РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

_____________________________________________________________________

Справа №: 22-ц/0190/193/2012Головуючий суду першої інстанції:Савранська Т.І.

Доповідач суду апеляційної інстанції:Бондарєв Р. В.

РІШЕННЯ

"22" жовтня 2012 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого суддіБондарева Р. В.

СуддівСинельщікової О.В. Адаменко О.Г.

При секретаріВостріковій К.А

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_8, ОСОБА_9 про усунення перешкод у користуванні права власності, за апеляційною скаргою ОСОБА_8, ОСОБА_9 на рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 31 жовтня 2011 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2011 року позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що йому та відповідачам на праві спільної часткової власності належав будинок АДРЕСА_1. Після ухвалення судом рішення про припинення права спільної часткової власності, відповідачам було виділено частину будинку, яке виділено в окрему адресу: АДРЕСА_1. У 2009 році відповідачі почали зводити до свого будинку прибудову, яка перешкоджає йому користуватись належним йому будинком. Зведення прибудови здійснювалось відповідачами самочинно, без належного дозволу та дотримання будівельних норм, тому позивач просив усунути перешкоди у користуванні будинку АДРЕСА_1, зобов'язавши відповідачів знести самовільно зведену прибудову у вигляді першого поверху веранди із півзруйнованим дахом.

Рішенням Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 31 жовтня 2011 року позов ОСОБА_7 задоволено. Усунуто ОСОБА_7 перешкоди у користуванні будинком АДРЕСА_1, зобов'язано ОСОБА_8 та ОСОБА_9 знести самовільно збудовану прибудову до домоволодіння АДРЕСА_2 у вигляді першого поверху веранди літ. «А9» із півзруйнованим дахом. Стягнуто з відповідачів на користь ОСОБА_7 судові витрати.

Не погодившись з вказаним рішення суду ОСОБА_8, ОСОБА_9 подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на те, що рішення ухвалено незаконно та необґрунтовано, з порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи. Зокрема вказують, що позивач не надав доказів щодо наявності перешкод, які створені будівництвом і судом ці перешкоди не встановлені, а тому вважають, що позовні вимоги не підлягають задоволенню. Крім того зазначають, що спірна прибудова зареєстрована під літерами № 1-16 та № 1-17, але суд першої інстанції не перевірив ідентичність приміщень літ. «А9» з літерами № 1-16 и № 1-17, на які вони мають правовстановлюючі документи.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_9, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Згідно з ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Задовольняючи позов ОСОБА_7 та покладаючи обов'язок на відповідачів знести самовільно збудовану прибудову, суд першої інстанції виходив з того, що вказана прибудова перешкоджає користуватися позивачу належним йому будинком обмеженням інсоляції в будинку позивача.

Проте з такими висновками погодитися не можна.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Ялтинського міського суду від 14.12.2009 р. відповідачам ОСОБА_8 та ОСОБА_9 виділено у натурі 2/3 частки будинку АДРЕСА_1 у вигляді житлового приміщення № 1-2 площею 16,6 кв. м., сараю та вбиральні. Цим же рішенням припинено право спільної часткової власності сторін на зазначений будинок.

Рішенням виконавчого комітету Ялтинської міської ради № 417 від 28.04.2011 р. ОСОБА_7 видано свідоцтво про право власності на жилий будинок літ. А загальною площею 128,9 кв. м., жилою площею 73,3 кв. м. по АДРЕСА_1 (а. с.13).

10.06.2010 року рішенням виконавчого комітету Ялтинської міської ради № 1035 затверджено рішення міжвідомчої комісії щодо реєстрації будівель та внутрішніх перепланувань ОСОБА_8 та ОСОБА_9 за адресою: АДРЕСА_1, літ. «А» (а. с.12).

Зі змісту рішення виконкому № 1035 від 10.06.2010 р. убачається, що до складу будинку відповідачів входить вітальня 1-16 площею 8,0 кв. м., передпокій 1-17 площею 2,1 кв. м.

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 18.06.2010 р., яке видано виконкомом Ялтинської міської ради на підставі свідоцтва про право власності від 10.11.2008 р., рішення Ялтинського міського суду від 14.12.2009 р., рішення виконкому Ялтинської міської ради № 1035 від 10.06.2010 р., ОСОБА_8, ОСОБА_9 у рівних частках на праві власності належать приміщення житлового будинку літ. «А»: 1-2 житлова площею 16,6 кв. м., 1-5 житлова площею 4,6 кв. м., 1-6 коридор площею 2,7 кв. м., 1-7 санвузол площею 5,2 кв. м., 1-8 передпокій площею 5,9 кв. м., 1-9 кухня площею 16,0 кв. м., 1-16 вітальня площею 8,0 кв. м., 1-17 передпокій площею 2,1 кв. м., загальною площею 61, 1 кв. м., житловою площею 21, 2 кв. м., на ділянці сарай літ. «Б» площею 12, 2 кв. м., вбиральня літ. «И» площею 1,6 кв. м. (а. с. 124).

Рішенням виконавчого комітету Ялтинської міської ради від 28.10.2010 № 2012 житловому будинку відповідачів присвоєно нову поштову адресу: АДРЕСА_2, а також відповідачам видано свідоцтво про право власності на жилий будинок літ. «А» загальною площею 59,1 кв. м., жилою площею 21,2 кв. м., сарай літ. «Б».

На обґрунтування свого позову позивач посилався на те, що відповідачі без його згоди здійснили будівництво прибудови до спільного будинку, а це вплинуло на порушення інсоляції його частини будинку, призвело до збільшення сирості.

За ч. 1 ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

З матеріалів справи убачається, що на час звернення до суду з вказаним позовом позивач та відповідачі вже не були співвласниками спірного будинку, оскільки будинок був поділений в натурі, сторони одержали нові свідоцтва про право власності на нерухоме майно, зареєстрували вказане право в органах реєстрації нерухомого майна, а тому право спільної часткової власності між ними було припинено. Таким чином, посилання в позові на порушення його прав як співвласника будинку, колегія суддів вважає необґрунтованим.

Як окремий власник будинку позивач має право на усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном відповідно до ст. 391 ЦК України. При тому позивач посилається на те, що спірні приміщення: вітальня площею 8,0 кв. м. та передпокій площею 2,1 кв. м. побудовані без дозвільної документації, тобто самочинно.

Відповідно до частин 1, 2, 4, 7 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Як роз'яснено у п. 22 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)», знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Відповідно до роз'яснення п. 24 зазначеної постанови пленуму знесення нерухомості, збудованої з істотним відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотним порушенням будівельних норм і правил (у тому числі за відсутності проекту), можливе лише за умови, що неможлива перебудова нерухомості відповідно до проекту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, або якщо особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від такої перебудови.

В інших випадках суд за позовом відповідного державного органу чи органу місцевого самоврядування може на підставі частини сьомої ст. 376 ЦК України зобов'язати забудовника здійснити перебудову житлового будинку, будівлі, споруди або іншого об'єкта нерухомості, який побудовано чи будується з істотними відхиленнями від проекту або з істотним порушенням основних будівельних норм і правил, у тому разі, коли таке будівництво суперечить суспільним інтересам, порушує права інших осіб, коли порушення будівельних норм і правил є істотним, а також є технічна можливість виконати перебудову.

Якщо технічна можливість перебудови об'єкта нерухомості відсутня або забудовник відмовляється від такої перебудови, суд, незалежно від поважності причин відмови, за позовом зазначених органів або особи, права чи інтереси якої порушено таким будівництвом, ухвалює рішення про знесення житлового будинку або іншого нерухомого майна.

Відмовою забудовника від перебудови слід вважати як його заяву про це, так і його дії чи бездіяльність щодо цього, вчинені до або після ухвалення рішення суду про зобов'язання здійснити перебудову.

Відхилення від проекту забудови об'єкта нерухомості або від вимог будівельних норм і правил, які не є істотними, не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства, не суперечать санітарно-технічним вимогам і правилам експлуатації, не впливають на міцність і безпечність цього об'єкта (зокрема, відхилення у житловому будинку від внутрішнього планування зі збереженням чи незначним відхиленням від установленого проектом розміру житлової площі, незначна зміна його зовнішніх габаритів, місця розташування тощо), не можуть бути підставою для задоволення вимог про перебудову чи про знесення об'єкта нерухомості (п. 25 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України від 30 березня 2012 року №6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва»).

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 10, ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, ОСОБА_7 повинен довести, що спірні приміщення є самочинними, рішення про надання їм статусу законного є неправомірними, їх зведенням порушено його права як власника окремого будинку.

Проте таких доказів позивач суду першої та апеляційної інстанції не надав.

З матеріалів справи убачається, що рішенням апеляційного суду АР Крим від 20.08.2012 р. скасовано рішення Ялтинського міського суду від 07.05.2012 р., яким було визнано незаконним та скасовано рішення виконкому Ялтинської міської ради № 1035 від 10.06.2010 р. в частині реєстрації приміщень № 1-16 площею 8,0 кв. м. та № 1-17 площею 2,1 кв. м. за відповідачами, а також свідоцтва про право власності на будинок, до складу якого було включено вказані приміщення, і ухвалено нове рішення про відмову у позові.

Таким чином, правовстановлюючі документи на спірні приміщення не скасовані, тобто визнані правомірними, а тому на час вирішення судом спору їх статус не підпадає під ознаки самочинного будівництва.

Зі змісту експертного дослідження № 1127/1 від 11.08.2011 р., яке проводилося за заявою позивача поза межами судового процесу, встановлено, що прибудова літ. «а9» (до складу якої входить приміщення № 1-16 та № 1-17) здійснює перешкоди у користуванні житловою кімнатою позивача 1-1, оскільки перешкоджає попаданню до кімнати світу, що негативно впливає на її інсоляцію.

Разом з тим, будь-яких розрахунків щодо порушення інсоляції, її істотності в дослідженні відсутні.

Вказане дослідження проведено експертом Демидовим І.В, який згідно зі свідоцтвом № 802 від 28.05.2010 р., що видане рішенням Центральної експертно-кваліфікаційної комісії Міністерства юстиції України, має кваліфікацію судового експерта з правом проведення будівельно-технічних експертиз за спеціальністю 10.6 - дослідження об'єктів нерухомості, будівельних матеріалів, конструкцій та відповідної документації; 10.7 - розподіл земель та визначення порядку користування земельними ділянками; 10.10 - визначення оціночної вартості будівельних об'єктів та споруд.

Згідно з експертним висновком № 1-01/2012 від 10.01.2012 р., проведеним судовим експертом ТОВ «Інститут екології, землеустрою і проектування» Глибіною Г.М., порушення норм будівельного законодавства при зведенні спірних відповідачами приміщень, у тому числі інсоляції приміщень позивача, не встановлено.

Таким чином, оскільки достовірних та достатніх доказів про порушення прав позивача судам не надано, а відповідачі мають не скасовані правовстановлюючі документи на спірні приміщення, які зареєстровані в передбаченому законом поряду, а тому їх право на ці приміщення відповідно до вимог ст. ст. 182, 331 ЦК України, Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно виникло, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення суду першої інстанції ухвалено при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, а тому відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у позові.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 314, 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_8, ОСОБА_9 задовольнити.

Рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 31 жовтня 2011 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_7 відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено до суду касаційної інстанції протягом двадцяті днів.

Судді: