РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
_____________________________________________________________________
Справа №: 22-ц/0190/7359/2012Головуючий суду першої інстанції:Короткова Л.М.
Головуючий суду апеляційної інстанції:М'ясоєдова Т. М.
РІШЕННЯ
"23" жовтня 2012 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого суддіМ’ясоєдової Т.М.,
СуддівДаніла Н.М., Сінані О.М.
При секретаріТорєханові С.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання права власності на частку квартири, витребування майна з чужого незаконного володіння, за апеляційною скаргою ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 на рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 13 вересня 2012 року,
В С Т А Н О В И Л А :
У липні 2012 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, уточнивши який просив визнати недійсним договір купівлі-продажу 1/10 частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 від 12.01.2012 року, укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_9, визнати право власності на 1/10 частку цієї квартири та витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_7 1/10 частку квартири за вказаною адресою.
Позовні вимоги мотивовані тим, що на підставі договору дарування від 01.04.2011 року він отримав в дар від ОСОБА_8 спірну частку квартири, але не встиг зареєструвати своє право власності в БТІ, оскільки ОСОБА_8 попросила договір дарування для зняття ксерокопії, надалі його не повернула і звернулася до суду з позовом про визнання договору дарування недійсним. Рішенням Ялтинського міського суду АР Крим від 07.09.2011 року, залишеним ухвалою Апеляційного суду АР Крим від 30.11.2011 року без змін позов ОСОБА_8 був задоволений. ОСОБА_8 12.01.2012 року продала спірну частку квартири відповідачці ОСОБА_9, а остання, після того, як попередні рішення були скасовані в касаційному порядку і рішенням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14.03.2012 року у задоволенні позову ОСОБА_8 відмовлено, дарує частку спірної квартири ОСОБА_7 Позивач вважає, що договір купівлі-продажу від 12.01.2012 року необхідно визнати недійсним як такий, що порушує публічний порядок, оскільки цим правочином були порушені його конституційні права на власність та ОСОБА_8 не повідомила інших співвласників квартири про намір продати її частку, чим порушила ст. 362 ЦК України. Оскільки відповідачі заперечують його право власності на частку квартири, а добровільно він не може зареєструвати це право в БТІ, бо право власності на це майно зареєстровано за ОСОБА_7, позивач просить визнати за ним право власності на вказану частку квартири та зобов'язати відповідача ОСОБА_7 повернути йому спірне майно у власність.
Рішенням Ялтинського міського суду АР Крим від 13 вересня 2012 року позов ОСОБА_6 задоволений. Визнано недійсним договір купівлі-продажу 1/10 частки квартири за адресою: АДРЕСА_1, укладений 12.01.2012 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 Визнано право власності на зазначену частку квартири за ОСОБА_6 Витребувано у ОСОБА_7 1/10 частку квартири за вищевказаною адресою із поверненням її позивачу. Стягнуто з ОСОБА_7 та ОСОБА_8 по 178,26 грн. судового збору на користь ОСОБА_6
Не погодившись з вказаним рішенням суду відповідачі ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 подали апеляційні скарги, в яких просять скасувати рішення суду першої інстанції, як винесене з грубим порушенням норм процесуального та матеріального права, зокрема ОСОБА_9 вважає, що позивач без поважних причин не реєстрував своє право власності у БТІ, судом не взято до уваги положення ч. 4 ст. 334 ЦК України; рішення Вищого спеціалізованого суду України, на яке посилається суд першої інстанції, стосується належності та допустимості доказів, і не стосується правомірності договору дарування; крім того, суд помилково застосував до спірних правовідносин положення ст. 228 ЦК України і не застосував реституцію до добросовісного набувача ОСОБА_9, також суд першої інстанції помилково застосував положення ч. 3 ст. 388 ЦК України, не взявши до уваги, що ОСОБА_8 мала право відчужувати спірну частку квартири. ОСОБА_8 в апеляційній скарзі зазначає, що у позивача не виникло права власності на спірне майно, оскільки він не провів державну реєстрацію цього майна. В апеляційній скарзі ОСОБА_7 також просить скасувати оскаржуване рішення суду з вищевикладених підстав, а також вказує на те, що розгляд справи проходив без його участі.
Позивач ОСОБА_6 подав заперечення на апеляційні скарги відповідачів, в яких просить їх відхилити, а рішення суду залишити без змін як законне і обґрунтоване.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги відповідачів підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно частини 1, 3 статті 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.
Відповідно до статей 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Наведеним вимогам закону судове рішення не відповідає.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_6, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не мав можливості зареєструвати своє право власності на спірне нерухоме майно, оспорюваний договір купівлі-продажу є нікчемним оскільки порушує публічний порядок і направлений на незаконне заволодіння майном позивача.
Між тим, з такими висновками суду першої інстанції не може погодитися колегія суддів з наступних підстав.
Згідно ч. 1 ст. 181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом (ч. 1, 2 ст. 181 ЦК України).
Відповідно до ч. 3 ст. 640 наведеного кодексу договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.
Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього кодексу майно не може бути витребувано в нього (ст. 330 ЦК України).
Пунктом 3 ч. 1 ст. 388 цього ж кодексу передбачено, що в разі придбання майна за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Із матеріалів справи вбачається, що 01.04.2011 року ОСОБА_6 і ОСОБА_8 уклали договір дарування, згідно якого ОСОБА_8 подарувала належну їй 1/10 частку квартири АДРЕСА_1 (а.с. 8). У квітні цього ж року ОСОБА_8 звернулася до суду з позовом про визнання зазначеного договору дарування недійсним і повернення сторін у попередній стан.
Рішенням Ялтинського міського суду АР Крим від 07.09.2011 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду АР Крим від 30.11.2011 року, позов ОСОБА_8 задоволений, визнано недійсним договір дарування від 01.04.2011 року 1/10 частки квартири за вищевказаною адресою, посвідчений приватним нотаріусом Ялтинського міського нотаріального округу ОСОБА_10, зареєстрований в реєстрі за №112. Зобов'язано КП Ялтинське БТІ виключити з реєстру право власності ОСОБА_6 на 1/10 частку зазначеної квартири та зареєструвати вказану частку квартири за ОСОБА_8 (а.с. 100).
Після набрання зазначеним рішенням законної сили, ОСОБА_8, як власник майна розпорядилася ним уклавши з ОСОБА_9 12.01.2012 року договір купівлі-продажу 1/10 частки спірної квартири, посвідчений державним нотаріусом Ялтинської державної нотаріальної контори ОСОБА_11, зареєстрований в реєстрі за №3-36 (а.с. ?).
05.04.2012 року ОСОБА_9 подарувала вказану частку квартири ОСОБА_7 , зазначений договір дарування посвідчений державним нотаріусом Ялтинської державної нотаріальної контори ОСОБА_11, зареєстрований в реєстрі за №3-975 (а.с. 92).
Рішенням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14.03.2012 року рішення Ялтинського міського суду АР Крим від 07.09.2011 року та ухвала Апеляційного суду АР Крим від 30.11.2011 року скасовані з ухваленням нового рішення про відмову ОСОБА_8 у задоволенні позову до ОСОБА_6 про визнання договору частки квартири недійсним, повернення сторін у попередній стан (а.с. 66-67).
Відповідно до ч. 1, 4 ст. 334 Цивільного кодексу України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.
Оскільки позивач після укладення 01.04.2011 року договору дарування у встановленому законом порядку не зареєстрував своє право власності, колегія суддів вважає, що право власності на спірне нерухоме майно у нього не виникло.
Крім того, в обґрунтування своїх вимог ОСОБА_6 послався на ст. 228 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, такий правочин є нікчемним.
Між тим, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 18 Постанови №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочинами, що порушують публічний порядок є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
За правилами ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В матеріалах справи відсутні підтвердження того, що оспорюваний ОСОБА_6 договір порушує публічний порядок.
Оскільки 12.01.2012 року під час продажу ОСОБА_9 1/10 частки спірної квартири ОСОБА_8 на підставі рішення Ялтинського міського суду АР Крим від 07.09.2011 року була належним власником цього майна і не мала умислу на позбавлення позивача права власності, суд першої інстанції помилково застосував до спірних правовідносин положення ст. 228 Цивільного кодексу України, не врахувавши, що зазначений договір не є таким, що порушує публічний порядок.
За приписами п. 2, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_6 повністю.
На підставі наведеного, керуючись пунктами 2, 4 частини 1 статті 309, пунктом 2 частини 1 статті 307, статтями 313, 314, 316, 317, 319 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційні скарги ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 задовольнити.
Рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 13 вересня 2012 року скасувати і ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання права власності на частку квартири, витребування майна з чужого незаконного володіння - відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене протягом двадцяти днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Судді: