 згідно актів приймання-передачі від 01.02.2001 та 25.04.2001, ПП «Київ-Хуст»не має наслідком переходу права власності в порядку визначеному ст. 128 Цивільного кодексу Української РСР. Даний висновок суду ґрунтується на положеннях ст. 63 Цивільного кодексу Української РСР, якою визначено, що угода, укладена від імені другої особи, особою, не уповноваженою на укладення угоди або з перевищенням повноважень, створює, змінює і припиняє цивільні права і обов'язки для особи, яку представляють, лише в разі дальшого схвалення угоди цією особою.

Матеріалами справи підтверджується, що Дочірнім підприємством „СОК «Тиса», не тільки не схвалювалися дії ЗАТ «Буштинський лісокомбінат»щодо включення спірного майнового комплексу в ліквідаційну масу останнього з подальшою передачею його в оренду позивачу та наступним відчуженням, а навпаки, вживалися активні дії по захисту своїх порушених прав. В матеріалах справи є докази того, що ДП „СОК «Тиса»20.11.2000 звернулось до господарського суду Закарпатської області з позовом до ПП «Київ-Хуст»з вимогою про витребування спірного майна з чужого незаконного володіння та стягнення завданої  матеріальної шкоди (справа за № 6/244). За клопотанням відповідача - 3 суд в судовому засіданні досліджував матеріали вказаної справи, з яких вбачається, що позивач по даній справі брав участь в засіданнях суду, а відтак знав про існування вимог ДП „СОК «Тиса»щодо речових прав на спірне майно та його повернення, яке позивач використовував тоді на підставі договору оренди нежитлових та житлових приміщень з викупом від 05.06.2000.

Проте ПП Київ-Хуст”, знаючи про такі обставини та майнові вимоги ДП „СОК «Тиса», а отже, і про відсутність у відповідача - 4 відповідних повноважень щодо розпорядження спірним майном, не тільки не прийняло їх до уваги, а навпаки, до припинення провадження у справі № 6/244,  (припинено ухвалою суду 02.03.2001 р.), придбало на умовах викупу спірне майно з складанням Акту приймання-передачі від 01.02.2001, а згодом, 25.04.2001 уклало Договір купівлі-продажу та Акт приймання-передачі спального корпусу на 120 ліжок.

Позивач, укладаючи договори щодо придбання спірного майнового комплексу, не вжив необхідних заходів щодо перевірки необхідної дієздатності та повноважень у ЗАТ „Буштинський лісокомбінат” відчужувати відповідне нерухоме майно. Зокрема, згідно п. 3 та п. 4 Акту приймання-передачі від 01.02.2001 відповідач - 4, як продавець зобов’язаний був передати позивачу, як покупцеві технічні паспорти, довідку-характеристику будівель та приміщень, які видаються підприємством технічної інвентаризації, свідоцтво про право власності продавця на майно і є додатками до вказаного акту. В судовому засіданні встановлено, що відповідач - 4 не виконав належним чином вказані договірні положення та не передав позивачеві правовстановлюючі документи. Аналогічні умови були передбачені і щодо спального корпусу на 120 ліжок у Договорі купівлі-продажу спального корпусу від 25.04.2001.

За таких обставин відсутні правові підстави для застосування щодо спірних відносин норми ст. 144 Цивільного кодексу Української РСР, якою визначено, що у разі, якщо майно за плату придбане у особи, яка не мала права  його відчужувати, про що набувач не знав і не повинен був знати (добросовісний набувач), то власник вправі  витребувати це майно від набувача лише в разі, коли майно загублене  власником або особою, якій майно було передане власником у володіння, або викрадено у того чи іншого, або вибуло з їх володіння іншим шляхом поза їх волею. Позивач знав і не міг не знати про відсутність у відповідача-4 відповідних повноважень на відчуження спірного майна, а також суд враховує те, що спірне майно вибуло з володіння відповідача-3 поза його волею, що підтверджено матеріалами справи. Твердження позивача про те, що відповідач - 3 за рішенням засновника був ліквідований не заслуговує на увагу, оскільки на момент розгляду справи ДП «СОК «Тиса»ЗАТ «Буштинський лісокомбінат»з єдиного державного реєстру підприємств та організацій України не виключений, а відповідно до п. 4 ст. 34 Закону України «Про підприємства в Україні», ч. 7 ст. 59 ГК України не може вважатися ліквідованим, тому володіє повним обсягом правоздатності та дієздатності, в тому числі здатністю володіти абсолютним суб’єктивним правом –правом власності.

Посилання позивача на те, що  відповідач - 3 на протязі тривалого часу не користувався та не володів спірним майном, не спростовує вищезазначеного та не має наслідком виникнення у позивача права власності на спірний майновий комплекс, а також не є підставою для припинення такого права у відповідача - 3.

Вимога позивача про визнання його добросовісним набувачем не є способом захисту цивільних прав та інтересів відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України, тому не підлягає до задоволення. Разом з тим, суд дослідивши дане питання,  враховує його результати, розглядаючи позовну вимогу щодо  визнання за позивачем права власності на спірний майновий комплекс.

З огляду на зазначене вище,  суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для визнання за позивачем  права власності на цілісний майновий комплекс „Санаторно-оздоровчий комплекс „Тиса”.

Щодо позовних вимог позивача про визнання недійсним та скасування рішення виконкому Буштинської селищної ради № 2/5 від 22.01.2001  та № 2/5 від 22.04.2001  суд констатує наступне.

В ході розгляду даної справи представником відповідача - 1, на спростування доводів позивача в цій частині, було надано суду для дослідження та огляду оригінал протоколу засідання виконавчого комітету Буштинської селищної ради № 1  від 22.01.2001 року на якому було прийняте оскаржене позивачем рішення виконавчого комітету Буштинської селищної ради за № 2/5 від 22.01.2001, яким вирішено питання про оформлення права власності на спірне майно. Дослідженням доказів  встановлено, що відповідачем - 1 приймалось тільки одне рішення за № 2/5 від 22.01.2001, а твердження позивача про наявність двох рішень за тим самим номером, але з різними датами від 22.01.2001 та від 22.04.2001 не знайшло свого підтвердження. Більше того, суд оглянувши рішення виконавчого комітету Буштинської селищної ради за № 2/5 від 22.01.2001  та № 2/5 від 22.04.2001 року, подане позивачем, прийшов до висновку, що вони однакового змісту, окрім відмінностей щодо місяця прийняття, які виконані рукописним способом. Інші докази, які б підтверджували доводи позивача, що відповідне рішення було прийнято не 22.01.2001 року,  в матеріалах справи відсутні.

Набуття права власності позивач пов’язує з отриманням спірного майна від відповідача - 4 на підставі Актів приймання-передачі від 01.02.2001 та від 25.04.2001,  тобто після прийняття виконавчим комітетом Буштинської селищної ради рішення             № 2/5 від 22.01.2001, тому суд приходить до висновку, що оскаржене позивачем рішення на момент прийняття не порушило жодних його прав та охоронюваних інтересів.

Чинне законодавство пов’язує право суб’єкта звернутися до суду лише за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом  інтересів, а також для вжиття заходів,  спрямованих на запобігання правопорушенням. Позивач не довів належними доказами наявність у нього таких прав, а також факт їх порушення, у зв’язку з прийняттям відповідачем - 1 оспорюваного рішення № 2/5              від 22.01.2001.

З огляду на зазначене та те, що спірне майно передано ЗАТ „Буштинський лісокомбінат” у статутний фонд ДП „СОК „Тиса”, у зв’язку з чим останнє стало його власником, виконком Буштинської селищної ради правомірно прийняв рішення № 2/5 від 22.01.2001, тому позовна вимога про визнання його недійсним задоволенню не підлягає.

Відповідач - 3 неодноразово заявляв перед судом як усні так і письмові клопотання про застосування позовної давності щодо ряду вимог заявлених позивачем, зокрема щодо визнання недійсним та скасування рішення виконавчого комітету за № 2/5 від 22.01.2001  та визнання за позивачем права власності на спірне майно, обґрунтовуючи вказане  тим, що самими представниками позивача  підтверджено в судовому засіданні отримання рішення виконавчого комітету Буштинської селищної ради за № 2/5  від Буштинського селищного голови 25.04.2001 року. Саме з того часу позивач дізнався про існування та характер оскарженого в рамках даного позову рішення № 2/5 від 22.01.2001, а відтак пропустив строк позовної давності, який щодо вказаних вимог є загальним та становить три роки. В підтвердження зазначених доводів покликається на роз’яснення суду касаційної інстанції, зазначає, що в матеріалах справи за № 6/244, в якій відповідачем виступало ПП „Київ-Хуст”, знаходяться завірені копії рішення № 2/5 від 22.01.2001  та свідоцтво про право власності на нерухоме майно № 14 від 26.01.2001, а тому позивач і в такий спосіб дізнався або повинен був дізнатися про існування відповідних документів, які є предметом оскарження по даній справі.

З пояснень та виступів представників позивача вбачається, що позивачу стало відомо про існування рішення за № 2/5, виданого виконавчим комітетом Буштинської селищної ради в квітні 2001 року, коли він звернувся до виконавчого комітету з заявою про оформлення права власності та видачу свідоцтва про право власності, а тому саме тоді почався перебіг строку позовної давності для подання відповідного позову.

Частиною 1 ст. 76 Цивільного кодексу УРСР визначено, що перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Станом на момент звернення позивача до суду з вимогою про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Буштинської селищної ради № 2/5 від 22.01.2001  строк позовної давності сплив, а тому щодо зазначеної вимоги позивача він підлягає застосуванню, оскільки згідно ст. 267 Цивільного кодексу України пропуск позовної давності є підставою для відмови в позові, якщо про це просить одна із сторін. Також строк позовної давності сплив і щодо вимоги про визнання права власності позивача на спірне майно, оскільки позивачу із змісту вказаного рішення було відомо про оформлення права власності на спірне майно за дочірнім підприємством „СОК „Тиса”, а тому вже з того часу почав спливати строк позовної давності до зазначеної вимоги.

Не підлягають задоволенню і вимоги позивача щодо визнання недійсними та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно № 14 від 26.01.2001  та дублікат свідоцтва про право власності № 131 від 10.02.2005. Свідоцтво про право власності № 14 від 26.01.2001 видавалось на підставі  рішення виконавчого комітету Буштинської селищної ради № 2/5 від 22.01.2001. і є похідним від нього документом.  Оформлення права власності за дочірнім підприємством „СОК „Тиса” на підставі рішення виконавчого комітету Буштинської селищної ради відповідало п. 4.1 Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 9 червня 1998  № 121.

Позивач зазначає, що у свідоцтві про право власності на нерухоме майно за     № 14 від 22.01.2001  не вказано місце розташування об’єкта нерухомого майна, що є порушенням Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна. Однак, в додатку 11 до вказаної інструкції визначено тільки зразок свідоцтва про право власності на нерухоме майно, із якого вбачається, що таке свідоцтво повинно містити і відомості про місцезнаходження відповідного нерухомого майна. Разом з тим, жодною нормою тієї ж Інструкції чи іншого нормативно-правового акту не передбачено, що відсутність в ньому відповідної інформації про місце розташування нерухомого майна є підставою для скасування такого свідоцтва чи визнання його недійсним.

Також заслуговують на увагу ті обставини, що вказане свідоцтво видане та зареєстроване відповідачем –2,   26.01.2001 року, тобто до передачі спірного майна позивачу на підставі актів приймання-передачі від 01.02.2001 та від 25.04.2001,  а отже, з врахуванням фактичних обставин справи, підтверджених документально,  а також у зв’язку з нормативною необґрунтованістю та недоведеністю факту порушення прав позивача, відсутні правові підстави для задоволення даної його вимоги.

У зв’язку з втратою свідоцтва про право власності на нерухоме майно за № 14 від 26.01.2001, ДП „СОК „Тиса”  звернулося до відповідного органу з заявою про виготовлення дублікату свідоцтва про право власності на нерухоме майно. Порядок виготовлення таких дублікатів регламентувався п. 6 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженим Наказом Міністерства юстиції України 07.02.2002  № 7/5.

Пунктом 6.4 вказаного положення визначено, що у разі крадіжки, втрати, пошкодження тощо свідоцтва про право власності чи витягу про реєстрацію прав,  БТІ можуть видати дублікат витягу або за дорученням органів місцевого самоврядування, місцевої державної адміністрації та інших органів здійснити необхідні підготовчі заходи для видачі дубліката свідоцтва.

Для отримання дубліката свідоцтва чи витягу подається заява, якій передує опублікування в пресі повідомлення про недійсність викрадених, загублених, пошкоджених свідоцтв про право власності чи витягів про реєстрацію прав.  Необгрунтованими з правової точки зору є доводи позивача, що до відповідних органів з заявою про видачу дублікату суб’єкт повинен звернутися протягом місяця. Вказаною нормою не встановлений строк для таких звернень.

Позивач стверджує, що дублікат свідоцтва про право власності на спірне майно за № 131 від 10.02.2005,  виданий з порушенням законодавства, оскільки у ньому вказаний майновий комплекс, а не перелік будівель. Разом з тим у згаданому дублікаті є всі відомості визначені п. 6.3 Тимчасового положення, а тому дані доводи позивача не можуть бути підставою для визнання свідоцтва про право власності на нерухоме майно № 131 (дублікат) від 10.02.05  недійсним чи його скасування. Позивач не довів, що саме  цією обставиною порушуються його права.

Відсутні і інші порушення порядку та умов видачі оспорюваного свідоцтва про право власності за № 131 від 10.02.2001 (дублікат), які б слугували підставою для визнання його недійсним чи скасування.

Суд не вбачає також порушень в проведенні реєстрації права власності на спірне майно, оскільки таке проводилось відповідачем - 2 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, яке є відповідним правовстановлюючим документом у відповідності до Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб. Позивач не довів про наявність підстав для скасування державної реєстрації права власності на спірне майно за відповідачем – 3, тому відсутні підстави для визнання недійсною та скасування державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за дочірнім підприємством „СОК „Тиса” ЗАТ „Буштинський лісокомбінат”.

З аналогічних мотивів не підлягає до задоволення і вимога позивача про скасування державної реєстрації права власності на спірне майно за дочірнім підприємством „СОК „Тиса” на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно № 131 від 10.02.2005 (дублікат), оскільки не доведено порушення відповідачем - 2 порядку проведення такої реєстрації, та наявності підстав для її скасування.

Не можуть бути задоволені вимоги позивача про визнання неправомірною та незаконною відмову Буштинської селищної ради та її виконкому у видачі ПП                «Київ-Хуст»свідоцтва про право власності на спірне майно та зобов’язання виконкому Буштинської селищної ради видати ПП «Київ-Хуст»свідоцтво про право власності на цілісний майновий комплекс, оскільки право власності на спірне майно вже було оформлено виконавчим комітетом  Буштинської селищної ради  за відповідачем - 3, з дотриманням вимог чинного законодавства і суд розглядаючи даний спір не знайшов підстав для визнання права власності на спірне майно за позивачем. Позивач звернувся до виконавчого комітету Буштинської селищної ради з відповідною заявою про оформлення за ним права власності та видачу свідоцтва 25.04.2001, тобто після того, як було винесено відповідне рішення про оформлення права власності на спірне майно за відповідачем – 3, у зв’язку  з чим 19.05.2005 відповідач - 2 письмово відмовив позивачу в реєстрації права власності на нерухоме майно  та вказав, що згідно наданих ПП „Київ-Хуст” документів, продавцем виступав ЗАТ „Буштинський лісокомбінат”, а право власності на відповідне майно зареєстроване за дочірнім підприємством „СОК  „Тиса”, надані документи не можуть бути підставою для реєстрації, оскільки не містяться у переліку правовстановлюючих документів, на підставі яких проводиться реєстрація права власності на об’єкти нерухомого майна.

З огляду на викладене, відсутні правові підстави для задоволення вимог щодо визнання неправомірною та незаконною відмови Тячівським районним державним підприємством технічної інвентаризації у проведенні державної реєстрації права власності ПП «Київ-Хуст»на спірний майновий комплекс „СОК «Тиса»та зобов’язання Тячівське РДПТІ провести реєстрацію права власності ПП «Київ-Хуст».

Клопотання позивача щодо стягнення в дохід держави з відповідача - 1 п’яти розмірів неоподатковуваних мінімумів  доходів громадян, в порядку ст. 9 Господарського процесуального кодексу України, до задоволення не підлягає з огляду на його безпідставність, оскільки ст. 9 Господарського процесуального кодексу виключена на підставі Закону України від 23.06.2005. „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо досудового врегулювання спорів”.

З огляду на лист-роз’яснення Верховного Суду України від 13.10.2006                       № 3.8-2006 справа розглядається за нормами Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 15 листопада 2006 року.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 33. 34, 44, 49, 82 - 85  Господарського процесуального кодексу України, -

                                         ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову  відмовити повністю.

Судові витрати покласти на позивача.

          2. Рішення набирає законної сили в порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя                                                                                           Л.М.Якимчук