ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 листопада 2006 р. | № 2-26/5470.1-2006 (2-26/5038.1-05, 2-1/5038-05) |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Невдашенко Л.П. – головуючого,
Михайлюка М.В.,
Дунаєвської Н.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу Фонду майна Автономної Республіки Крим на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 22 червня 2006 року у справі № 2-26/5470.1-2006 Господарського суду Автономної Республіки Крим за позовом Фонду майна Автономної Республіки Крим, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, до Товариства з обмеженою відповідальністю "Каравелла", м. Феодосія, Автономна Республіка Крим, про визнання недійсним договору купівлі-продажу,
за участю представників:
позивача –Фонду майна Автономної Республіки Крим –Філенко Т.П. (дов. № 01/3136 від 07.11.2006 р.);
відповідача –ТОВ "Каравелла" –Толкачов В.В. (дов. № 05-06/2006 від 05.06.2006 р);
встановив:
У лютому 2005 року позивач –Фонд майна Автономної Республіки Крим пред’явив у господарському суді позов до відповідача –ТОВ "Каравела" про визнання недійсним договору № 9577 від 9 листопада 2000 року купівлі-продажу об'єкту незавершеного будівництва - головної частини цеху дитячого харчування площею 8 602 кв.м., галереї та обладнання, що перебувало на балансі Дирекції Сімферопольського консервного заводу ім. "1 Травня", розташованого по вул. Севастопольській в м. Сімферополь.
Вказував, що відповідно до п. 5.1 договору покупець зобов'язаний завершити будівництво та ввести об’єкт у експлуатацію до 2004 року з можливою зміною профілю, проте зазначених обов’язків не виконав.
Посилаючись на відсутність у договорі нового терміну завершення будівництва та на невідповідність спірного договору до ст. 648 ЦК України та ст. 19 Закону України "Про особливості приватизації об’єктів незавершеного будівництва", яким термін завершення будівництва визнано обов'язковою умовою договору, позивач просив задовольнити його вимоги.
Заперечуючи проти позову відповідач у березні 2005 року пред’явив зустрічний позов про визнання недійсним підпункт 3 п.5.1 Договору про встановлення терміну закінчення будівництва до 2004 року та введення об’єкту в експлуатацію, як невідповідний до вимог ст. 56 Закону України "Про власність", що містить заборону втручання державного органу у здійснення власником своїх повноважень.
Спір розглядався судами неодноразово.
Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 18 квітня 2006 року (суддя: Проніна О.Л.) у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Рішення мотивоване тим, що на час укладення оспорюваного договору він відповідав вимогам діючого законодавства, тому не має підстав для визнання вказаного договору недійсним.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 22 червня 2006 року (колегія суддів у складі: Борисової Ю.В.-головуючий, Голика В.С., Горошко Н.П.) рішення суду залишено без змін.
У касаційній скарзі Фонд майна Автономної Республіки Крим просить скасувати судові рішення та постанову у даній справі з підстав їх невідповідності до вимог норм матеріального та процесуального права, та постановити нове рішення, яким задовольнити його вимоги.
Заслухавши доповідача, представників сторін, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права судова колегія Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п.1 Постанови від 29.12.1976 року № 11 “Про судове рішення”, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.
Рішення місцевого та постанова апеляційного суду відповідає зазначеним вимогам, оскільки ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.
Під час розгляду справи господарськими судами встановлено, що 09.11.2000 р. між Фондом майна Автономної Республіки Крим (продавцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Каравела" (покупцем) укладено договір купівлі-продажу об'єкту незавершеного будівництва № 9577.
Відповідно до умов вказаного договору, продавець передав, а покупець придбав у власність об’єкт незавершеного будівництва –основну частину цеху дитячого харчування площею 8 602,3 кв. м., з'єднувальної галереї і устаткування, що знаходиться на балансі Дирекції об'єктів що будуються, Сімферопольського консервного заводу ім. Першого Травня в м. Сімферополі по вул. Севастопольській.
30.03.2001 сторонами укладена додаткова угода, відповідно до якої були внесені зміни до назви договору та переліку відчуженого майна.
Згідно пункту 5.1. договору, покупець зобов'язаний, завершити будівництво та введення в експлуатацію об'єкту приватизації до 2004 року з можливою зміною профілю.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Каравелла" прийняло майно, яке є предметом договору купівлі-продажу від 09.11.2000 р., про що свідчить акт прийому-передачі від 04.04.2000 р., проте своїх обов’язків за договором в частині закінчення будівництва придбаного об’єкту не виконало.
Вказана обставина стала підставою для звернення Фонду майна Автономної Республіки Крим з позовом про розірвання договору купівлі-продажу від 09.11.2000 р. № 9577.
Питання щодо розірвання оспорюваного договору розглянуто в судовому порядку. Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 14.10.2004 р. у справі №2-8/6136-2004 за позовом Фонду майна Автономної Республіки Крим до Товариства з обмеженою відповідальністю "Каравелла" про розірвання договору купівлі - продажу від 09.11.2000, встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Каравелла" звільняється від відповідальності в силу закону та положень статті 614 Цивільного кодексу України, оскільки несвоєчасне виконання обов'язків сталося не за виною відповідача з дійсного спору.
Відповідно до статті 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Звертаючись до суду з позовом про визнання договору недійсним, позивач в обґрунтування своїх доводів про недійсність договору та посилаючись на статті 203, 215, 648 Цивільного кодексу України як на підставу своїх вимог, зазначав невідповідність договору вимогам закону та невизначення сторонами у договорі нового строку завершення будівництва і введення у експлуатацію об'єкта незавершеного будівництва, ніж строк, що зазначений у пункті 5.1 договору.
Статтею 648 Цивільного кодексу УРСР, чинною на час укладення спірного договору, та за якою недійсною визнається угода, що не відповідає вимогам закону, встановлені загальні підстави і наслідки недійсності угод. Аналогічні положення містяться у статтях 215, 203 Цивільного кодексу України, відповідно до яких підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
При цьому судом вірно зазначено, що правило, встановлене цією нормою, повинно застосовуватися у всіх випадках, коли угода вчинена з порушенням закону і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють спеціальні підстави та наслідки недійсності угод.
Отже, вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, зокрема: відповідність змісту договору вимогам закону.
Відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва" встановлення терміну завершення будівництва та здачі об'єкту у експлуатацію - є однією з обов'язкових умов приватизації об'єктів незавершеного будівництва.
Як встановлено судами, у строк завершення і здачі об'єкту незавершеного будівництва, який визначений сторонами договору до січня 2004 року, відповідач зобов'язання не виконав.
За загальним правилом невиконання або неналежне виконання угоди не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання угоди недійсною. У такому разі зацікавлена сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших, передбачених законом чи договором наслідків.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 14.10.2004 у справі № 2-8/6136-2004 у задоволенні позовних вимог Фонду майна Автономної Республіки Крим про розірвання договору купівлі-продажу відмовлено.
Вирішуючи спір про визнання договору недійсним суди попередніх інстанцій цілком вірно вирішили, що Законом України "Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва" не передбачено порушення умов договору в якості підстави для визнання його недійсним.
Враховуючи вище викладене, місцевий та апеляційний суд повно, всебічно дослідили надані сторонами докази, доводи, належно їх оцінили і дійшли обґрунтованого висновку про те, що недотримання відповідачем встановленого терміну завершення будівництва та здачі об'єкту у експлуатацію не може бути підставою для визнання спірного договору купівлі-продажу недійсним відповідно до статей 203, 215 та статті 648 Цивільного кодексу України, оскільки положення зазначених норм закону передбачають недійсність правочину з моменту його вчинення.
З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правомірного висновку, що вимоги зазначених статей поширюються на час укладення та виконання правочину, отже, немає підстав для визнання вказаного договору недійсним, оскільки на час укладення він відповідав вимогам діючого законодавства.
З даними висновками місцевого та апеляційного суду повністю погоджується судова колегія Вищого господарського суду України, оскільки вони відповідають матеріалам справи, встановленим судом обставинам та вимогам закону.
Твердження касаційної скарги про те, що постанова Севастопольського апеляційного господарського суду від 22 червня 2006 року у справі № 2-26/5470.1-2006 прийнята при неповному з’ясуванні обставин, що мають значення для справи не заслуговують на увагу та спростовуються вищевикладеним.
Посилання касаційної скарги на те, що судами попередніх інстанцій, не прийнято до уваги, що спірний договір суперечить вимогам статті 19 Закону України “Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва”, у зв’язку з тим, що договір не містить однієї з істотних умов цього виду договорів –терміну виконання, не заслуговують на увагу оскільки зазначені обставини досліджені судами у повному обсязі та зазначено, що згідно з частиною 2 вказаного Закону у разі невиконання умов, зазначених у цій статті, договір купівлі-продажу підлягає розірванню в установленому законодавством порядку.
З зазначених підстав слід вважати необґрунтованими і посилання скаржника на неправильне застосування судом вимог норм матеріального права.
Інші доводи, наведені у касаційній скарзі, зводяться до намагань скаржника надати перевагу одних доказів над іншими, що суперечить вимогам ст. 1117 ГПК України, і тому до уваги не беруться.
Враховуючи те, що у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, прийнята постанова відповідає нормам чинного законодавства та підстав для її скасування не вбачається.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Фонду майна Автономної Республіки Крим залишити без задоволення.
Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 22 червня 2006 року у справі № 2-26/5470.1-2006 залишити без змін.
Головуючий: Л.П. Невдашенко
Судді: М.В. Михайлюк
Н.Г. Дунаєвська