Україна ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 вересня 2012 р. Справа № 2а/0570/11570/2012

приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардейської дивізії, 17

Приміщення суду за адресою: 83052, м. Донецьк, вул. 50 Гвардійської дивізії, 17

Час прийняття постанови: 12 година 45 хвилин

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кравченко Т.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Управління Пенсійного фонду України в м. Харцизьку Донецької області до Відділу державної виконавчої служби Харцизького міського управління юстиції про визнання бездіяльності незаконною та зобов'язання вчинити певні дії,-

встановив:

4 вересня 2012 року Управління Пенсійного фонду України в м. Харцизьку Донецької області, (далі - Позивач або УПФУ), звернулося до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Відділу державної виконавчої служби Харцизького міського управління юстиції, (далі - Відповідач або ВДВС), в якому просило суд визнати бездіяльність заступника начальника відділу державної виконавчої служби Харцизького міського управління юстиції Числової В.В. незаконною та зобов'язати здійснити усі заходи, передбачені законодавством щодо повного та фактичного виконання виконавчих документів стосовно ОСОБА_2

В обґрунтування позову УПФУ зазначило, що з березня 2009 року на примусовому виконанні у Відповідача перебуває виконавче провадження щодо примусового виконання постанови від 15 січня 2009 року № 4 про стягнення з ОСОБА_2 на користь УПФУ заборгованості в сумі 272,00 грн. На час звернення до суду Відповідачем не забезпечене реальне виконання вказаного виконавчого документа, причиною чого, на погляд Позивача, є незаконна бездіяльність державного виконавця.

Представник Позивача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час і місце судового розгляду повідомлений належним чином, з дотриманням вимог ст.ст.38, 181 Кодексу адміністративного судочинства України, що підтверджується повідомленням про вручення телеграми, (а.с.14), про причини неявки суд не повідомив.

Представник Відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час і місце судового розгляду повідомлений належним чином, з дотриманням вимог ст.ст.38, 181 Кодексу адміністративного судочинства України, що підтверджується повідомленням про вручення телеграми, (а.с.15), свого ставлення до заявлених позовних вимог не висловив.

Ухвалою від 6 вересня 2012 року суд зобов'язував Відповідача у разі заперечення проти позову надати всі матеріали, що були або мали бути взяті ним до уваги при прийнятті рішення, з приводу якого подано позов; надати ґрунтовні письмові заперечення проти позову; надати в судове засідання виконавче провадження № 25153025, (а.с.10).

Вказана ухвала отримана ВДВС 11 вересня 2012 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, (а.с.12), проте витребувані документи суду надані не були.

Не вбачаючи перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, у зв'язку з відсутністю потреби заслухати свідка та експерта, оскільки не прибули особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, діючи на підставі ч.6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України, а також приймаючи до уваги скорочені строки розгляду справ вказаної категорії, визначені ст.181 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважав за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

З'ясовуючи чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, суд встановив наступне.

Постановою державного виконавця ВДВС від 4 березня 2009 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання постанови № 4, виданої 15 січня 2009 року УПФУ, про стягнення з ОСОБА_2 на користь Позивача штрафу в сумі 136,00 грн., боржнику наданий семиденний строк з моменту отримання вказаної постанови для її добровільного виконання, (а.с.5).

Постановою державного виконавця ВДВС від 14 березня 2011 року відкрито виконавче провадження № 25153025 з примусового виконання постанови № 4, виданої 15 січня 2009 року УПФУ, про стягнення з ОСОБА_2 на користь Позивача штрафу в сумі 136,00 грн., боржнику наданий семиденний строк з моменту отримання вказаної постанови для її добровільного виконання, (а.с.6).

Оскільки Відповідач не надав суду матеріали виконавчого провадження № 25153025, судом використана інформація Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень, (електронний ресурс https://trade.informjust.ua, ідентифікатор доступу В585ВДЕВБ186).

В рамках вказаного виконавчого провадження 26 липня 2011 року винесені постанова про стягнення з боржника виконавчого збору в сумі 13,60 грн. та постанова про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій в сумі 17,08 грн. Відомості про вчинення державним виконавцем будь-яких інших виконавчих дій в Єдиному державному реєстрі виконавчих проваджень відсутні.

22 травня 2012 року УПФУ звернулося до ВДВС з клопотанням про здійснення опису та реалізації арештованого майна боржника, зі змісту якого вбачається, що ОСОБА_2 належать два автомобілі, на які накладений арешт постановою від 13 грудня 2011 року. Зазначене клопотання отримане Відповідачем 23 травня 2012 року, про що свідчить штамп про реєстрацію вхідної кореспонденції, (а.с.7).

Зі змісту протоколу ознайомлення зі станом реалізації виконавчого провадження, складеного 21 серпня 2012 року представниками Позивача і Відповідача, (а.с.3-4), вбачається наступне.

На примусовому виконанні Відповідача перебуває виконавче провадження з примусового стягнення з ОСОБА_2 на користь УПФУ заборгованості в сумі 272,00 грн.

З метою встановлення майнового статусу боржника державним виконавцем надіслані запити до обліково-реєстраційних установ, а саме 13 липня 2011 року надісланий запит до ДПІ, відповідь отримана 25 липня 2011 року; 10 березня 2010 року надісланий запит до МРЕВ, відповідь отримана 18 березня 2010 року; 10 березня 2009 року надісланий запит до БТІ, відповідь отримана 12 березня 2009 року; 2 грудня 2011 року надісланий запит до Земельних ресурсів, відповідь отримана 4 січня 2012 року.

Державним виконавцем встановлено, що боржнику належить нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, вказане майно описане і арештоване 26 листопада 2010 року.

Крім того, боржнику належать 2 транспортні засоби - Chery S11 QQ та Chery Elara, які описані та арештовані 13 грудня 2011 року.

Докази вжиття державним виконавцем будь-яких інших виконавчих дій суду не надані.

Вирішуючи справу по суті, суд застосовує нижченаведені правові норми.

Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин, зокрема, від порушень з боку органів державної влади, їхніх посадових і службових осіб шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ; до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження, що визначено ч.ч.1, 2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, (далі - КАС України).

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті, вчинені (допущені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень, та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення; 9) з урахуванням права на особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку, що передбачено ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з приписами ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про державну виконавчу службу» 24 березня 1998 року № 202/98-ВР, (далі - Закон № 202/98-ВР), державна виконавча служба входить до системи органів Міністерства юстиції України і здійснює виконання рішень судів, третейських судів та інших органів, а також посадових осіб відповідно до законів України.

Згідно з положеннями ч.ч.1-2 ст.2 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, (далі - Закон № 606-XIV), примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України «Про державну виконавчу службу».

Ч.ч.1-3 ст.3 Закону № 202/98-ВР визначено, що органами державної виконавчої служби є, зокрема, районні, районні у містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції. Виконання рішень, перелік яких встановлено законом, покладається на державних виконавців. Районні, районні в містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції є юридичними особами, мають відповідні рахунки в органах Державного казначейства України для обліку депозитних сум і зарахування стягнутих з боржників коштів та їх виплати стягувачам у національній валюті, а також відповідні рахунки для обліку аналогічних операцій в іноземній валюті в банках, гербову печатку.

Ч.2 ст.4 Закону № 202/98-ВР містить правову норму, відповідно до якої державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу у порядку, передбаченому законом.

На переконання суду, системний аналіз вищезгаданих положень Законів № 202/98-ВР та № 606-XIV, а також п.7 ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, свідчить про те, що ВДВС та його державні виконавці є суб'єктами владних повноважень, як наслідок, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності цих суб'єктів суд має перевірити їх відповідність критеріям, наведеним у ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з приписами ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.6 Закону № 606-XIV державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб. Рішення, дії або бездіяльність державного виконавця можуть бути оскаржені в порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з ч.1 ст.11 Закону № 606-XIV державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Наведені норми свідчать, що державний виконавець зобов'язаний забезпечити реальне виконання виконавчого документа шляхом своєчасного і в повному обсязі виконання виконавчих дій.

Відповідно до ч.1 ст.27 Закону № 606-XIV у разі ненадання боржником у строки, встановлені ч.2 ст.25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Відповідно до ч.1 ст.27 Закону № 606-XIV у разі ненадання боржником у строки, встановлені ч.2 ст.25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Оскільки ОСОБА_2, який має статус боржника у виконавчому провадженні, самостійно не виконані виконавчі документи, у державного виконавця виникли правові підстави для їх примусового виконання.

З метою встановлення майнового стану боржника державним виконавцем надіслані запити до обліково-реєстраційних установ, проте суд відзначає, що виконавче провадження було відкрито 4 березня 2009 року, а запит БТІ надісланий 10 березня 2009 року, запит до МРЕВ надісланий 10 березня 2010 року - через рік після відкриття виконавчого провадження, запит до ДПІ надісланий 13 липня 2011 року - через два роки і чотири місяці після відкриття виконавчого провадження, запит до Земельний ресурсів надісланий 2 грудня 2011 року - через два роки і вісім місяців після відкриття виконавчого провадження, запит на адресу боржника надісланий 18 жовтня 2010 року - через півтора роки після відкриття виконавчого провадження.

Докази на підтвердження того, що виконавче провадження зупинялося з підстав, передбачених законом, або що до нього приєднувалися інші виконавчі документи, суду не надані.

Відповідно до ст.32 Закону № 606-XIV заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб; 2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; 4) інші заходи, передбачені рішенням.

В порушення вимог ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України Відповідачем не доведено, що з часу виникнення підстав для примусового виконання вимог УПФУ ним вживалися вичерпні дії, спрямовані на своєчасне і повне виконання цих виконавчих документів, (за винятком постанов про опис та арешт майна боржника від 26 листопада 2010 року та від 13 грудня 2011 року).

Порядок звернення стягнення на кошти боржника визначений ст.52 Закону № 606-XIV, яка передбачає наступне. Звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів. Готівкові кошти, виявлені у боржника, вилучаються. На кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках, вкладах та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, накладається арешт. Арешт поширюється також на кошти на рахунках, які будуть відкриті після винесення постанови про накладення арешту. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається державним виконавцем. Стягнення на майно боржника звертається в розмірі і обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження.

В порушення вимог ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, ВДВС не надано доказів на підтвердження того, що державним виконавцем вживалися заходи, спрямовані з'ясування питання щодо виявлення та вилучення у боржника готівкових коштів.

Крім того, отримавши інформацію про те, що у боржника наявне нерухоме майно і транспортні засоби, Відповідачем не вживалися заходи щодо звернення стягнення на це майно.

Права та обов'язки державного виконавця визначені ст.11 Закону № 606-XIV, якою, крім іншого, передбачено, що державний виконавець: здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону;

з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від органів, установ, організацій, посадових осіб, сторін та учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, у тому числі конфіденційну; безперешкодно входити до приміщень і сховищ, що належать боржникам або зайняті ними, проводити огляд зазначених приміщень і сховищ, у разі необхідності примусово відкривати та опечатувати такі приміщення і сховища; накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають на рахунках і вкладах у банках, інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей; викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що знаходяться у виконавчому провадженні, а в разі неявки боржника без поважних причин виносити постанову про його привід через органи внутрішніх справ; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом; у процесі виконання рішень за наявності вмотивованого рішення суду про примусове проникнення до житла чи іншого володіння фізичної особи безперешкодно входити на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень боржника - фізичної особи, особи, у якої знаходиться майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, проводити в них огляд, у разі необхідності примусово відкривати їх в установленому порядку із залученням працівників органів внутрішніх справ, опечатувати такі приміщення, арештовувати, опечатувати та вилучати належне боржникові майно, яке там перебуває та на яке за законом можливо звернути стягнення; вимагати від матеріально відповідальних і посадових осіб

боржників - юридичних осіб або від боржників - фізичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог державного виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження; у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи за межі України - до виконання зобов'язань за рішенням; здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими законами.

Не використання Відповідачем передбачених законом повноважень для забезпечення реального виконання виконавчих документів дозволяє дійти висновку про те, що ВДВС допущена бездіяльність під час виконавчого провадження, а тому позовні вимоги УПФУ є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, суд відзначає, що відповідно до ч.2 ст.30 Закону № 606-XIV державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії з виконання рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, беручи до уваги, що ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що вимоги УПФУ підлягають задоволенню у повному обсязі, оскільки в порушення вимог ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України ВДВС не доведено, що державним виконавцем не була допущена бездіяльність під час примусового виконання виконавчих документів про стягнення з ОСОБА_2 на користь УПФУ заборгованості.

Оскільки сторонами не були понесені судові витрати, суд дійшов висновку, що судові витрати не підлягають присудженню жодній із сторін.

Керуючись Конституцією України, ст.ст.2-15, 17-20, 69-72, 94, 98, 159-163, 181, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -,

постановив:

Адміністративний позов Управління Пенсійного фонду України в м. Харцизьку Донецької області до Відділу державної виконавчої служби Харцизького міського управління про визнання бездіяльності незаконною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність державного виконавця, допущену під час примусового виконання виконавчих документів про стягнення з ОСОБА_2 на користь Управління Пенсійного фонду України в м. Харцизьку Донецької області заборгованості.

Зобов'язати Відділ державної виконавчої служби Харцизького міського управління юстиції вжити передбачених Законом України «Про виконавче провадження» заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчинити виконавчі дії, спрямовані за забезпечення повного виконання виконавчих документів про стягнення з ОСОБА_2 на користь Управління Пенсійного фонду України в м. Харцизьку суми боргу.

Постанова прийнята, складена і підписана у нарадчій кімнаті.

Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецькій окружний адміністративний суд в порядку, визначеному ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом ч.3 ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя Кравченко Т.О.