УХВАЛА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа №: 22-ц/0190/7255/2012Головуючий суду першої інстанції:Кайро І.А.

Головуючий суду апеляційної інстанції:М'ясоєдова Т. М.

"23" жовтня 2012 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого суддіМ’ясоєдової Т.М.

СуддівДаніла Н.М., Сінані О.М.

При секретаріТорєханові С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7 до ОСОБА_8 про розірвання договору оренди, виселення та стягнення моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_6, ОСОБА_7 на рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 7 вересня 2012 року,

В С Т А Н О В И Л А :

Рішенням Ялтинського міського суду АР Крим від 7 вересня 2012 року у задоволенні позову ОСОБА_6, ОСОБА_7 відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням суду позивачі ОСОБА_7 подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати рішення суду першої інстанції, як винесене з грубим порушенням норм процесуального та матеріального права, з ухваленням нового рішення про задоволення їх позову повністю, посилаючись на те, що наймач самовільно зайняла жиле приміщення, суд не дав належної оцінки доказам на підтвердження невнесення плати за договором, також апелянти вважають, що з моменту пред'явлення позову пройшло три місяці, що більше ніж передбачений законом строк для попередження про розірвання договору.

Відповідач ОСОБА_8 подала заперечення на апеляційну скаргу, в яких просить апеляційну скаргу позивачів відхилити, а рішення суду залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою і не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_7, суд першої інстанції виходив з того, що передбачених законом підстав для розірвання договору оренди та виселення відповідача із спірного жилого приміщення не встановлено.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають матеріалам справи, фактичним обставинам і вимогам закону.

Розглядаючи спір, місцевий суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Згідно ч. 1 ст. 810 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 825 цього ж Кодексу договір найму житла може бути розірваний за рішенням суду на вимогу наймодавця у разі невнесення наймачем плати за житло при короткостроковому наймі - понад два рази; руйнування або псування житла наймачем або іншими особами, за дії яких він відповідає. Договір найму частини будинку, квартири, кімнати (частини кімнати) може бути розірваний на вимогу наймодавця у разі необхідності використання житла для проживання самого наймодавця та членів його сім'ї. Наймодавець повинен попередити наймача про розірвання договору не пізніше ніж за два місяці.

Як вбачається з матеріалів справи позивачам ОСОБА_7 на праві власності в рівних частках належить квартира АДРЕСА_1 (а.с. 12).

20.04.2012 року між сторонами укладено договір оренди вказаної квартири строком з 01.05.2012 року по 30.09.2012 року (далі - договір) (а.с. 20-21).

Відповідно до п. 2 зазначеного договору квартира передавалась для проживання однієї особи. Пунктом 6 договору передбачено, що наймодавці мають право періодично перевіряти стан квартири, що орендується та майна, а відповідач зобов'язувався використовувати квартиру виключно за призначенням і для особистого проживання. У пункті 5 договору зазначено, що орендна плата буде складати: в травні 2400 грн. за місяць, з червня по вересень - 2800 грн. на місяць та буде вноситися наступним чином: 21 квітня 2012 року орендар сплачує 5200 грн. за травень та червень 2012 року, а з 31 травня 2012 року - 8400 грн. за липень і вересень 2012 року. При цьому комунальні послуги наймач повинен був сплачувати самостійно.

Положеннями ч. 3 ст. 10 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Із копії розписки на а.с. 77 слідує, що ОСОБА_8 21.04.2012 року сплатила ОСОБА_7 4800 грн. за договором оренди квартири. Згідно квитанції на а.с. 83 ОСОБА_8 11.07.2011 року оплачувала комунальні послуги за електроенергію.

Оскільки позивачами не надано достатніх доказів на підтвердження наявності передбачених ст. 825 ЦК України підстав для розірвання договору найму, суд першої інстанції належним чином оцінивши доводи позивачів та заперечення відповідача, в повному обсязі визначився з характером спірних правовідносин і дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_7.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції безпідставно не прийняв до уваги те, що відповідач більше ніж два рази не сплатив за оренду квартири не беруться колегією суддів до уваги, оскільки належними доказами не доведені і спростовуються наведеними вище доказами.

Доводи позивачів про те, що відповідач порушувала умови договору оренди і використовувала квартиру для здійснення підприємницької діяльності не приймаються до уваги, оскільки зазначені обставини не є підставами для розірвання договору оренди.

Інших доводів апеляційна скарга не містить, та колегією не встановлено неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального закону, які є обов'язковими підставами для скасування рішення.

За приписами ч. 3 ст. 10 ЦПК України та в сенсі ч. 3 ст. 825 ЦК України обов'язок доведення необхідності використання спірного житла для проживання самого наймодавця та членів його сім'ї лежить саме на наймодавцеві, проте позивачі не надали доказів того, що в них є реальна потреба у користуванні спірним житлом.

Твердження апелянтів про те, що з часу подання позову пройшло більше трьох місяців і це є підставою для розірвання договору оренди безпідставні, оскільки будь-яких доказів на підтвердження направлення відповідачу повідомлення у встановленому законом порядку про розірвання договору оренди не надано.

Крім того, на час розгляду справи в апеляційному суді, строк дії договору оренди закінчився і відповідач ОСОБА_8 звільнила квартиру.

Отже, викладені в апеляційній скарзі доводи по суті не спростовують правильність висновків суду першої інстанції і не містять правових підстав для скасування оскаржуваного рішення, яке ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Додаткових доказів, які б спростовували правильність висновків суду першої інстанції апелянтами не надано.

Згідно зі ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Виходячи з наведеного та керуючись статтями 303, 304, 307, 308, 314, 315, 317, 319 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,

УХВАЛИ Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_6, ОСОБА_7 відхилити.

Рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 7 вересня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді: