ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 листопада 2006 р. | № 39/8 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Невдашенко Л.П. – головуючого,
Михайлюка М.В.,
Дунаєвської Н.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу Дочірнього підприємства “Укрнафтогазкомплект” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України”, м. Київ, на постанову Київського апеляційного господарського суду від 19 червня 2006 року у справі № 39/8 Господарського суду м. Києва за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Ход-2000”, м. Київ, до Дочірнього підприємства “Укрнафтогазкомплект” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України”, м. Київ, за участю третьої особи Дочірньої компанії “Укртрансгаз” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України”, м. Київ, про стягнення 2 371 493,79 грн.,
за участю представників:
позивача –ТОВ “Ход-2000” –Масина О.П. (дов. № 5 від 07.11.2006 р.);
відповідача –ДП “Укрнафтогазкомплект” НАК “Нафтогаз України” – Нонко А.В. (дов. № 3274-13 від 06.10.2006 р);
встановив:
У лютому 2006 року позивач –Товариство з обмеженою відповідальністю “Ход-2000”, пред’явив у господарському суді позов до відповідача –Дочірнього підприємства “Укрнафтогазкомплект” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” про стягнення 2 371 493,79 грн.,
Вказував, що на підставі договору № 198-04 від 27.05.2004 р. укладеного між Товариствариством з обмеженою відповідальністю “Ход-2000” та Дочірнім підприємством “Укрнафтогазкомплект” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України”, позивачем поставлено відповідачу продукцію виробничо-технічного призначення на суму 2 139 372 грн.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказує, що відповідач товар прийняв, проте, в порушення умов договору зобов’язання по оплаті поставленого товару не виконав.
Посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов’язань, позивач просить стягнути з відповідача 2 139 372 грн. основного боргу, 173 289,06 грн. інфляційних та 58 832,73 грн. 3 % річних.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.05.2006 р. (суддя Гумега О.В.) в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що строк виконання зобов’язання за договором № 198-04 від 27.05.2004 р. не настав, оскільки порядок проведення остаточних розрахунків умовами договору не передбачено, вимогу про виконання зобов’язань по оплаті товару позивач до боржника не пред’явив, тому у позивача відсутні підстави вимагати у відповідача оплати за поставлений товар.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.06.2006 р. (колегія суддів у складі: Корсак В.А. –головуючого, Авдєєв П.В., Коршун Н.М.) рішення господарського суду скасовано. Позов задоволено.
Постановлено стягнути з Дочірнього підприємства “Укрнафтогазкомплект” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Ход-2000” 2 139 372 грн. –основного боргу, 173 289,06 грн. –інфляційних та 58 832,73 грн. –3 % річних.
Постанова обґрунтована тим, що строк оплати за отриманий товар передбачено специфікацією № 3, яка є невід’ємною частиною договору № 198-04 від 27.05.2004 р., умовами п. 3.3 договору та ст. 692 ЦК України відповідно до якої оплата проводиться по факту поставки.
У касаційній скарзі Дочірнє підприємство “Укрнафтогазкомплект” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.06.2006 р. з підстав неправильного застосування норм матеріального права та прийняти рішення яким відмовити у задоволені позовних вимог.
Постанова Вищого господарського суду України приймається 8 листопада 2006 року, оскільки в судовому засіданні 25.10.2006 р. оголошувалось відкладення розгляду справи у відповідності до ст. 77 ГПК України.
Заслухавши доповідача, представників сторін, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, судова колегія Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п.1 Постанови від 29.12.1976 року № 11 “Про судове рішення”, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Постанова апеляційного суду відповідає зазначеним вимогам, оскільки ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.
Під час розгляду справи господарськими судами встановлено, що 27.05.2004 р. між Товариствариством з обмеженою відповідальністю “Ход-2000” та Дочірнім підприємством “Укрнафтогазкомплект” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” укладено договір № 198-04 відповідно до умов якого, позивач зобов’язувався поставити відповідачу продукцію виробничо-технічного призначення, а відповідач зобов’язувався прийняти і оплатити продукцію на умовах викладених у договорі.
До вказаного договору сторони підписали специфікацію № 3 якою визначено найменування, кількість, асортимент продукції.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, позивач передав, а відповідач прийняв товарно-матеріальні цінності по накладній № 1 від 15.02.2005 р., довіреність № 511358 від 15.02.2005 р. на суму 1 108 566 грн. та накладній № 2 від 01.03.2005 р., довіреність № 511413 від 28.02.2005 р. на суму 1 030 806 грн., про що складено відповідні акти прийому-передачі № 1 від 15.02.2005 р. та № 2 від 01.03.2005 р.
Отримані від позивача товарно-матеріальні цінності відповідач передав Дочірній компанії “Укртрансгаз” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” на підставі договору № 480-03/11-7 від 30.12.2003 р.,
Приймаючи рішення у справі про відмову у задоволені позовних вимог місцевий суд виходив з того, що оскільки сторони не визначили строк оплати товару, його слід розраховувати з моменту вимоги. Проте, позивачем такої вимоги не заявлено.
При цьому судом застосовано положення ст. 530 ЦК України в якій зазначено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Оскільки місцевий суд дійшов висновку, що відповідач не прострочив виконання грошового зобов’язання, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних також залишено без задоволення.
Проте, як вірно встановлено судом апеляційної інстанції рішення господарського суду першої інстанції підлягає скасуванню, внаслідок неповного з’ясування обставин, що мають значення для справи та неправильного застосування положення ст. 530 ЦК України до даних правовідносин.
Відповідно до ч.1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Умовами договору, ст.ст. 3.3., 3.5. встановлено, що попередня оплата продукції та остаточні розрахунки за поставлену продукцію здійснюються відповідачем на протязі 3-х банківських днів з дня надходження коштів від споживача продукції, зокрема, від ДК “Укртрансгаз”.
У специфікації № 3 сторони встановили оплату по факту поставки. Здійснення попередньої оплати та порядку проведення остаточних розрахунків умовами специфікації передбачено не було.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку, що зобов’язання оплатити товар виникає у покупця з моменту прийняття товару або товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно з ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Задовольняючи вимоги позивача апеляційний господарський суд повно та всебічно дослідив всі суттєві обставини справи, правильно встановив і виходив з того, що укладений між сторонами договір № 198-04 від 27.05.2004 р. за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу, до врегулювання якого застосовуються норма ст. 692 ЦК України.
Отже, висновок апеляційного господарського суду про недотримання відповідачем умов договору про сплату вартості продукції та про виникнення у останнього зобов’язання по сплаті основного боргу, а також збитків від інфляції на суму 173 289,06 грн. та 3 % річних на суму 58 832,73 грн. відповідає ст. 625 ЦК України, згідно положень якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З даними висновками апеляційного суду повністю погоджується судова колегія Вищого господарського суду України, оскільки вони відповідають матеріалам справи, встановленим судом обставинам та вимогам закону.
Твердження касаційної скарги про те, що постанова Київського апеляційного господарського суду від 19 червня 2006 року у справі № 39/8 прийнята при неповному з’ясуванні обставин, що мають значення для справи не заслуговують на увагу та спростовуються вищевикладеним.
Посилання касаційної скарги на п. 3.5 договору, як на підтвердження доводів про обрання сторонами порядку оплати вартості поставленого товару протягом 3-х банківських днів після надходження коштів від споживачів продукції, а також на те, що судами першої та апеляційної інстанції не досліджено питання чи надходили вказані кошти покупцю не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують правильності висновків апеляційного суду про те, що п. 3.5 визначено порядок здійснення лише остаточних розрахунків, що здійснюється після сплати покупцем вартості продукції у строки встановлені специфікацією № 3, тобто отримання продукції.
З зазначених підстав слід вважати необґрунтованими і посилання скаржника на неправильне застосування судом вимог норм матеріального права.
Інші доводи, наведені у касаційній скарзі, зводяться до намагань скаржника надати перевагу одних доказів над іншими, що суперечить вимогам ст. 1117 ГПК України, і тому до уваги не беруться.
Враховуючи те, що у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, прийнята постанова відповідає нормам чинного законодавства та підстав для її скасування не вбачається.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Дочірнього підприємства “Укрнафтогазкомплект” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 19 червня 2006 року у справі № 39/8 залишити без змін.
Головуючий: Л.П. Невдашенко
Судді: М.В. Михайлюк
Н.Г. Дунаєвська