АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
у м. Феодосії
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 22-ц-1118-Ф/07р.
Головуючий у першій інстанції Пономаренко А.В.
Суддя-доповідач Полянська B.O
12 вересня 2007 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії у складі:
головуючого судді: Ломанової Л.О.,
суддів Соболюка М.М. Полянської В.О.,
при секретарі: Петриченко О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спадкового майна, зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення порядку користування жилим будинком і вселення, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду Автономної Республіки Крим від 20 квітня 2007 року,
ВСТАНОВИЛА:
26 серпня 2004 року ОСОБА_1. звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2., про поділ спадкового майна, яке залишилося після смерті батька ОСОБА_3., та про зобов'язання ОСОБА_2. повернути спадкове майно на суму 5177 грн., яке остання самовільно забрала із батьківського будинку, або стягнути на користь позивачки його вартість.
Вимоги мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер батько ОСОБА_3., після смерті якого залишилася спадщина у вигляді домоволодіння, домашньої худоби, майнового паю, сертифікату на право на земельну частку, грошових вкладів, предметів домашнього вжитку. Позивачка отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на 2/3 частки спадщини (крім домашньої худоби та предметів домашнього обігу), а ОСОБА_2.- на 1/3 частку спадщини. Згідно усної домовленості сторін, ОСОБА_2. відмовлялась від своєї 1/3 частки у жилому будинку на користь позивачки, замість чого забрала частку спадкового майна ОСОБА_1., яке знаходиться у батьківському будинку. Але ОСОБА_2. порушила угоду, забрала спадкове майно із будинку на загальну суму 8640 грн. і стала наполягати на виплаті їй вартості 1/3 частки жилого будинку.
24 березня 2005 року ОСОБА_2. звернулася до суду із зустрічним позовом, в якому просила поділити жилий будинок АДРЕСА_1 між нею та ОСОБА_1. в натурі, відповідно до належних їм часток, та зобов'язати ОСОБА_1. не чинити їй перешкод у користуванні належної їй частки домоволодіння.
29 квітня 2007 року ОСОБА_2. уточнила свої позовні вимоги і просила визначити порядок користування спірним будинком та вселити її у будинок АДРЕСА_1, а також зобов'язати ОСОБА_1. не перешкоджати їй в користуванні виділеними приміщеннями.
Рішенням Ленінського районного суду АР Крим від 20 квітня 2007 року у задоволенні позову ОСОБА_1. відмовлено, зустрічний позов ОСОБА_2. задоволено в повному обсязі.
За рішенням суду ОСОБА_2. вселена в жилий будинок АДРЕСА_1; встановлений порядок користування цім жилим будинком з надвірними будівлями: передано у користування ОСОБА_2. жилу кімнату № 1-3 площею 10.2 кв.м., сараї літер «Ж» та «З»; у користування ОСОБА_1. передано жилу кімнату № 1-4 площею 13,1 кв.м., літню кухню літер «Б», веранду літер «б», сарай літер «Г», гараж літер «Д», корівник літер «Е». Коридор № 1-1 площею 3,9 кв.м., кухню № 1-2 площею 10,6 кв.м., веранду літер «а» площею 12,7 кв.м., басейн «1» та вбиральню літер «В» залишено у загальному користуванні сторін.
Зобов'язано ОСОБА_1. не чинити перешкоди ОСОБА_2. в користуванні виділеними їй та залишеними в загальному користуванні жилими приміщеннями та надвірними будівлями.
Не погодившись з таким рішенням суду, ОСОБА_1. подала апеляційну скаргу, в якій просить оскаржуване рішення скасувати, справу направити на новий розгляд.
В обгрунтування своїх вимог апелянт посилається на неправильне застосування судом матеріального і процесуального права, неповне з'ясування суттєвих обставин по справі і надання неналежної правової оцінки доказам, які надавалися апелянтом.
Апелянт вважає, що суд на підставі ст. 215 ЦК України повинен був визнати свідоцтво про право власності на спадщину за законом у вигляді 1/3 частки спірного будинку, виданого на ім'я ОСОБА_2. недійсним, оскільки власником домоволодіння була мати ОСОБА_4., а не батько ОСОБА_3. Апелянт вважає, що суд не звернув уваги на те, що ОСОБА_2. не є належним позивачем по справі, оскільки не зареєструвала своє право власності на 1/3 частку домоволодіння, і на час звернення до суду не придбала статусу власника.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися у судове засідання, перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1. про зобов'язання ОСОБА_2. повернути їй спадкове майно на суму 5177 грн., яке вона самовільно забрала із бать ківського будинку, або стягнути його вартість, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка не надала суду безсуперечних доказів на підтвердження своїх вимог.
Колегія суддів погоджується з висновком суду, оскільки він відповідає фактичним обставинам справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1. на підтвердження своїх доводів про те, що між нею та ОСОБА_2., після смерті їх батька ОСОБА_3., мала місце домовленість про поділ спадкового майна у вигляді домоволодіння та предметів домашнього вжитку доказів не надала. Навпаки, заперечення ОСОБА_2. про те, що
3
вона ніколи не погоджувалась на обмін своєї частки спадщини у вигляді 1/3 частки домоволодіння на частину предметів домашнього вжитку, підтверджуються свідоцтвами про право власності на спадщину, виданих сторонам після смерті їх батька, з яких вбачається, що кожна із сторін отримала свідоцтво про право власності на спадщину на свою частку.
Всупереч вимогам ч. 1 ст. 60 ЦПК України, ОСОБА_1. також не надала суду доказів про те, що ОСОБА_2. самовільно забрала із батьківського будинку частку спадкового майна на суму 5177 грн.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2. про встановлення порядку користування жилим будинком, вселення до нього, та зобов'язання ОСОБА_1. не перешкоджати ОСОБА_2. в користуванні своєю власністю, суд виходив з доведеності вимог зустрічного позову та можливості встановлення порядку користування спірним домоволодінням.
З такими висновками суду погоджується колегія суддів, оскільки вони зроблені на підставі досліджених доказів, яким дана належна правова оцінка.
Співвласникам, як і кожному окремому власнику речі, належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном, що належать їм на праві спільної часткової власності.
Відповідно до п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 04 жовтня 1991 року «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок», якщо виділ частки будинку в натурі неможливий, суд вправі із заявленим про це позовом встановити порядок користування відособленими приміщеннями такого будинку. У цьому разі окремі підсобні приміщення можуть бути залишені в загальному користуванні учасників спільної часткової власності.
Вимоги учасника спільної власності, якій не проживає в квартирі, про встановлення порядку користування нею можуть бути задоволені, якщо є можливість надати йому ізольоване жиле приміщення відповідно до його частки та коли інші учасники спільної власності перешкоджають продовженню користування приміщенням.
Судом встановлено, що після смерті ОСОБА_3., яка настала ІНФОРМАЦІЯ_1 року, відкрилася спадщина у вигляді домоволодіння, майнового паю, сертифікату на право на земельний пай, грошових вкладів. Ленінською державною нотаріальною конторою 19 січня 2004 року видано ОСОБА_1. свідоцтво про право на спадщину за законом, в тому числі і на 2/3 частки жилого будинку АДРЕСА_1. 22 січня 2004 року свідоцтво про право на спадщину після смерті ОСОБА_3., в тому числі на 1/3 частку спірного жилого будинку, було видано ОСОБА_2.
Сторони, згідно свідоцтв про право власності на спадщину за законом, є співвласниками жилого будинку АДРЕСА_1, відповідно: ОСОБА_1. має у власності 2/3 частки, ОСОБА_2. -1/3 частку. Право власності сторін зареєстровано в Єдиному реєстрі права власності на нерухоме майно (а.с. 105,115).
Відповідно до ч. 3 ст. 358 ЦК України кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.
Вказана норма права надає кожному із співвласників право вимагати надання йому у володіння та користування конкретної частини майна в натурі, адекватному їх часткам. Можливо виділення у володіння та користування співвласників також таких частин, які не співпадатимуть їх ідеальним часткам.
Як вбачається з висновку судової будівельно-технічної експертизи № 1961 від 21 березня 2007 року спірне домоволодіння не підлягає поділу в натурі відповідно до
4
часток власників. Проте, мається можливість встановлення порядку користування жилим будинком АДРЕСА_1, згідно якого у користування співвласника, який володіє 2/3 частками, можливо виділити: жилу кімнату № 1-4 площею 13,1 кв.м., літню кухню літер «Б», веранду літер «б», сарай літер «Г», гараж літер «Д», корівник літер «Е»; у користування співвласника, який володіє 1/3 часткою - жилу кімнату № 1-3 площею 10.2 кв.м., сараї літер «Ж» та «З»; коридор № 1-1 площею 3,9 кв.м., кухню № 1-2 площею 10.6 кв.м.. веранду літер «а» площею 12,7 кв.м., басейн «1» та вбиральню літер «В» залишити у загальному користуванні сторін.
Колегія суддів вважає правомірним висновок суду щодо можливості задоволення зустрічного позову ОСОБА_2. про встановлення порядку користування спірний жилим будинком, визначеного висновком експертизи.
Доводи апелянта щодо невідповідності часток жилих приміщень не можуть бути підставою для скасування рішення при наявності в користуванні ОСОБА_1. маси інших приміщень.
Не можна прийняти до уваги доводи апелянта про незаконність свідоцтва про прано на спадщину після смерті батька ОСОБА_3., виданого ОСОБА_2., оскільки у встановленому законом порядку воно оскаржене не було.
Не можна погодитися з доводами апелянта про, те що ОСОБА_2 є
неналежним позивачем, оскільки не має статусу власника 1/3 частки домоволодіння АДРЕСА_1, оскільки вони
спростовуються свідоцтвом про право на спадщину за законом від 22 січня 2004 року
та витягом з реєстру права власності на нерухоме майно (а.с. 115).
Колегія суддів вважає, що, розглядаючи спір, суд першої інстанції повно і всебічно
дослідив і встановив обставини по справі, дав належну правову оцінку доказам,
наданим сторонами, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин
застосував закон, який їх регулює, ухвалив рішення з дотриманням вимог ст. 213 ЦПК
України. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому скарга
задоволенню не підлягає.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і
залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з
додержанням вимог матеріального і процесуального права.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія судів
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Ленінського районного суду Автономної Республіки Крим від 20 квітня 2007 року залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення, однак, може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двох місяців з дня набрання законної сили.