АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22ц - 4280 / 2006 Головуючий в 1 інстанції - Дігтярь Н.В.
Категорія -1/2 Доповідач - Глущенко Н.Г.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 вересня 2006 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного
суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого - Глущенко Н.Г.
суддів - Григорченка Е.І., Можелянська З.М.
при секретарі - Білоконь Н.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою
Верхньодніпровського територіального центру
по обслуговуванню одиноких непрацездатних
громадян та пенсіонерів на рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 15 травня 2006 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Верхньодніпровського територіального центру по обслуговуванню одиноких непрацездатних громадян та пенсіонерів про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди , -
ВСТАНОВИЛА:
Верхньодніпровський територіальний центр по обслуговуванню одиноких непрацездатних громадян та пенсіонерів звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 15.05. 2006 року та ухвалити нове рішення про відмову позивачці в її позовних вимогах в повному обсязі.
Зазначеним рішенням ОСОБА_1 поновлена з 14.02.2005 року на роботі на посаді ІНФОРМАЦІЯ_1 і з відповідача на користь позивачки стягнено середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 3770 грн., 184,44 грн. - оплату лікарняного листа, 300 грн. у відшкодування моральної шкоди та 400 грн. - судові витрати за надання юридичної допомоги, а всього 4654,44 грн. Також з відповідача стягнено на користь держави держмито в розмірі 59,50 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 30 грн. / а. с. 140-143 /.
Як на підстави апеляційної скарги відповідач посилався на те, що рішення суду є незаконним та необгрунтованим, ухвалене з порушенням норм матеріального та
процесуального закону. Висновки суду, як вважає відповідач, не відповідають матеріалам справи та встановленим обставинам / а. с. 163-165 /.
Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 з 01.04.1991 року працювала соціальним працівником Верхньодніпровського територіального центру по обслуговуванню одиноких непрацездатних громадян та пенсіонерів. Згідно наказу НОМЕР_1 позивачка була звільнена з роботи 14.02.2005 року по п.2 ч.1 ст.40 КЗпП України в зв'язку з невідповідністю займаній посаді в наслідок стану здоров'я, оскільки згідно висновку МСЕК від 22.09.2004 року ОСОБА_1 визнана інвалідом 3 групи за загальним захворюванням та їй протипоказані важка фізична робота, підняття важкостей з неповним робочим днем або тижнем.
Згідно висновків медіко-соціальної експертизи від 03.10.2005 року та від 20.04.2006 року позивачка за станом свого здоров'я може виконувати належним чином покладені на неї трудові обов'язки соціального працівника, крім: обробітку та посадки горду, догляду за деревами, побілки та підтримання жилих приміщень в естетичному вигляді, прибирання снігу та розбивання льоду в зимовий період, а також обмежений розмір ваги до 5 кг при доставці товарів з магазину або ринку та занесення овочів на місце схову.
За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивачка не може виконувати свої трудові обов'язки соціального працівника в повному обсязі відповідно до функціональних обов'язків соціального працівника, а тому її звільнення за таких підстав відповідає вимогам трудового законодавства. Однак, на день звільнення - 14.02.2005 року позивачка була непрацездатною - знаходилась на лікарняному з 14 по 24 люте 2005 року, що підтверджується листком непрацездатності НОМЕР_2 / а. с. 125 /, а тому відповідно до ч.З ст.40 КЗпП України відповідач не мав права на звільнення позивачки з роботи, в зв'язку з чим вона підлягає поновленню на роботі.
Перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що скаргу необхідно відхилити, а рішення суду залишити без змін з наступних підстав.
Вирішуючи даний спір, який виник між сторонами, суд першої інстанції в достатньо повному об'ємі з'ясував права та обов'язки сторін, обставини справи, перевірив доводи сторін та дав їм належну правову оцінку, постановив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами та поясненнями самих сторін.
При вище наведених обставинах справи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивачку звільнено з роботи в порушення вимог ч.З ст. 40 КЗпП України, а тому вона підлягає поновленню на роботі зі стягненням відповідних грошових сум згідно з вимогами трудового законодавства.
Приведені в апеляційній скарзі доводи позивача не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці.
Відповідно ж до ст. 212 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Інші доводи апеляційної скарги не є суттєвими для вирішення спірного питання. Порушень матеріального чи процесуального закону, які могли б призвести до скасування судового рішення, судом апеляційної інстанції не встановлено.
Таким чином, доводи апеляційної скарги є необгрунтовані, а рішення суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи.
Керуючись ст.ст.303,307,308 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу Верхньодніпровського територіального центру по
обслуговуванню одиноких непрацездатних громадян та пенсіонерів - відхилити.
Рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 15 травня 2006 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з цього часу.