Справа № 22а-565/2006 Головуючий у першій інстанції - ПРИЛШКО В.М.
Категорія - адміністративна Доповідач- ГУБАР B.C.
УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 жовтня 2006 року м. Чернігів
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:
головуючого-судді ІВАНЕНКО Л.В.
суддів: ГУБАР В.С., СТРАШНОГО М.М., при секретарі: РАЧОВІЙ І.І.
за участю: ОСОБА_1, ПРЕДСТАВНИКА ВІДПОВІДАЧА ГУК С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Бахмацького районного суду Чернігівської області від 22 серпня 2006 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Корепському районі Чернігівської області про зарахування пільгового стажу, обчислення заробітної плати, перерахування пенсії з виплатою різниці в пенсії, відшкодування морального збитку, -
ВСТАНОВИВ:
В липні 2006 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Управління пенсійного фонду України в Чернігівській області та просив суд: зарахувати йому в трудовий стаж для перерахування пенсії 2 роки і 3 місяці пільгового стажу праці на Півночі - в м. Кодинську, Кежемського району, Красноярського краю Росії; ухвалити довідку про обчислену ним заробітну плату в управлінні К-100/24 з 15.12.1986 року по 20.08.1988 року для перерахування пенсії (яка ним складена і наявна у позовній заяві /а.с5/); зобов'язати відповідача перерахувати його пенсію згідно поданої ним заяви від 14.05.05 і виплатити різницю в пенсії з 01.06.05 по 01.02.06; стягнути з відповідача на його користь відшкодування моральної шкоди у сумі 4000 грн. та захистити його права у спосіб, визначений законами України. Свої вимоги обґрунтовує тим, що ним надані відповідачеві всі необхідні довідки, а в його трудовій книжці наявні відповідні записи, які підтверджують його право на пільги, передбачені для працівників Крайньої Півночі, оскільки він працював за строковим трудовим договором, і його права передбачені ст.ст. 43, 46 Конституції України, п.5 Прикінцевих положень Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", Законом України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", Положенням про порядок призначення та виплати державних пенсій, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 3 серпня 1972 року № 390.
Постановою Бахмацького районного суду Чернігівської області від 22 серпня 2006 року в позові ОСОБА_1 відмовлено. Суд виходив з того, що пільгове обчислення стажу роботи проводиться на підставі документів (трудової книжки, довідки), які підтверджують право на пільги, що встановлені для працюючих в районах Крайньої Півночі та в місцевостях, прирівняних до цих районів. Таким документом є і трудовий договір, який укладався обов"язково у письмовій формі у двох примірниках, один з яких надавався працівникові. За висновком суду, позивачем не надано підтверджуючих документів, які б давали підстави зарахування в пільговому обчисленні до страхового стажу періодів його роботи в районі Крайньої Півночі, оскільки запис про трудовий договір в трудовій книжці позивача зроблений іншою організацією і завірений печаткою цієї організації; не вказано, чи користувався позивач в період з 01.11.1983 року по 21.05.1988 року відповідними пільгами для працівників Крайньої Півночі і доказів на отримання зазначених пільг в цей період роботи позивачем не надано, та не надано відповідної довідки про заробітну плату за період його роботи в районах Крайньої Півночі.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову Бахмацького районного суду Чернігівської області від 22 серпня 2006 р. та ухвалити нову постанову по суті позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 зводяться до того, що суд першої інстанції не правильно трактував положення п. 110 Положення про порядок призначення та виплати державних пенсій, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 3 серпня 1972 р. № 590. Апелянт стверджує, що він надав суду достатньо письмових доказів, які підтверджували його вимоги, проте суд не дав їм належної оцінки. Апелянт вважає, що суд повинен був застосувати аналогію права, як це передбачено ст. 8 ЦПК України і врахувати те, як вирішується дане питання в Російській Федерації, але безпідставно цього не зробив. Вказує на те, що суд не прийняв рішення по його клопотанню стосовно перерахунку пенсії з врахуванням підвищення йому пенсії на 350 % від мінімальної пенсії за віком згідно Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" як інваліду армії, прирівняному до інвалідів війни.
Заслухавши доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова - без змін за таких підстав.
Відповідно до частини 5 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", тимчасово, до прийняття відповідного закону, період роботи до 1 січня 1991 року в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР, зараховується до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 1 січня 1991 року.
Питання обчислення стажу роботи в в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, регламентується Положенням про порядок призначення та виплати державних пенсій, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 03.08.1972 № 390.
Відповідно до п. 110 даного Положення, робота на Крайній Півночі та у місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, за час з 1 серпня 1945 p., а також робота на підприємствах, в установах, організаціях, на працівників яких були поширені пільги, встановлені для працююючих на Крайній Півночі та у місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, за період з дня розповсюдження цих пільг до 1 березня 1960 р. зараховується в стаж роботи в подвійному розмірі при умові, якщо працівник мав право на пільги, встановленні для працюючих в цих районах на підприємствах, в установах, організаціях, в яких особи заключили трудові договори. Робота в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, з 1 березня 1960 р. зараховується в стаж у полуторному розмірі при умові, якщо працівник мав право на пільги, встановлені ст. 5 Указу Президії Верховної СРСР від 10 лютого 1960 р. «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і у місцевостях прирівняних до районів Крайньої Півночі».
Крім Указу Президії Верховної СРСР від 10 лютого 1960 р. порядок надання пільг, особам, які працювали в районах Крайньої Півночі і у місцевостях прирівняних до районів Крайньої Півночі, регламентується Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 вересня 1967 р. „Про розширення пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі й у місцевостях прирівняних до районів Крайньої Півночі", а також Інструкцією про порядок надання пільг, затвердженої постановою Держкомпраці і Президії ВЦРПС від 16 грудня 1967 р. № 530-28.
Відповідно до п. 8 вказаної Інструкції, трудові договори заключаються у письмовій формі в двох примірниках, при чому один примірник видається робітнику.
Як вбачається з копії трудової книжки, ОСОБА_1 з 10.11.83 р. по 14.12.86 р. працював в Управлінні механізації № 11 (п. Кодинськ) Управління будівництва екскаваторно-тракторних робіт, а з 15.12.86 р. по 20.08.88 р. в зв'язку з переводом - в установі К-100/24 МВС СРСР, які знаходяться в Кежемському районі Красноярського краю.
В матеріалах справи відсутні належні докази, а саме письмові трудові договори, які обумовлювали пільги, що надавались ОСОБА_1.
В копії трудової книжки ОСОБА_1 вказано, що період роботи з 21.11.83 р. по 21.05.88 р. - це робота по строковому трудовому договору в районах прирівняних до районів Крайньої Півночі, проте цей запис зроблено Установою К-100/24 МВС СРСР в той же час в ній він працював з 15.12.86 p., але в трудовій книжці не вказано чи надавались йому пільги. Окрім того, під № 31 у трудовій книжці позивача наявний запис про те, що він зарахований 10.11.1983 року на роботу в управління механізації № 11 (п.Кодинськ Красноярського краю) управління будівництва екскаваторно-тракторних робіт на посаду начальника виробничо-технічного відділу переводом із БМУ Жилбуд тресту „Чернігівжилбуд" (дослівно), хоча такої організації як „Чернігівжилбуд" станом на листопад 1983 року в М.Чернігові не було, а був, як вбачається з наказу НОМЕР_1, наявному у справі, комбинат „Чернігівпромбуд" структурним підрозділом якого і було будівельно-монтажне управління „Жилбуд-2",( а не БМУ „ЖИЛБУД" як вказано у трудовій книжці), з якого згідно наказу НОМЕР_1 був звільнений позивач з 05.11.83. по ст.36 п.6 КЗпП УРСР - по переводу в УМ-11 УСЕМР на будівництво Богучанської ГЕС. Зазначеному запису № 31 у трудовій книжці позивача передує штамп „Будівництво Братської ГЕС", тому не зрозуміло, якщо позивача було звільнено по переводу на будівництво Богучанської ГЕС, то яке відношення до зазначеного переводу мало будівництво Братської ГЕС. Крім того, у запису під № ЗО підставою для звільнення з будівельно-монтажного управління „Житлобуд-2" визначений наказ НОМЕР_2, а на запит апеляційного суду з управління „Житлобуд_2" отриманий наказ про звільнення відповідача НОМЕР_1. Запису про роботу саме на будівництві Богучанської ГЕС, куди був звільнений по переводу позивач, у трудовій книжці нема. Апеляційний суд враховує також, що підставою звільнення позивача по переводу в УМ-11 УСЕМР на будівництво Богучанської ГЕС у запису № ЗО у трудовій книжці та у наказі НОМЕР_1 вказаний п.6 ст.36 КЗпП УРСР, але п.6 ст.36 КЗпП УРСР, в редакції від 24.01.1983 p., підставою припинення трудового договору визначав відмову робітника або службовця від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією. Припинення трудового договору у зв"язку з переведенням працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію було регламентовано п.5 ст.36 КЗпП УРСР, в редакції чинній на 10.11.83. але саме така підстава звільнення - п.5 ст.36 КЗпП - трудовій книжці не значиться. За наявності зазначених суперечностей задоволення вимог позивача про пільгове обрахування періоду роботи в районах Крайньої Пвночі - неможливе.
Оскільки позивач не надав доказів про наявність довідки про заробіток за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд до 1 липня 2000 р. з помісячним розподілом, то суд першої інстанції, виходячи з положень ст. 40 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", обґрунтовано відмовив в задоволенні вимог стосовно зарахування зарплати з Управління К-100/24 для перерахунку пенсії ОСОБА_1 Вимога позивача про затвердження судом складеної і розрахованої ним довідки про заробітну плату, яка міститься в його позовній заяві (а.с.5), не підлягає задоволенню, оскільки таке чинним законодавством не передбачено.
В зв'язку з відсутністю шкоди, заподіяної ОСОБА_1, недоведеністю протиправності діяння Управління ПФУ в Коропському районі, за відсутності причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив в задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди.
Посилання апелянта на те, що суд не застосував аналогію права з практикою вирішення даного питання в Російській Федерації, не заслуговують уваги, оскільки відповідно до ст.. 9 КАС України, суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Доводи апелянта про те, що суд не вирішив його клопотання стосовно 350% надбавки від мінімальної пенсії згідно Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не можуть бути прийнятими до уваги апеляційним судом, оскільки адміністративний позов з цих питань, оформлений відповідно до ст. 106 КАС України, позивачем не заявлявся. В матеріалах справи наявне відповідне клопотання, але вимога викладена в клопотанні повинна ставитися шляхом пред'явлення адміністративного позову або збільшення позовних вимог, а не заявлятися у вигляді клопотання.
Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно визначив правовідносини, які виникли між сторонами, вірно встановив обставини справи і дав їм вірну юридичну оцінку. Постанова суду винесена з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1.
Апеляційним судом не встановлено таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, що призвели або могли б призвести до неправильного вирішення спору між сторонами або таких, що тягнуть за собою безумовне скасування судового рішення з передбачених законом підстав, тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду без змін відповідно до ст. 200 КАС України.
Керуючись ст.ст.195, 198, 200, 205, 206, Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Бахмацького районного суду Чернігівської області від 22 серпня 2006 року - без змін.
Ухвала набирає чинності негайно з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання нею законної сили.