ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 листопада 2006 р. | № 7/178 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Дроботової Т. Б.–головуючого Волковицької Н.О. Рогач Л.І. |
за участю представників: |
позивача прокурор | Ковальчук І.В. –довіреність від 13.12.2005 р. Хруленко О.В. |
відповідача | Машковська М.В. –довіреність від 09.10.2006 р. |
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу | Товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Про-Інвест” |
на постанову | від 04.07.2006 Київського апеляційного господарського суду |
у справі | № 7/178 господарського суду м. Києва |
за позовом | Військового прокурора Центрального регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України |
до | Товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Про-Інвест” |
про | стягнення 62440,02 грн. |
В С Т А Н О В И В :
У листопаді 2005 року Військовий прокурор Центрального регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України звернувся до господарського суду м. Києва з позовом до ТОВ “Фінансова компанія “Про-Інвест” про стягнення штрафних санкцій у сумі 62440, 02 грн. у зв’язку з неналежним виконанням умов договору №229/8/3/04/366-Д від 29.12.2004.
Позовні вимоги мотивовані тим, що умови договору відповідачем виконані частково, у зв’язку з чим недопоставлено продукцію на суму 249760,22 грн. Відповідно до пункту 6.2 договору, за порушення строків поставки продукції відповідач має сплатити на користь позивача пеню в розмірі 0,1 % від вартості недопоставленої продукції за кожну добу затримки, а також у разі фактичної надопоставки продукції штраф у розмірі 7 % від вартості недопоставленої продукції.
У відзиві на позовну заяву відповідач не погоджується з вимогами позивача, посилається на те, що зобов’язання за договором виконані ним неналежним чином з незалежних від нього причин, що підтверджується, зокрема, листами від 01.02.2005 та 09.02.2005, в яких відповідач просив відповідача переглянути умови договору з метою зменшення кількості продукції, а також повідомленням позивача про неможливість фактичної поставки у порядку, передбаченому умовами договору, а тому стягнення штрафних санкцій є безпідставним.
Рішенням господарського суду м. Києва від 06.04.2006 (суддя Якименко М.М.) у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Мотивуючи рішення господарський суд зазначив, що відповідач з незалежних від нього обставин неналежним чином виконав свої зобов’язання за договором, а відповідно до статті 607 Цивільного кодексу України зобов’язання припиняється неможливістю його виконання у зв’язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає.
За апеляційною скаргою Міністерства оборони України та апеляційного подання Військового прокурора Центрального регіону України Київський апеляційний господарський суд (судді Кондес Л.О., Куровський С.В., Михальська Ю.Б.) переглянувши рішення господарського суду м. Києва від 06.04.2006 в апеляційному порядку, постановою від 04.07.2006 скасував його, позовні вимоги задовольнив частково, а саме, стягнув з ТОВ “ФК “Про-Інвест” на користь Міністерства оборони України 17483,22 грн. –суми штрафу. У решті позовних вимог відмовлено.
Мотивуючи постанову господарський суд апеляційної інстанції зазначив, що згідно пункту 6.3 договору у разі недопоставки продукції з постачальника стягується штраф у розмірі 7 % вартості недопоставленої продукції.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені, суд апеляційної інстанції зауважив, що оскільки позовні вимоги грунтуються саме на факті недопоставки продукції, а пеня, відповідно до пункту 6.2. договору застосовується у випадку прострочення поставки, проте позивачем не надано доказів прострочення поставки.
ТОВ “ФК “Про-Інвест” подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу на постанову від 04.07.2006 Київського апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати постанову апеляційної інстанції в частині стягнення штрафу, а в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені - залишити без змін, обгрунтовуючи касаційну скаргу приписами частини 1 статті 614 , частини 2 статті 205, частини 2 статті 639, статті 607 Цивільного кодексу України, а також статтей 180, 181 Господарського кодексу України
Відзиву на касаційну скаргу від позивача до Вищого господарського суду України не надходило.
Заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення присутніх в судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція виходить з обставин, встановлених у даній справі судом першої та апеляційної інстанції.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої та апеляційної інстанцій, між Міністерством оборони України в особі структурного підрозділу - Департаменту ресурсного забезпечення та ТОВ “Фінансова компанія “Про-Інвест” 29.12.2004 укладено договір №229/8/3/04/366-Д щодо поставки продовольства для державних потреб (за кошти Державного бюджету України).
За умовами Договору ТОВ “ФК “Про-Інвест” зобов’язалось поставити м’ясо яловичини І категорії замороженого у кількості 30 тонн за ціною 12350 грн. за 1 тонну на загальну суму 370 500, 00 грн., а замовник забезпечити приймання та оплату продукції у асортименті, кількості, у строки (терміни) і за цінами згідно з положеннями цього договору за викладеною в договорі специфікацією. Строк постачання з 01.01.2005 до 10.02.2005 року.
Додатком до договору є рознарядка управління замовлень продукції та послуг тилового призначення Департаменту ресурсного забезпечення Міноборони України із зазначенням одержувача, його адреси, кількості та термінів постачання. В рознарядці міститься відмітка про отримання 30.12.2004, підпис, завірений печаткою ТОВ “ФК “Про-Інвест”.
Поставка продукції здійснена в кількості 9776, 5 тонн на суму 120739,78 грн., що підтверджується рахунком –фактурою № СФ-205 від 31.01.20005 року та №СФ-20205 від 02.05.2005 року та актом від 31.01.2006 року звіряння розрахунків між ТОВ “ФК “Про-Інвест” та Міноборони за постачену продукцію за договором №229/8/3/04/366-Д.
Листами від 01.02.2005 року №07/1/02-05 та від 09.02.2005 року №0809/02-05 ТОВ “ФК “Про-Інвест” зверталось до Департаменту ресурсного забезпечення Міноборони України з пропозицією щодо можливості перегляду умов Договору з метою зменшення кількості продукції у зв’язку зі стрімким зростанням цін, що підтверджується довідкою Торгово –промислової палати України №286/08.1-8 від 04.02.2005.
22.02.2005 року відповідач листом №1309/02-05 повідомив про відмову від подальшого виконання зобов’язань згідно зі статтею 538 Цивільного кодексу України у зв’язку із ненаданням позивачем рознарядки.
Задовольняючи позовні вимоги частково суд апеляційної інстанції виходив з вимог пункту 6.3 зазначеного договору передбачено, що за відмову від поставки або не поставку (недопоставку) продукції з постачальника стягується штраф у розмірі 7 відсотків вартості непоставленої (недопоставленої) продукції.
Проте, як вбачається з матеріалів справи, зміст позовних вимог зводиться до стягнення штрафних санкцій визначених пунктом 6.2 договору, а саме, пені за порушення строків поставки продукції та штрафу за фактичну недопоставку продукції.
При цьому судова колегія вважає за необхідне зазначити, що з’ясування підстави заявлених позовних вимог стосовно їх обгрунтованості та відповідності умовам договору та приписам відповідних норм діючого законодавства не були предметом розгляду під час здійснення судового провадження, ані в суді першої інстанції, ані в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до статті 11110 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду, або постанови апеляційного господарського суду є порушення, або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що господарським судом м. Києва та Київським апеляційним господарським судом при розгляді справи та прийнятті судових рішень не взято до уваги та не надано належної правової оцінки всім доказам у справі в їх сукупності, що, враховуючи суть спору, свідчить про не з’ясування судом всіх обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 № 11 “Про судове рішення”, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення у справі підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду м. Києва.
Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з’ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об’єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті.
Керуючись статтями 43, 107, 1117, пунктом 3 статті 1119, статтями 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В :
Рішення господарського суду м. Києва від 06.04.2006 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.07.2006 у справі №7/178 господарського суду м. Києва скасувати, справу направити на новий розгляд до господарського суду м. Києва.
Касаційну скаргу ТОВ“Фінансова компанія “Про-Інвест” задовольнити частково.
Головуючий Т. Дроботова
Судді Н. Волковицька
Л.Рогач