Україна
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22 ц -5306 Головуючий в 1 інстанції Романюк MM.
Категорія 34 Доповідач Кузнєнов В.О
УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 вересня 2006 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
головуючого : судді Бараннік О.П.
суддів : Кузнєцов В.О., Козлов С.Ц
при секретарі Журавель Ю.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу
по апеляційній скарзі відповідача ОСОБА_1
на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 29 червня 2006 року
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про
розподіл майна, визнання права власності, визначення порядку користування та вселення, -
ВСТАНОВИЛА: У травні 2005 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про розподіл майна, визнання права власності, визначення порядку користування та вселення. В обгрунтування позову посилається на те, що з відповідачем перебувала у зареєстрованому шлюбі до 2004 року, від якого мають неповнолітню доньку ІНФОРМАЦІЯ_1. За час подружнього життя вони придбали АДРЕСА_1. У зв'язку з тим, що відповідач перешкоджає їй з дитиною проживати у квартирі просить розділити спірну квартиру визнавши за нею право власності на 2/3 частини з урахуванням того, що з нею проживає неповнолітня дитина, визначити, порядок користування квартирою виділивши їй з дитиною кімнати площею 17,3 кв.м., 10,4 кв.м., а відповідачу кімнату 11,3 кв.м, та вселити її з дитиною у квартиру.
Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 29 червня 2006 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розподіл майна, визнання права власності, визначення порядку користування та вселення задоволено частково. Сумісне майно ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розділено, а саме АДРЕСА_1, визнавши за кожним право власності на 1/2 частину у квартирі. Визначено порядок користування АДРЕСА_1, виділено ОСОБА_2 кімнату площею 11,4 кв.м., ОСОБА_1 кімнату площею 10,4 кв.м., решту частину квартири, а саме кімнату площею 17,3 кв.м., коридор, комору, кухню, ванну кімнату, убиральню залишено у загальному користуванні. ОСОБА_2 та неповнолітня підлягає вселенню у АДРЕСА_1
На вказане рішення відповідачем ОСОБА_1 була подана апеляційна скарга про скасування рішення Бабушкінського районного суду М.Дніпропетровська від 29 червня 2006 року та про ухвалення нового рішення яким у задоволенні позову відмовити.
Перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду, заявлених позовних вимог в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду залишити без змін відповідно до ст. 308 ЦПК України, з наступних підстав.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 03.08.1996 р. до 29.09.2004 р. (а.с.6,7) . Від подружнього життя
мають дочку ІНФОРМАЦІЯ_1 (а с.7) 25.03.1997 р. між відповідачем та ОСОБА_3 був укладений договір купівлі-продажу, згідно якого відповідач купив АДРЕСА_1 (а.с.8), сторони та їх неповнолітня дочка зареєстровані у спірній квартирі (а.с.9).
Згідно ч.І ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку. Посилання відповідача на те, що кошти на придбання квартири давав його батько, що підтверджується поясненнями свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, суд не може прийняти до уваги, так як вони не грунтуються на законі. Допитаний в якості свідка ОСОБА_5., батько відповідача, пояснив, що він брав кошти у борг на придбання квартири для сина. Свідок ОСОБА_4, тітка відповідача, пояснила, що вона давала ОСОБА_5. у борг 6 000 доларів США, а свідок ОСОБА_6 пояснив, що він давав ОСОБА_5. у борг 3 000 США. Факт надання батьком відповідачу грошей на придбання квартири відповідно до ч.І ст.57 СК України не надає право відповідачу особистої приватної власності на квартиру в цілому. За таких обставин суд вірно дійшов висновку проте що сторони мають рівне право на спірну квартиру оскільки спірна квартира була придбана для сім'ї.
Згідно ч. 1 ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружили та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Відповідно до ч.З цієї ж статті за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування. Як було встановлено в судовому засіданні відповідач виплачує аліменти на утримання дочки, позивачка не надала суду доказів того, що відповідач неналежним чином виконує свої батьківські обов'язки . Таким чином у суду не має підстав для визнання за позивачкою права власності на 2/3 частини квартири.
Згідно до ст.63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Таким чином позовні вимоги щодо вселення підлягають задоволенню, так як позивачка має право на проживання у квартирі, що є і її власністю і відповідач не має право перешкоджати їй у цьому, як і їх неповнолітній доньки Дар'ї відповідно до ст. 383 ЦК України.
В межах заявлених позовних вимог суд першої інстанції визначив порядок користування квартирою між сторонами, врахувавши всі обставини. Неповнолітня дочка сторін має право користуватися всією квартирою, але не має права власності на цю квартиру.
Таким чином, колегія суддів вважає можливим залишити без змін рішення суду про часткове задоволення позову ОСОБА_2, що судом першої інстанції постановлене правильне і обгрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1.
Рішення Бабушкінського районного суду М.Дніпропетровська від 29 червня 2006 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом двох місяців.