дата документу :

Справа №2-917/2011

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 грудня 2011 року Бориспільський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді –                               Величка В.П.

при секретарі судового засідання – Леоненко А.О.                      

за участю представника відповідача – ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Укрисиббанк», третя особа ОСОБА_3, приватний нотаріус Бориспільського районного нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання недійсним кредитного договору, договору іпотеки та договору поруки, –

ВСТАНОВИВ:

В середині лютого 2011 року позивачка звернулась до суду з позовом до ПАТ «Укрсиббанк» і в судовому засіданні її представник, який також представляв інтереси третьої особи Вардегеса Місаковича, підтримав письмовий текст позовної заяви, змінивши в подальшому підставу позовної заяви, зазначав про те, що 14 березня 2007 року між Публічним акціонерним товариством «Укрисиббанк»та позивачкою ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №11127443000 та надано у тимчасове користування на умовах повернення, строковості та платності грошові кошти у сумі 63 000 (шістдесят три тисячі) доларів США в порядку і на умовах, визначених договором.

Вважає, що правочин укладений в порушення чинного цивільного законодавства України, тому даний договір, договір поруки та договір іпотеки слід визнати недійсними. Представник позивачки в судове засідання не з’явився, однак повідомлений судом належним чином про час розгляду справи.

Представник відповідача в судове засідання з’явився, заперечив проти позовних вимог, вважав позов безпідставним та необґрунтованим, таким, що не підлягає задоволенню, посилаючись на те, що при укладенні договору, між банком та позивачкою було досягнуто згоди щодо всіх його істотних умов, в т.ч. предмету договору, його ціни, строку повернення кредиту та розміру відсотків, внаслідок чого при отриманні кредиту позивачка усвідомлювала та гарантувала, що для неї умови договору є зрозумілими, розумними та справедливими, а також відповідають її інтересам. До укладення кредитного договору позивачка була належним чином ознайомлена із умовами кредитування та сукупною вартістю кредиту, на що погодилась, про що свідчить її особистий підпис на кредитному договорі.

Третя особа приватний нотаріус Бориспільського районного нотаріального округу ОСОБА_4 проти заявлених позовних вимог заперечила та надала письмові заперечення з цього приводу. Справу просила слухати за її відсутністю.

Суд, заслухавши представника відповідача, дослідивши і оцінивши в сукупності докази по справі, прийшов до висновку про відсутність правових підстав для визнання кредитного договору, договору поруки та договору іпотеки недійсними.

У відповідності до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою –третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Зокрема, зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно з ч.3 ст.215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Так, у відповідності до ч.1 ст.227 цього ж Кодексу суд може визнати правочин недійсним, якщо він вчинений юридичною особою без відповідного дозволу (ліцензії).

Встановлено, що 14 березня 2007 року між Публічним акціонерним товариством «Укрисиббанк»та позивачкою ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №11127443000 та надано у тимчасове користування на умовах повернення, строковості та платності грошові кошти у сумі 63 000 (шістдесят три тисячі) доларів США зі сплатою 13% річних за користування кредитними коштами і в порядку та на умовах, визначених договором (а.с. 9-13).

14 березня 2007 року з метою забезпечення виконання зобов’язання за Договором між ОСОБА_3 та Банком було укладено договір поруки № 101520 (а.с. 18).

14 березня 2007 року з метою забезпечення виконання зобов’язання за договором між ОСОБА_3 та Банком було укладено договір іпотеки №2951, за яким було передано земельну ділянку яка знаходиться за адресою Київська обл., Бориспільський район, Вишеньківська сільська рада, с. Вишеньки (а.с.16-17).

          За змістом п.1.1 вказаного кредитного договору Банк надає позичальнику кредит в іноземній валюті в порядку та на умовах, визначених договором.

          При укладенні договорів, сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов правочинів, в т.ч. щодо їх предмету, умов кредитування, ціни договорів та розміру відсотків, а також строку повернення кредитних коштів, підписавши вказані правочини.

          За змістом ст.ст. 526, 625, 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа, зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

Статтею 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

          Відповідно до ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов’язується сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу

          Згідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання.

          Згідно ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

          Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання, виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

          Згідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановленні договором, або законом, зокрема: припинення зобов’язання внаслідок односторонньої відмови від зобов’язання, якщо це встановлено договором, або законом, або розірвання договору; сплата неустойки.

          В даному випадку умови були визначені укладеним в письмовій формі договором від 14 березня 2007 року, копія якого знаходиться в матеріалах справи. В договорі обумовлена сума позики, строк її повернення, проценти за користування грошима та штрафні санкції за прострочення виконання.

Відповідно до ч.2 ст.192 та ч.3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, в тому числі при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями, допускається у випадках, в порядку та на умовах, встановлених законом. Законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю, є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

          Згідно зі ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»кошти –це гроші у національній або іноземній валюти.

          Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

          Відповідно до ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п.2 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

          Вимога щодо необхідності отримання індивідуальної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями встановлена в п. в) ч.4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», якщо терміни і суми кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Однак сьогодні такі терміни і суми кредитів в іноземній валюті законодавцем не визначено.

Згідно з п. 1.5. Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 року за № 1429/10028, використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитів в іноземній валюті згідно зі ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.

Згідно з ліцензією, виданою Публічному акціонерному товариству «Укрисиббанк»Національним банком України 28 жовтня 1991 року за №75 (а.с.116) ПАТ «Укрисиббанк»має право здійснювати банківські операції, зокрема надавати кредити в іноземній валюті.

Зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до договору та вимог законодавства (ст. 526 ЦК України).

Позивачка, при укладенні кредитного договору та під час його дії, сплачуючи кредит та відсотки за користування кредитним ресурсами в розмірі та у строки, встановлені договором та графіком погашення, із заявами з приводу не надання або надання їй повної інформації про умови кредиту, з боку банку, а також щодо факту відсутності такої інформації, до відповідача не зверталась, належних доказів на підтвердження даної обставини та щодо відмови банку у наданні їй повної інформації або щодо відсутності такої інформації в приміщенні банку, суду не надала.

На думку суду права позивачки в даному випадку ніяким чином не порушуються, враховуючи, що остання, підписуючи договори, погодилась на викладені в них умови та почала виконувати покладені на неї договірні зобов’язання, сплачуючи кредит та відсотки за користування наданими їй коштами, що свідчить про її свідоме визнання умов договору.

Пред’являючи позов, ОСОБА_2 та третя особа ОСОБА_3 прагнуть незаконно ухилитись від виконання договірних зобов’язань, зокрема, зобов’язань по сплаті відсотків за користування кредитом, а також пені за неналежне виконання грошових зобов’язань.

З огляду на це, у визнанні оспорюваного кредитного договору недійсним, належить відмовити.

У зв’язку з дійсністю основного договору, підстави для визнання недійсними субсидіарних договорів –договорів поруки та іпотечного договору, відсутні. Тому відсутні також підстави для виключення відповідних записів з Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна. Крім того, вжиття цього заходу не входить до повноважень суду.

Керуючись ст.ст. 202, 203, 215, 526, 625, 1054 ЦК України, ст.ст. 3, 57, 60, 62, 64, 212-215, 218 ЦПК України, суд, –

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Укрисиббанк», третя особа ОСОБА_3, приватний нотаріус Бориспільського районного нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання недійсним кредитного договору, договору іпотеки та договору поруки залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до апеляційного суду Київської області через Бориспільський міськрайонний суд Київської області. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення до апеляційного суду Київської області через Бориспільський міськрайонний суд Київської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

          Повний текст рішення суду виготовлено 30.12.2011р.

Суддя Бориспільського міськрайонного суду

Київської області                                                                                 ОСОБА_5