Справа № 2-35/11

Провадження № 2/2302/5/2012

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2012 року Городищенський районний суд

Черкаської області

          в складі :

судді                                                                        Голосія А. В.

при секретарі                                                            Волошиній І.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Городище цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної шкоди завданої внаслідок ДТП та компенсацію моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду з позовною заявою до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної шкоди завданої внаслідок ДТП та компенсацію моральної шкоди.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивачі посилаються на ті обставини, що 24.09.2010 року, близько 20 години на ділянці дороги сполученням від траси Городище-Шпола до с. Хлистунівка Городищенського району Черкаської області, ОСОБА_2, керуючи автомобілем ВАЗ 111830-110-34, державний номер НОМЕР_1, який належить ОСОБА_1 на праві власності, а ОСОБА_2 надано право керувати не змогла уникнути зіткнення з коровою, яка належала відповідачу ОСОБА_4, про яку дбав відповідач ОСОБА_3 В результаті дорожньо-транспортної пригоди позивачі зазнали значних майнових збитків, що полягає у механічному ушкодженні автомобіля та втрати його товарної вартості. Згідно звіту про експертну оцінку транспортного засобу від 17 жовтня 2010 року, втрата товарної вартості автомобіля ВАЗ 111830-110-34 становить 15585 грн.

Крім того позивач ОСОБА_2 зазначає, що внаслідок дорожньо – транспортної пригоди вона тривалий час перебувала на лікуванні з діагнозом струс головного мозку, симптоматична артеріальна гіпертензія, внаслідок чого нею були понесені витрати на ліки в сумі 182 грн 05 коп. Також позивачі витрачали кошти, пов»язані з проведенням експертизи.

До того ж, позивачі вказують на те, що неправомірними діями відповідачів їм було завдано моральної шкоди, яка полягає в стражданнях, які вони зазнали внаслідок ушкодження автомобіля, а також було завдано шкоду їхньому здоров»ю. В результаті ДТП ОСОБА_2 відчула сильний емоційний стрес, внаслідок чого вона втратила сон на тривалий час, з»явилися постійні головні болі, страх транспортних засобів, підвищена нервозність, її нормальний уклад життя був порушений. Заподіяну моральну шкоду позивачі оцінють в 16400 грн.

Відповідачі не бажають відшкодовувати збитки в добровільному порядку. Тому позивачі змушені були звернутися до суду з даним позовом.

В судовому засіданні позивачі та їх представник позовні вимоги підтримали повністю та просять відшкодувати матеріальну шкоду, пов»язану з дорожньо – транспортною пригодою та заподіяну моральну шкоду.

Відповідачі та їх представник позов не визнали, мотивуючи відсутністю своєї вини у ДТП, оскільки в даній пригоді винною є ОСОБА_2, так як вона намагаючись об»їхати перешкоду виїхала на зустрічну смугу і скоїла наїзд на корову, внаслідок чого та загинула.

Суд, заслухавши пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, вважає, що позов обґрунтований, підтверджений документально, але підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

У судовому засіданні встановлено, що 24.09.2010 року, близько 20 години на ділянці дороги сполученням від траси Городище-Шпола до с. Хлистунівка Городищенського району Черкаської області ОСОБА_2, керуючи автомобілем ВАЗ 111830-110-34, державний номер НОМЕР_1, який належить ОСОБА_1 на праві власності, а ОСОБА_2 надано право керувати не змогла уникнути зіткнення з коровою, яка належала відповідачу ОСОБА_4, відповідач ОСОБА_3 дбав про цю худобу.

По даному факту відносно ОСОБА_2, працівниками міліції був складений протокол про адміністративне правопорушення за ст. 124 КУпАП. 28 жовтня 2010 року постановою Городищенського районного суду адміністративну справу відносно ОСОБА_2, про притягнення її до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП, закрито на підставі пункту 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Вказана постанова Городищенського районного суду оскаржувалась відповідачами до Апеляційного суду Черкаської області, але дана скарга не була задоволена, а постанова має законну силу для суда.

ч. 4 ст. 61 ЦПК України визначено, що постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов»язкова для суду, який розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Одночасно з постанови відмовного матеріалу, винесеної молодшим лейтенантом міліції ОСОБА_5 по даному факту, відмовлено в порушенні кримінальної справи, яка на день розгляду цивільної справи є чинною.

Таким чином, незважаючи на доводи відповідачів, судом визнано, що вини ОСОБА_2 в даній ДТП немає, а тому не підлягає повторному встановленню.

Крім того за клопотанням представника відповідачів по справі була проведена судово-автотехнічна експертиза, на вирішення якої ставилися питання встановлення швидкості руху автомобіля позивача, а також чи могла ОСОБА_2 уникнути зіткнення, та чи є її дії у причинному зв’язку з ДТП.

Відповідно до висновку експерта № 4/113 від 05.04.2012 року, мінімальна швидкість руху автомобіля ВАЗ 111830-110-34 д.р.н. СА 3929 АР на момент початку утворення слідів гальмування складала близько 70-73 км/год. На два інші питання відповіді експерт не надав.

Тому враховуюч ивисновок експерта та згідно п. 12.6. Правил дорожнього руху, ОСОБА_2 в момент ДТП рухалась із дозволеною на даній дорозі швидкістю та правил дорожнього руху не порушувала.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_3 стверджував, що ДТП сталося внаслідок порушення ОСОБА_2 ПДР України, зокрема виїзд її на зустрічну смугу руху при об»їзді собак. Проте даний факт не знайшов свого підтвердження в суді і тому не може бути прийнятий судом як доказ.

Згідно п. 1 ст. 3 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. В судовому засіданні відповідачами дані обставини доведені не були.

Відповідно до ч.1 ст.1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов’язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Частиною 2 цієї ж статті передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Корова, в результаті наїзду на яку, були спричинені механічні пошкодження автомобілю, належала ОСОБА_4, що в ході судового розгляду було підтверджено відповідачами. Також в судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_3, здійснюючи догляд за коровою, залишив її без нагляду на відстані, з якої керувати поведінкою тварини він не міг, тим самим, допустив бездіяльність, внаслідок якої сталася ДТП, в результаті чого позивачам були завдані матеріальні збитки.

Посилання відповідача ОСОБА_3 на той факт, що це сталось внаслідок непереборної сили, корова відірвалася з прив’язу і вибігла на дорогу, тому що на неї напав бугай, не знайшло свого підтвердження в суді і суд не приймає його як доказ.

З урахуванням вищезазначених норм закону, положень ч. 1 ст. 1166, п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК, п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. №6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» майнова шкода, завдана неправомірними діями чи бездіяльністю майну фізичної особи відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Також, суд приходить до висновку, що діяльність, пов’язана з утриманням великої рогатої худоби, є джерелом підвищеної небезпеки, а тому шкода, завдана таким джерелом, іншому джерелу підвищеної небезпеки підлягає відшкодуванню в солідарному порядку відповідачами.

Крім того, суд зважає на недотримання відповідачами вимог статті 9 Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження» щодо особливостей утримання домашніх тварин, зокрема, щодо обов»язку особи, що утримує домашню тварину, забезпечувати умови утримання домашніх тварин у вільному вигулі лише на ізольованій, добре огородженій території (в ізольованому приміщенні) на прив'язі або без неї. Фізичні та юридичні особи, які утримують домашніх тварин, зобов'язані дотримуватися вимог нормативно-правових актів, санітарно-гігієнічних і ветеринарних норм та правил, а також не допускати порушень прав і законних інтересів інших фізичних і юридичних осіб та не створювати загрози безпеці людей, а також інших тварин.

На підставі статті 12 Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження» шкода, заподіяна особі або майну фізичної особи, а також шкода, заподіяна майну юридичної особи твариною, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її утримує.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що позов в частині стягнення матеріальної шкоди слід задоволити та стягнути в солідарному порядку з відповідачів ОСОБА_4 – як власниці корови та її сина ОСОБА_3, як її доглядача на користь позивачів відшкодування майнової шкоди в сумі 16317 гривень 33 копійки, що складається зі збитків за пошкодження автомобіля – 15 585, 28 грн., витрат на лікування – 182,03 грн. та за проведення автоварознавчого дослідження – 550 грн.

Що стосується вимог позивачів про стягнення на їх користь моральної шкоди у сумі 16400 гривень, то в судовому засіданні позивачами не було надано суду належних доказів, які б підтверджували факт заподіяння їм моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, з чого позивачі виходили під час оцінки заподіяної їм моральної шкоди та під час визначення грошової суми, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Згідно з п. 9 цієї Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнали позивачі, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. Тому суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України, якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджують позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 3, 5, 7, ч. 3 ст. 61, 88, 212-215 ЦПК України, ст. 23, 1166, 1167, 1187, 1188 ЦК України, Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження» суд –

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної шкоди завданої внаслідок ДТП та компенсацію моральної шкоди – задоволити частково.

Стягнути з відповідачів ОСОБА_3,ОСОБА_4 солідарно на користь позивачів ОСОБА_6 Івановича, ОСОБА_2, відшкодування завданої матеріальної шкоди в розмірі 16317 (шістнадцять тисяч триста сімнадцять) гривень 33 копійки.

Стягнути з відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 солідарно на користь позивачів ОСОБА_1, ОСОБА_2 судові витрати у сумі 283 грн. 17 коп., що складаються з державного мита та витрат на ІТЗ.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Черкаської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк апеляційної скарги, а для осіб, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні в 10 – денний строк з дня отримання копії рішення.

Суддя           ОСОБА_7