Справа № 1306/2-234/12 Головуючий у 1 інстанції: Гайдук А.М.
Провадження № 22-ц/1390/2438/12 Доповідач в 2-й інстанції: Шеремета Н. О.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 серпня 2012 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області в складі:
головуючої: Шеремети Н.О.
суддів: Гірник Т.А., Цяцяка Р.П.
при секретарі: Служалі А.Ю.
з участю: ОСОБА_2, ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 12 січня 2012 року, -
В С Т А Н О В И Л А:
ОСОБА_2 звернувся з позовом до ОСОБА_3 про спростування недостовірної інформації шляхом публічного перепрошення у засобах масової інформації.
Оскаржуваним рішенням в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 відмовлено.
Рішення суду оскаржив ОСОБА_2, вважає, що таке ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права при неповно з'ясованих обставинах, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи. Покликається на те, що суд при ухваленні рішення прийшов до невірного висновку, що він не працює, а тому не має статусу ділової особи, оскільки згідно з положенням ЦК України право на недоторканість ділової репутації є самостійним особистим немайновим правом фізичної особи і ділова репутація властива фізичній особі як такій, без уточнення, які саме категорії фізичних осіб можуть її мати. Суд першої інстанції не взяв до уваги додаткові докази, долучені ним до матеріалів цивільної справи, які підтверджують систематичність образ в його сторону з боку ОСОБА_3, зокрема, постанову про притягнення її до адміністративної відповідальності за ст. 173 КУпАП. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задоволити його позовні вимоги.
Заслухавши суддю-доповідача, позивача ОСОБА_2 на підтримання доводів апеляційної скарги, заперечення ОСОБА_3 щодо задоволення апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції покликався на те, що зафіксовані на аудіо - записі висловлювання ОСОБА_3 в судовому засіданні 13.10.2011 р., є виключно оціночними судженнями по відношенню до ОСОБА_2, і вона не перейшла меж допустимої критики, а фрази, які лунали з її уст в сторону позивача містять ознаки емоційного збудження, яке виникало в залі суду при веденні дискусій, а ніж образи, які не були опубліковані у пресі, суд відмовив у задоволенні позовної вимоги про спростування відповідачкою недостовірної інформації у звинуваченні позивача у підробленні печаток шляхом публічного перепрошення у засобах масової інформації. З врахуванням вищенаведеного, суд відмовив позивачу у задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідачки моральної шкоди.
Колегія суддів з таким висновком суду погоджується.
Конституція України визнає честь і гідність людини найвищою соціальною цінністю, а також право кожного на повагу до його гідності (ст.ст.3,28).
Разом із цим, Конституцією України гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб -на свій вибір. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов»язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь та ділову репутацію.
Відповідно до положень ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї (або) членів її сім»ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка її поширила, у такий же спосіб, у який вона була поширена.
Статтею 275 ЦК України передбачено, що фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 ЦК України.
Аналогічне положення передбачене і п. 3 Постанови Пленуму Верховного України від 27.02.2009 р. №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», відповідно до якого захист особистого немайнового права здійснюється іншими способами відповідно до змісту цього права, способу його поширення та наслідків, що їх спричинило це порушення. До таких спеціальних способів захисту належить спростування недостовірної інформації. Вибір способу захисту особистого немайнового права належить позивачу.
Відповідно до п.19 вищезгаданої постанови, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з»ясувати, чи вона є фактичним твердженням, чи оціночним судженням. Оціночним судженням, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведеності їх правдивості.
З пред»явленого позову, пояснень позивача в суді першої та апеляційної інстанцій, вбачається, що 13.10.2011 р. у судовому засіданні по цивільній справі №2-2123/11, яка розглядалася Дрогобицьким міськрайонним судом Львівськоїь області, відповідачка поширила неправдиву інформацію про нього, звинувачувала у підробленні печаток рішення виконкому Михайлевицької сільської ради від 1998 р., крім того втручалась і вникала в його особисте життя в образливій формі.
Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції, прослухавши у судовому засіданні в присутності позивача та відповідачки аудіо-запис судового засідання від 13.10.2011 р., прийшов до переконання, що висловлювання відповідачки в сторону позивача містили ознаки емоційного збудження, яке виникало в залі під час дискусій при розгляді цивільної справи.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що висловлювання відповідачки є виключно її оціночними судженнями по відношенню до ОСОБА_2, і в даному випадку вона не перейшла меж допустимої критики. До такого висновку суд прийшов з врахуванням того, що відповідачка є особою пенсійного віку, 1938 року народження, не знаючи належних правил поведінки в судовому засіданні, висловлювала репліки, які обурювали ОСОБА_2, і які на його думку принизили його честь та гідність.
Доказів на підтвердження того, що висловлювання відповідачки мотивовані цілеспрямованими діями з метою принизити честь та гідність позивача, в матеріалах відсутні і такі позивачем суду не були надані.
Таким чином, вирішуючи спір суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про те, що відомості, про спростування яких просив позивач, є образливими висловлюваннями відповідачки в його сторону, її оціночними судженнями, а не поширенням неправдивої інформації про позивача.
І оскільки ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень, які не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості, суд першої інстанції дійшов до обгрунтованого висновку про безпідставність позовних вимог про спростування відповідачкою неправдивої інформації щодо нього.
Відповідно до ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Суд не має права зобов»язати відповідача вибачитися перед позивачем у тій чи іншій формі, оскільки примусове вибачення як спосіб судового захисту гідності, честі та ділової репутації не передбачено ст.16, 277 ЦК України. (п.26 Постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27.02.2009 р.). Відтак позовна вимога про спростування неправдивої інформації шляхом публічного перепрошення в засобах масової інформації, задоволенню не підлягає.
На думку колегії суддів, суд першої інстанції також правомірно відмовив позивачу у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди з покликанням на те, що позивачем не надано суду доказів порушення відповідачем його права, оскільки відповідно ст. 23 ЦК України право на відшкодування моральної шкоди має лише особа, право якої порушене.
Відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки суд першої інстанції повно та всебічно з»ясував обставини справи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального закону, а тому колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення суду.
Керуючись п.1 ч.1 ст. 307, 308, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А :
апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити, рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 12.01.2012 року - залишити без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою апеляційного суду законної сили.
Головуюча: Шеремета Н.О.
Судді: Гірник Т.А.
Цяцяк Р.П.