Україна
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа №22ц - 5299 Головуючий в І інстанції Католікян М.О.
Категорія 13 Доповідач Кузнєцов В О.
УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 вересня 2006 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
головуючого : судді Бараннік О.П.
суддів : Кузнєцов В.О., Козлов С.П.
при секрегарі Журавель Ю.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу
по апеляційній скарзі позивача ОСОБА_1
на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 11 липня 2006 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3
ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа -
приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6
про поновлення строку позовної давності, визнання договору дарування
67/100 частини квартири недійсним, визнання права власності на 67/100 частини квартири, -
ВСТАНОВИЛА:
У вересні 2005 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6 про поновлення строку позовної давності, визнання договору дарування 67/100 частини квартири недійсним, визнання права власності на 67/100 частини квартири, обґрунтовуючи свій позов тим, що він є власником 33/100 частини АДРЕСА_1. Решта квартири на праві спільної часткової власності належала його колишній жінці, ОСОБА_2, та їх дітям, ОСОБА_3 і ОСОБА_4, з якими у нього склалися неприязні стосунки. У травні 2003 року колишня жінка та діти позивача подарували належні їм частки квартири ОСОБА_5 На думку позивача, договір дарування насправді мав природу договору купівлі-продажу, що явилося причиною звернення позивача до суду з позовом про поновлення строку позовної давності, визнання договору дарування 67/100 частини квартири недійсним, визнання права власності на 67/100 частини квартири за ним.
Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 11 липня 2006 року ОСОБА_1 в задоволенні позову було відмовлено в повному обсязі.
На вказане рішення позивачем ОСОБА_1 була подана апеляційна скарга про скасування рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 11 липня 2006 року та про ухвалення нового рішення яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі через невідповідність висновків суду обставинам справи.
Перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду, заявлених позовних вимог в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду залишити без змін відповідно до ст 308 ЦПК України, з наступних підстав
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивачу на підставі свідоцтва про право власності на житло від 14.02.2003 року на праві спільної часткової власності належить 33/100 частини АДРЕСА_1 (а.с.7) ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на праві спільної часткової власності належало 67/300 частини спірної квартири (а.с.72).
28 березня 2003 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 було укладено договір завдатку, згідно з яким сторони домовилися про укладення у майбутньому договору купівлі-продажу 67/100 частини спірної квартири, які належали відповідачці та її дітям, за цим договором ОСОБА_2 отримала завдаток у сумі 2 650,00 грн. (а.с.9) 01 квітня 2003 року ОСОБА_2 повернула отриману суму ОСОБА_7, відмовившись від укладення договору купівлі-продажу (а.с.36).
14 травня 2003 року між ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 , з одного боку, та ОСОБА_5, з другого боку, було укладено договір дарування, за яким останньому було подаровано 67/100 частини спірної квартири, договір був посвідчений третьою особою та зареєстрований в реєстрі за НОМЕР_1 (а.с.8). 17 червня 2003 року укладений договір дарування був зареєстрований у КП "ДМБТІ" (а с 8-звор.)
Спірний договір дарування був укладений у період чинності ЦК УРСР, а тому у розумінні змісту Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2003 року, до цих правовідносин має застосовуватись норми ЦК УРСР в редакції 1963 року.
Відповідно до ч.З ст. 244 ЦК УРСР за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність.
Згідно з абз.1 п.10, абз.1 пп.11,12, абз.1 п.13, абз.І п.19 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України при вчиненні нотаріальних дій нотаріуси встановлюють особу громадянина, з'ясовується дієздатність громадян і перевіряється правоздатність юридичних осіб, які беруть участь в угодах При посвідченні угод нотаріус перевіряє справжність підписів учасників угод та інших осіб, які звернулись за вчиненням нотаріальної дії. Нотаріально-посвідчувальні угоди, а також заяви та інші документи підписуються у присутності нотаріуса. Усі нотаріальні дії, вчинені нотаріусами, реєструються в реєстрах нотаріальних дій. Відповідно до абз.1 п.49, абз.1 п.50, абз.1 п.52 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України при нотаріальному посвідченні договорів про відчуження жилого будинку, а також іншого нерухомого майна, що підлягає реєстрації, нотаріус вимагає подання документів, які підтверджують право власності на вказане майно у осіб, які його відчужують, крім правовстановлюючого документа на жилий будинок та інше нерухоме майно, якщо воно підлягає реєстрації, нотаріус вимагає довідку-характеристику в бюро технічної інвентаризації. При посвідченні договору про відчуження квартири перевіряється відсутність заборони на відчуження або арешту за даними Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна. Як вбачається з матеріалів справи, договір дарування від 14.05.2003р. було укладено з додержанням нотаріальної форми, договір був зареєстрований у КП "ДМБТІ", особи сторін під час укладення правочину було перевірено нотаріусом, нотаріусом також було з'ясовано дієздатність сторін, договір був підписаний у присутності нотаріуса і зареєстрований у реєстрі. Крім того, перед укладенням правочину нотаріусові були надані свідоцтво про право власності відчужувачів на квартиру та витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно КП "ДМБТІ". Зазначені обставини в їх сукупності свідчать про те, що, у розумінні закону, спірний договір був укладений і не містить формальних ознак недійсності, зазначених у ст. 227 ЦК УРСР. На користь викладеного свідчить також те, що витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно, який був виданий для відчуження спірної квартири, містила положення щодо природи майбутнього правочину, а саме дарування (а с 72-звор.)
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно дійшов до висновку про те, що підстав вважати дії сторін за договором дарування під час його укладення як такі, що спрямовані на купівлю-продаж квартири, не існує, а позивачем та його представником не було надано беззаперечних доказів на користь протилежного.
Позивачем, його представником не було доведено той факт, що під час укладення спірного договору дарування були передані певні грошові кошти, що додатково узгоджується з поясненнями третьої особи щодо укладення саме договору дарування, а тому у суду не було підстав для застосування положень ст. 114 ЦК УРСР.
Викладені у апеляційній скарзі доводи по суті є припущеннями, однак рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях.
Крім того, суд І інстанції правильно прийшов до висновку про незадоволення позову в частині поновлення строку позовної давності, оскільки згідно зі ст. 76 ЦК УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Позивач дізнався про те, що частину квартири, в якій він мешкав, відчужено ще в серпні 2003 року. Виходячи з пояснень позивача проте, що він дізнався про порушення його прав 23 травня 2005 року, так само він пропустив передбачений ст. 114 ЦК УРСР трьохмісячний строк. Для оспорювання договору дарування був передбачений загальний строк - 3 роки, який позивач не пропустив
Таким чином, колегія суддів вважає можливим залишити без змін рішення суду про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6, про поновлення строку позовної давності, визнання договору дарування 67/100 частини квартири недійсним, визнання права власності на 67/100 частини квартири, оскільки це рішення постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308 ,313-315 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1.
Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 11 липня 2006 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом двох місяців.