РІШЕННЯ

Іменем  України

30 серпня 2007 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Житомирської області в складі: головуючого - судді Матюшенка І.В. суддів: Малахової Н.М., Жизневської А.В. при секретарі судового засідання Кульчицькій І.В. з участю сторін

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 17 липня 2007 року у справі за позовом ОСОБА_1. до житлово-будівельного кооперативу № 2 (м. Житомир) про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, заборгованості по заробітній платі та моральної шкоди,

встановила:

У листопаді 2006 року ОСОБА_1. звернулася з позовом в якому просила поновити її на посаді двірника житлово-будівельного кооперативу № 2 (м. Житомир) з 26 жовтня 2006 року, стягнути на її користь заробіток на час вимушеного прогулу, 3000 грн. на відшкодування моральної шкоди та 12339 грн. невиплаченої заробітної плати за виконання роботи понад встановлені норми. На обґрунтування позову зазначала, що з 7 липня 2004 року вона працювала у відповідача на умовах безстрокового трудового договору і згідно наказу від 26 жовтня 2006 року № 240 була звільнена з роботи за п. 1 ст. 36 КЗпП України. При цьому будь-якої заяви про звільнення вона не писала. Незаконним звільненням з роботи відповідач завдав їй моральних страждань, що вплинуло на стан її здоров'я, а тому вона оцінює моральну шкоду в розмірі 3000 грн. Крім того, відповідач не проводив їй доплату за прибирання території, яка вдвічі перевищує норму прибирання, встановлену Житомирським міськвиконкомом.

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 17 липня 2007 року у задоволенні позову відмовлено за безпідставністю.

У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1., посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення її позовних вимог. Апелянт зазначає, що суд дійшов помилкового висновку про те, що відповідачем її поновлено на роботі та про те, що виконуваний нею обсяг робіт не перевищував встановлені норми для оплати праці у встановленому відповідачем розмірі.

.   Представник відповідача заперечує проти задоволення  апеляційної скарги, вважає рішення суду першої інстанції законним та обгрунтованим.

Апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Встановлено, що сторони до 26 жовтня 2007 року перебували у трудових стосунках. Наказом по ЖБК від 26 жовтня 2006 року № 240 (а.с.7) позивачку було звільнено з роботи за ст. 36 п.  1 КЗпП України. В якості підстави звільнення

зазначена заява ОСОБА_1. Судами встановлено, що заяву про звільнення позивачка не писала, а тому звільнення її з роботи з зазначених підстав є незаконним.

Наказом по ЖБК від 29 листопада 2006 року № 284 (а.с.16) наказ про звільнення ОСОБА_1. визнано недійсним, поновлено її на роботі з 30 листопада 2006 року на нарахована оплата на час вимушеного прогулу з 27 жовтня 2006 року по 29 листопада 2007 року. Вказаний наказ доведено до позивачки 14 грудня 2006 року відповідним листом з відміткою про вручення апелянту особисто (а.с.20-21) у зв'язку з відсутністю ОСОБА_1. на роботі.

Враховуючи викладене, вимоги позивачки про поновлення її на роботі з 26 жовтня 2006 року підлягають частковому задоволенню, а саме відновленню її права на працю в ЖБК № 2 на посаді двірника з 27 жовтня 2006 року по 29 листопада 2006 року. А відтак, рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову в цій частині підлягає скасуванню.

Оскільки позивачку було звільнено незаконно, права позивачки на працю відновлені відповідачем частково, колегія суддів вважає, що такими діями відповідач завдав їй моральної шкоди, розмір якої визначається в сумі 200 гривень. Тому рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову про стягнення моральної шкоди підлягає скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення позову.

Вірним є висновок суду першої інстанції про безпідставність позовних вимог ОСОБА_1. щодо стягнення на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки рішення про це прийняте самим відповідачем до ухвалення рішення судом першої інстанції.

Безпідставними є доводи апеляційної скарги щодо неврахування судом норми щодо розміру території для прибирання на одного двірника, затвердженої Житомирським міськвиконкомом, оскільки такий довід спростовується листом виконавчого комітету Житомирської міської ради від 4 грудня 2006 року № 18/7149 (а.с.137), згідно якого таке рішення міською радою не приймалось. З матеріалів справи (а.с.79-80) вбачається, що ОСОБА_1 прибиралася територія біля будинків НОМЕР_1, НОМЕР_2 по АДРЕСА_1 у розмірі 4070 кв. метрів, що не перевищує орієнтовних нормативів обсягів завантаження двірників (а.с.76), затверджених наказом Державного Комітету України по житлово-комунальному господарству № 59 від 4 серпня 1997 року. А тому суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1. про стягнення з ЖБК № 2 12339 грн. не донарахованої, у зв'язку з виконанням роботи понад встановлені норми, заробітної плати.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 17 липня 2007 року в частині відмови в задоволенні позову про поновлення на роботі та стягненні моральної шкоди скасувати, ухваливши в цій частині нове рішення про часткове задоволення позовних вимог. Поновити ОСОБА_1, звільнену за наказом № 240 по житлово-будівельному кооперативу № 2 від 26 жовтня 2006 року, на посаді двірника житлово-будівельного кооперативу № 2 (м. Житомир) з

Справа № 22ц/1876                                                Головуючий у суді 1 -ї інстанції Бучик А.Ю.

Категорія 40  Суддя-доповідач Матюшенко І.В.

27  жовтня  2007  року та  стягнути з  житлово-будівельного  кооперативу  №  2 (м.Житомир) на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 200 гривень.

У решті рішення залишити без зміни.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.