Справа №2-79/07

РІШЕННЯ

Іменем України

24 вересня 2007 року                     Ржищівський міський суд Київської області

в складі:

головуючого судді                         Козіної С.М.

при секретарі:                                 Головатюк І.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ржищів Київської області справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, -

ВСТАНОВИВ:

12 липня 2007 року до Ржищівського міського суду Київської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

Позивач зазначав, що згідно договору купівлі-продажу від 26 жовтня 1988 року ним було придбано житловий будинок. Під час купівлі будинку він одружився з ОСОБА_2, 10 лютого 1989 року народилась донька - ОСОБА_3. 24 березня 2002 року шлюб між позивачем та відповідачкою ОСОБА_2 було розірвано.

В квітні 2003 року відповідачі виїхали з постійного місця проживання до батьків ОСОБА_2.

З моменту виїзду відповідачів з постійного місця проживання позивач не чинив ніяких перешкод у користуванні даним житловим приміщенням, не міняв замки, речей відповідачів в будинку немає.

Не проживання відповідачів в спірному житловому будинку підтверджується актами, складеними депутатами Ржищівської міської ради Київської області і свідками ОСОБА_4 та ОСОБА_5.

Вже більше року позивач проживає в даному будинку з іншою жінкою і має намір розпорядитись належною йому власністю, але не має змоги цього зробити, оскільки відповідачі не бажають добровільно знятись з реєстрації.

Позивач просить суд визнати відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням в будинку АДРЕСА_1 в місті Ржищеві Київської області в зв'язку з непроживанням останніх на спірній житловій площі понад шість місяців без поважної причини.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 вимоги, викладені в позовній заяві, підтримав повністю, та просить суд ухвалити рішення, яким визнати відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 такими, що втратили право користування житловим приміщенням в будинку АДРЕСА_1 в місті Ржищеві Київської області.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилась, подавши до суду заяву про заперечення проти позову та розгляд справи без її участі.

Відповідач ОСОБА_3 проти позову заперечила та пояснила судові, що з боку позивача чиняться постійно перешкоди у користуванні даним будинком, оскільки ще до розлучення батько постійно вчиняв сварки, що унеможливлювало нормальне постійне проживання її з мамою в даному будинку. Тим більше, що позивач вже майже рік як проживає з іншою жінкою, що також являється перешкодою, оскільки між відповідачами та співмешканкою позивача неприязні відносини. Також відповідачка з матір'ю постійно проживає по АДРЕСА_2 лише з 2005 року, тобто з того часу як бабуся почала потребувати постійного стороннього догляду, а з 2003 року, після перенесеної хвороби, вони лише періодично навідувались до бабусі, при необхідності залишались на декілька днів. Крім

2

того, даний будинок являється спільною власністю подружжя, оскільки був придбаний позивачем та відповідачкою ОСОБА_2 під час перебування в зареєстрованому шлюбі.

Суд, заслухавши позивача, відповідачів, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що вимоги, викладені в позовній заяві ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, - не підлягають до задоволення в повному обсязі з слідуючих підстав.

В судовому засіданні встановлено, що будинок АДРЕСА_1 в місті Ржищів Київської області являється спільною власністю подружжя ІНФОРМАЦІЯ_1.

Що підтверджується такими письмовими доказами як: договором купівлі-продажу від 26 жовтня 1988 року, згідно якого ОСОБА_2 придбав житловий будинок АДРЕСА_1 в місті Ржищеві Київської області, та свідоцтвом про укладення шлюбу серія НОМЕР_1 від 15 жовтня 1988 року, виданого Ржищівською селищтною радою народних депутатів Київської області, згідно якого 15 жовтня 1988 року між позивачем та відповідачкою ОСОБА_2 було укладено шлюб.

20 травня 2003 року шлюб між позивачем та відповідачкою ОСОБА_2 було розірвано, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 від 24 листопада 2006 року, виданого відділом реєстрації актів цивільного стану Ржищівського міського управління юстиції Київської області.

Згідно ст. 60 Сімейного кодексу України майно набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку.

Згідно ст. 68 Сімейного кодексу України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Суд не може прийняти як доказ не проживання відповідачів на спірній житловій площі без поважних причин акт від 20 вересня 2006 року, складений депутатом Ржищівської міської ради Решетником С.В., та акт від 4 червня 2007 року, складений депутатом Ржищівської міської ради Київської області Карпенко Л.С., оскільки дані акти є одномоментними і перевірка щодо не проживання відповідачів не мала періодичного характеру, оскільки дані акти складені з різницею в дев'ять місяців. Також в даних актах не вказано, на якій підставі було зроблено висновки щодо постійного не проживання відповідачів на спірній житловій площі.

Також судом було встановлено, що відповідачка ОСОБА_2 не проживає на спірній житловій площі з поважних причин, а саме: доглядає за своєю матір'ю ОСОБА_6, яка за станом здоров'я потребує стороннього догляду, оскільки з 2003 року встановлено діагноз - атеросклеротичний кардіосклероз з гіпертонічним компонентом, в 2005 році - гостре порушення мозкового кровообігу в лівій середній мозковій артерії. Що також підтверджується випискою з амбулаторної картки ОСОБА_6 № 328 від 13 серпня 2007 року.

Свідок ОСОБА_5 підтвердив той факт, що відповідачка ОСОБА_2 дійсно доглядає хвору матір, яка потребує стороннього догляду.

Крім того, рішенням Ржищівського міського суду Київської області від 24 березня 2003 року, яке набрало законної сили, було встановлено, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_2 склались неприязні відносини, на грунті яких виникали сварки, що і стало причиною розлучення.

Також даний факт підтвердив позивач, пояснивши, що він дійсно вчиняв сварки, за що його в 2003 році один раз було притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення дрібного хуліганства, оскільки вони з дружиною на той час були вже розлучені. Що також підтверджується довідкою Ржищівського МВМ Кагарлицького районного відділу ГУ МВС України в Київській області № 477 від 6 серпня 2007 року.

Згідно ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо

3

якої встановлено ці обставини.

Згідно ч. 2 ст. 68 Сімейного кодексу України розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, що також передбачено ч. 2 ст. 369 ЦК України.

Судом було встановлено, що з 2006 року в спірному будинку з дозволу позивача постійно проживає співмешканка позивача ОСОБА_7, згоди на її вселення до будинку відповідач ОСОБА_2 не давала. Даний факт не заперечувався позивачем, а також був підтверджений ОСОБА_7, яка була допитана в якості свідка.

Згідно ст. 71 ЖК України, при тимчасовій відсутності наймача або членів його сімї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

Згідно ст. 72 ЖК України, визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Згідно п. 10, 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 із змінами, внесеними постановою Пленуму від 10 березня 1989 року № 2 від 25 грудня 1992 року № 13, у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст. 71 ЖК), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановленні строки.

Отже, суд приходить до висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3, так як судом не встановлено, що відповідачі не проживають в будинку АДРЕСА_1 в місті Ржищеві Київської області понад шість місяців без поважних причин.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 3, 4, 208, 209, 213, 215, 218 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право на користування житловим приміщенням, - відмовити в повному обсязі.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Київської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги.