Олевський районний суд Житомирської області

Справа № 2-а-2306/11

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 серпня 2012 року            м. Олевськ

          Суддя Олевського районного суду Житомирської області Стратович О.В., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Олевської районної державної адміністрації Житомирської області про визнання дій неправомірними та перерахунок не отриманих сум одноразової допомоги на оздоровлення,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить суд визнати дії Управління праці та соціального захисту населення Олевської районної державної адміністрації Житомирської області неправомірними та здійснити перерахунок не отриманих сум одноразової допомоги на оздоровлення за період –2011 рік, як ліквідатор наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2-ї категорії, передбаченої ст.48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”. Свої вимоги мотивує тим, що він є ліквідатором наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2-ї категорії, проживає на радіоактивно забрудненій території і має право на зазначені пільги.

Позивач згідно поданої письмової заяви, просить справу розглянути без його участі, позовні вимоги підтримує повністю.

Представник відповідача в судове засідання не з’явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, не повідомив про причини неявки, тому справа розглядається без його участі.

Дослідивши та оцінивши докази по справі, суд вважає, що позовна заява підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що позивач є ліквідатором наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2-ї категорії, перебуває на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Олевської районної державної адміністрації Житомирської області та отримує одноразову щорічну компенсацію на оздоровлення, що стверджується копією посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи серії А № 316368, довідкою управління праці та соціального захисту населення Олевської районної державної адміністрації Житомирської області від 05.09.2011р. № 209.

Статтею 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28.02.1991р. №796-ХІІ передбачено виплату щорічної допомоги на оздоровлення учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2-ї категорії у розмірі п’яти мінімальних заробітних плат. Щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам за місцем їх проживання органами соціального захисту населення.

Позивач отримував щорічно допомогу на оздоровлення, в т.ч. отримав за 2011 рік в розмірі 100,00 гривень у відповідача, тобто отримував виплати в розмірах, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року №562 “Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, всупереч нормам Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, що стверджується обставинами, зазначеними довідкою відповідача від 05.09.2011р. № 209.

Відповідно до ч.2 ст.19 КАС України органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією України за Законами України.

Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та Законами України (ст. 113 Конституції України).

В даному випадку Закон України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи“ визначає порядок і розміри допомоги.

Виплата допомоги по постанові КМ України від 26 липня 1996 року № 836 є неправомірною, оскільки постанова суперечить базовим положенням Конституції України про статус закону України як акта вищої юридичної сили в системі нормативно-правових актів держави та самому Закону, який регулює зазначені відносини.

Крім того, відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року №9 “Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя”, судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону.

Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

Згідно приписам ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 “Про незалежність судової влади” зазначено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод (абз.1 п.19).

Відповідно до положень Конституції України, найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави (ст. 3), права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21), їх зміст і обсяг при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не може бути звужений (стаття 22).

Зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Основним Законом України (лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк).

Окрім того, встановлений ч. 2 ст. 95 Конституції України, ч. 2 ст. 38 Бюджетного Кодексу перелік правовідносин, які регулюються Законом про Державний бюджет України, є вичерпним, а тому цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України, зокрема Законом України «Про статус і соціальний статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та не може будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин.

Відповідно до п. 2 “Порядку використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов’язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, затвердженого Постановою КМУ від 20 вересня 2005 року №936 слідує, що розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня за програмами визначаються управління праці та соціального захисту населення районних (міських) держадміністрацій.

Таким чином відповідач неправомірно обмежував позивача у його праві на отримання щорічної допомоги на оздоровлення в розмірах, зазначених в ст.48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, чим порушив його право на соціальний захист від наслідків Чорнобильської катастрофи.

Також ч.2 ст.99 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Як вбачається з адміністративного позову, позивач просить про захист своїх прав на отримання щорічної допомоги на оздоровлення за 2011 рік.

Разом з тим, обираючи спосіб захисту порушеного права позивача, слід керуватися тим, що відповідно до положень Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” зазначена щорічна допомога на оздоровлення призначається і виплачується управлінням праці та соціального захисту населення.

З огляду на те, що спеціальним Законом, який встановлює гарантований державою рівень матеріальної підтримки потерпілих від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, функції щодо призначення та виплати відповідної щорічної допомоги на оздоровлення віднесено до компетенції органів соціального забезпечення, тому суд не уповноважений здійснювати розрахунки сум зазначеної допомоги.

Статтею 162 КАС України передбачено, що у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб’єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності.

Враховуючи те, що ст. 256 КАС України, не передбачено негайного зобов’язання рішення суду, тому в даній частині позову слід відмовити.

Керуючись ст.ст.8, 22 Конституції України, ст.48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28.02.1991 року, ст.ст. 10, 11, 71, 86, 99, 122, 128, 159, 162, 163, 167, 186 КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Позов ОСОБА_1 –задовольнити частково.

Визнати дії Управління праці та соціального захисту населення Олевської районної державної адміністрації Житомирської області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 щорічної допомоги на оздоровлення, передбаченої ст.48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” за 2011 рік –протиправними.

Зобов’язати Управління праці та соціального захисту населення Олевської районної державної адміністрації Житомирської області, ідентифікаційний          код 03192610, провести перерахунок та виплату ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, щорічної допомоги на оздоровлення як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2-ї категорії, відповідно до ст.48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, встановивши її на рівні п’яти мінімальних заробітних плат, визначених законодавством, за 2011 рік, з урахуванням проведених виплат.

Управління праці та соціального захисту населення Олевської районної державної адміністрації Житомирської області звільнено від сплати державного мита на підставі п.7 ч.1 ст.4 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито”.

ОСОБА_1 звільнити від сплати державного мита на підставі п.18 ч.1 ст.4 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито”.

В решті позову ОСОБА_1 відмовити.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається через Олевський районний суд Житомирської області до Житомирського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі винесення резолютивної частини рішення, передбаченої ч.3 ст.160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя:

ОСОБА_2