ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
Автономна Республіка Крим, 95000, м.Сімферополь, вул. К.Маркса, 18, к. 321
ПОСТАНОВА
Іменем України
10.10.2006 | Справа №2-23/13525-2006А |
За позовом Кримського республіканського відділення Фонду соціального захисту інвалідів, 95017, м.Сімферополь, пр.Кірова, 51-52/10а
До відповідача Комунального підприємства „Мирний – Наш дім”, 97492, АР Крим, м.Євпаторія, смт.Мирне, вул.Шкільна, 14а
Про стягнення 5468,00грн.
Суддя Іщенко Г.М.
При секретарі Єменджієвої А.М.
представники:
Від позивача Ковалевська Є.В. - представник, дов. від 21.04.2006р. №04-4/12
Від відповідача Шамєєва Т.Ф. –представник, дов. від 08.08.2006р. №364
Сутність спору: Кримське республіканське відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до господарського суду АРК з позовом до Комунального підприємства „Мирний – Наш дім” про стягнення 5468,00грн. штрафних санкцій. Крім того, позивач просив зобов’язати відповідача вчинити розрахунок та сплату пені за період з 18.04.2006р. по день сплати.
В судовому засіданні 18.09.2006р. позивач надав заяву, якою просить стягнути з відповідача штрафні санкції у сумі 5468,00грн. та виключити з прохальної частини позовної заяви пункт 2, тобто прийняти відмову від нього. Крім того, позивач надав клопотання про витребування у відповідача документів, вказаних у клопотанні.
Ухвалою господарського суду АР Крим від 18.09.2006р. суд прийняв відмову позивача від позову про спонукання відповідача вчинити розрахунок та сплату пені за період з 18.04.2006р. по день сплати і закрив в цій частині провадження у справі в порядку пункту 2 частини 1 статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідач в судове засідання з’явився, з позовом не згоден за мотивами, викладеними у відзиві на позов, де вказує, що усі вимоги Положення «Про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів» та Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємством виконані та вважає, що зобов’язання по створенню робочих місць для інвалідів не супроводжується обов’язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування (а.с.15,16).
В судовому засіданні 10.10.2006р. позивач надав клопотання про залучення до матеріалів справи, документів, що підтверджують дії підприємства по виконанню Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».
Представник позивача надав пояснення на відзив, вважає, що перелічених у відзиві підстав не достатньо для звільнення відповідача від штрафних санкцій, які є складовою Державного бюджету України.
Згідно з пунктом 6 Закону України „Про внесення змін до Кодексу адміністративного судочинства України” №2953-1У від 06.10.2005р., що набрав чинність 01.11.2005р., до початку діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991року, вирішують у першій та апеляційній інстанціях відповідні місцеві та апеляційні господарські суди за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
Провадження по адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, що діє на час здійснення окремої процесуальної дії, розгляду справи.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд
встановив:
Згідно статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Стаття 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» встановлює, що підприємства (об'єднання), установи, організації незалежно від форм власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною 1 статті 19 цього Закону, щорічно сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (об'єднанні), установі, організації за кожне робоче місце не зайняте інвалідом.
Із змісту звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів форма 10-ПН поштова - річна за 2005 рік, наданого Комунальним підприємством „Мирний – Наш дім” 06.02.2006р. до Кримського республіканського відділення Фонду соціального захисту інвалідів, вбачається, що норматив відповідача, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу якого 47 чоловік, складає 2 робочих місця для працевлаштування інвалідів, працюючих інвалідів 1, фонд оплати праці штатних працівників складає 257,00тис.грн., середньорічна заробітна плата штатного працівника складає 5468,00 грн., сума коштів штрафних санкцій, за нестворені робочі місця для інвалідів -0грн. (а.с. 4).
Відповідно до пункту 5 Положення «Про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995р. №314, підприємства (об'єднання), установи, організації здійснюють заходи по створенню робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, держоргани соціального захисту населення і відділення Фонду про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Згідно з пунктом 2 Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів затвердженого Постановою Кабінет Міністрів України № 1767 від 28.12.2001 підприємства, на яких працює 8 і більше чоловік, реєструються у відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів (далі - Фонд) за своїм місцезнаходженням і щороку не пізніше 1 лютого подають до зазначених відділень звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою, що затверджується наказом Міністерства праці за поданням Фонду та погоджується з Держкомстатом.
Відповідно до пунктів 1,3 Положення «Про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів» робочим місцем інваліда вважається окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі і організації незалежно від форм власності і господарювання, де створені необхідні умови для роботи інваліда. Робоче місце інваліда вважається створеним: якщо воно відповідає вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестовано спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Державного нагляду за охороною праці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.
Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідно до норм, визначених у Положенні, робоче місце для інваліда вважається створеним саме з моменту працевлаштування на ньому інваліда, підприємству необхідно не тільки спрямовувати у відповідні фонди та установи (організації) інформацію про наявність вільних місць для працевлаштування інвалідів, атестувати робоче місце спеціальною комісією, виконати інші вимоги, викладені у Положенні, але і працевлаштувати на ньому інваліда, інакше місце вважається нествореним.
Відповідачем не виконаний норматив, оскільки 1 інвалід згідно нормативу не працював на підприємстві.
Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідачем не надані суду докази, що ним належним чином виконані вимоги Положення №314 від 03.05.1995р, оскільки звіти за формою 3-ПН, в яких вказувалися вакантні місця для інвалідів надавалися відповідачем до центру зайнятості не регулярно. Згідно цих звітів 3 перших місяця 2005р. у Комунального підприємства „Мирний – Наш дім” не було вакантних посад для працевлаштування інвалідів.
Таким чином, суд приходить до висновку про те, що, відповідач не виконав встановлений законом норматив створення робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Згідно статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства (об'єднання), установи, організації незалежно від форм власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менше ніж установлено нормативом, передбаченим частиною 1 статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Аналізуючи норми Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», суд приходить до висновку, що в законі не вказано, що у разі своєчасної звітності в центр зайнятості за формою 3-ПН, відсутності на обліку в центрі зайнятості інвалідів або у разі їх не направлення на підприємство, воно звільняється від обов’язку сплатити самостійно встановлену суму штрафних санкцій. Штрафні санкції за недотримання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, носять характер альтернативного зобов'язання, тобто підприємство або дотримує норматив, або сплачує конкретну суму до держбюджету України. При цьому законом не встановлено, що для сплати штрафних санкцій у підприємства повинна бути встановлена наявність вини.
Відповідачем не створені умови для можливості працевлаштування інвалідів, отже, вимоги позивача про стягнення штрафних санкцій є обґрунтованими і підлягають задоволенню.
Згідно частин 3, 4 статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» сплату штрафних санкцій підприємства (об'єднання), установи, організації провадять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів); у разі відсутності коштів штрафні санкції можуть бути застосовані шляхом звернення стягнення на майно підприємства (об'єднання), установи і організації в порядку, передбаченому законом.
Тобто чинним законодавством не передбачено звільнення від сплати штрафних санкцій у разі наявності або відсутності прибутку відповідних суб'єктів господарювання, тому відповідач зобов'язаний перерахувати суму несплачених штрафних санкцій у розмірі 5468,00 грн.
Таким чином, здійснювати функції контролю за своєчасним і повним отриманням коштів бюджетом неможливо без вживання і стягнення Фондом штрафних санкцій підприємств (об'єднань), установ, організацій, які не забезпечують встановлених нормативів робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, якщо ними добровільно не сплачуються у відповідне відділення Фонду штрафні санкції за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом (Практика Верховного Суду України, справа №4292/1-36 постанова від 05.01.2003р.).
При вказаних обставинах позовні вимоги є обґрунтованими і підлягають задоволенню.
Вступна та резолютивна частини постанови оголошені в судовому засіданні 10.10.2006р. Постанова складена у повному обсязі 16.10.2006р.
На підставі викладеного та керуючись статтями 122, 158-164, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
постановив:
Позов задовольнити.
Стягнути з Комунального підприємства „Мирний – Наш дім” (97492, АР Крим, м.Євпаторія, смт.Мирне, вул.Шкільна, 14а, рахунок №26002054902497, філія ЗАТ КБ „Приватбанку”, ЄДРПОУ 30494844, МФО 384436) на користь Кримського республіканського відділення Фонду соціального захисту інвалідів (95017, АР Крим, м.Сімферополь, пр.Кирова, 51-52/10а, б/р: Одержувач: Державний бюджет м.Євпаторія; 50070000, Банк одержувача: Управління Держказначейства в АРК м.Сімферополь, МФО 824026, ЗКПО 22265511, рахунок №31216230600015, призначення платежу: *; ЄДРПОУ платника; 50070000; 01; 4% за незайняті інвалідами робочі місця за 2005 рік) 5468,00грн. штрафних санкцій.
Виконавчий документ видати після набрання постановою законної сили.
У разі неподання заяви про апеляційне оскарження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення.
Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження, апеляційна скарга не подана, постанова вступає в законну силу через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова може бути оскаржена в порядку і строки, передбачені ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Іщенко Г.М.