ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
|
14 листопада 2006 р. |
№ 11/31 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді: Плюшка І.А.
суддів: Самусенко С.С., Ходаківської І.П.
розглянувши у відкритому
судовому засіданні касаційну
скаргу Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Донецькоблгаз”
на рішення господарського суду Донецької області від 04.07.2006 року
у справі №11/31
за позовом Дочірньої компанії “Газ України” НАК “Нафтогаз України”
до Відкритого акціонерного товариства з газопостачання та газифікації “Донецькоблгаз”
про стягнення 109 102 506, 78 грн.
За участю представників:
- позивача - Онищенко І.П. (дов. від 18.09.2006 року №274 (10);
- відповідача - Шаров В.В. (дов. від 01.08.2006 року);
В судовому засіданні оголошувалася перерва до 14.11.2006р.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Донецької області від 04.07.2006 року у справі № 11/31 позовні вимоги Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” до Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Донецькоблгаз” про стягнення основного боргу в розмірі 64 161 737, 28 грн., пені в розмірі 11 677 436, 18 грн., індексу інфляції і розмірі 22 025 943, 21 грн., трьох відсотків річних в розмірі 5 378 904, 18 грн. -задоволено частково. В задоволенні позовних вимог щодо стягнення суми пені -відмовлено, у зв'язку з поширенням дії мораторію щодо задоволення вимог кредиторів в процесі провадження справи про банкрутство боржника. В решті частині, позов задоволено в повному обсязі.
Не погоджуючись з прийнятим у справі №11/31 рішенням господарського суду Донецької області від 04.07.2006 року, Відкрите акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації “Донецькоблгаз”, скаржник по справі, звернувся з касаційною скаргою на вказане судове рішення до Вищого господарського суду України, в якій з урахуванням доповнень та уточнень, просить скасувати оскаржуване рішення з мотивів неправильного застосування норм матеріального і процесуального права та передати справу на новий розгляд до господарського суду Донецької області.
Заслухавши суддю доповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет повноти їх встановлення судом першої і апеляційної інстанцій та правильності застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів, дійшла висновку про задоволення касаційної скарги, з наступних підстав.
Згідно з частиною 2 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені господарськими судами першої та апеляційної інстанції чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Правова оцінка обставин та достовірності доказів по справі є виключною прерогативою першої та апеляційної інстанції.
Як встановлено судом першої інстанції, між позивачем та відповідачем 28.12.2002 року було укладено договір №06/02-2078 на постачання природного газу для потреб населення.
Відповідно до п. 1.1. зазначеного договору постачальник зобов'язується передати покупцю в 2003 році природний газ, для потреб населення з урахуванням можливих втрат газу, а покупець зобов'язувався прийняти та оплатити газ на умовах даного договору. Приймання -передача газу, поставленого постачальником покупцеві у відповідному місяці, оформляється щомісячними актами приймання -передачі.
При вирішенні справи по суті, судом першої інстанції було встановлено, що сума заборгованості за поставлений покупцеві природний газ в обсязі 861 600 000 куб. м. складає згідно актів звірки розрахунків -64 161 737, 28 грн.
Досліджуючи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, з урахуванням викладених в касаційній скарзі обґрунтувань і доводів, колегія суддів не погоджується з позицією суду першої інстанції, зокрема з позицією правильності застосування норм процесуального права.
Згідно ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Однак вирішуючи питання щодо доведеності та встановлення тих чи інших обставин справи з метою правильного вирішення справи по суті, господарський суд повинен враховувати зокрема і положення ст. 34 ГПК України, яка визначає правила належності і допустимості доказів. Так, колегія суддів переглядаючи в касаційному порядку оскаржуване судове рішення приходить до висновку, що посилання суду в якості підтвердження суми заборгованості відповідача на акти звірки розрахунків не є вірним, оскільки акти звірки розрахунків не є документами первинної документації, що підтверджує наявність чи відсутність заборгованості боржника, а є тільки документом, по якому бухгалтерії підприємств звіряють дані бухгалтерського обліку, а наявність чи відсутність будь-яких зобов'язань сторін підтверджується, зокрема, - договорами, накладними, актами розрахунків, актами приймання -передачі та інше.
Колегія суддів касаційної інстанції також зважає на викладені в касаційній скарзі посилання скаржника щодо наявності протоколу розбіжностей до договору №06/02-2078 на постачання природного газу для потреб населення, підписаного та узгодженого сторонами і наявного в матеріалах справи, яким викладено в новій редакції певні положення договору, зокрема і щодо предмету останнього. З огляду на встановлені в оскаржуваному рішенні судом першої інстанції фактичні обставини, колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку, що відповідний протокол не був взятий до уваги господарським судом Донецької області при вирішенні справи по суті. Однак, відповідно до ст. 153 ЦК УРСР, що діяв в редакції станом на момент укладення спірного договору, договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Оскільки процедура досягнення згоди не виключає право сторін викладати свої вимоги та пропозиції щодо викладення умов договору в будь-якій письмовій чи іншій формі, то з моменту підписання таких пропозицій (в тому числі протоколу розбіжностей) викладені в них положення є обов'язковими умовами договору. Отже при вирішенні справи по суті господарський суд першої інстанції повинен був враховувати положення зазначеного протоколу, згідно якого покупець зобов'язувався оплатити лише фактично спожитий природний газ, без урахування можливих втрат газу. Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку, що нарахування судом першої інстанції суми заборгованості відповідача здійснено без достатнього врахування фактичних обставин справи та наявних у справі доказів.
Колегія суддів касаційної інстанції, також виходить з того, що при вирішенні справи на новому розгляді, слід враховувати юридичний зміст договору купівлі -продажу згідно положень ст. 244 ЦК УРСР, що діяв на момент укладення та виконання умов спірного договору. З огляду на зазначені законодавчі положення, при вирішенні справи по суті суду першої інстанції слід визначити, зокрема, яка кількість об'єму природного газу була фактично одержана покупцем згідно актів приймання-передачі, та відповідно до цього яка сума підлягає до оплати відповідачем. При цьому суд першої інстанції повинен також враховувати, чи встановлено зобов'язаннями сторін оплата можливих втрат газу чи оплата проводиться за фактично поставлену кількість природного газу.
Колегія суддів касаційної інстанції не погоджується також з позицією суду першої інстанції в частині правильності застосування норм матеріального права при задоволенні вимог щодо стягнення інфляційних нарахувань та три відсотки річних, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 214 ЦК УРСР, що діяв на момент виникнення заборгованості, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів. Однак, відповідно до Закону України від 08.10.1999 року “Про внесення зміни до статті 214 Цивільного кодексу Української РСР”, яким викладено в новій редакції статтю 214 ЦК УРСР, положення зазначеного закону не поширюється на правовідносини, що виникають з прострочення виконання грошового зобов'язання, пов'язаного з оплатою населенням комунальних послуг.
Таким чином, колегія суддів, звертає увагу суду першої інстанції, що нарахування індексу інфляції та три відсотки річних повинно здійснюватися з огляду на положення зазначеного закону, який не поширюється на зобов'язання що пов'язані з оплатою населенням комунальних послуг, в тому числі і на спірні зобов'язання. Проте при здійсненні відповідних нарахувань, суд також повинен враховувати, що відповідний закон втратив чинність у зв'язку з набранням чинності Цивільним кодексом України від 16.01.2003 року.
Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з позицією суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені, оскільки, як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, на час нарахування останньої відповідач знаходився в процедурі банкрутства, а відповідно до ст. 12 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, зокрема: не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).
Інші викладені Скаржником в касаційній скарзі фактичні обставини є такими, що не встановлені судом першої інстанції, у зв'язку з чим, колегією суддів до уваги не беруться, оскільки дослідження останніх призведе до порушення судом касаційної інстанції норм процесуального законодавства, зокрема, ст. 1117 ГПК України, відповідно до положень якої, касаційна інстанція не має право встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Згідно роз'яснень пленуму Верховного Суду України викладених в п. 1 постанови від 29.12.1976 року № 11 “Про судове рішення”, обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні. Законним рішення є тоді, коли суд, дотримавшись всіх вимог процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Відповідно до вище викладеного, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Донецькоблгаз” задовольнити.
2. Рішення господарського суду Донецької області від 04.07.2006 року у справі №11/31 скасувати.
3. Справу №11/31 направити на новий розгляд до господарського суду Донецької області.
Головуючий суддя І. Плюшко
Судді: С.Самусенко
І. Ходаківська