Справа № 2-26/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

          "13" жовтня 2011 р. року Джанкойський міськрайонний суд Автономної Республіки Крим у складі:

          Головуючого, судді –Козуб О. В.,

          при секретарі –Кузь Т.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Джанкой цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 Ісляма Ризайовича, ОСОБА_1 Зарріни Халілівни до ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_3 і ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, -

встановив:

          ОСОБА_1, ОСОБА_5 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_6 про солідарне стягнення матеріальної шкоди завданої пошкодження автомобіля, придбання медикаментів та інших витрат у розмірі 17654 гривні 78 копійок та моральної шкоди у розмірі 5000 гривень на користь ОСОБА_1, матеріальної шкоди на лікування та придбання медикаментів та продуктів харчування у розмірі 494 гривні 23 копійки та моральної шкоди у розмірі 3000 гривень на користь ОСОБА_7, завданих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди 23.08.2007 року о 13.50 годин на автодорозі Харьков-Сімферополь-Алушта-Ялта за участю водія ОСОБА_7 Ісляма Ризайовича, який керував автомобілем марки «ВАЗ» модель 21063, д.р.номер М3726КР, та водія ОСОБА_4, який керував автомобілем марки ГАЗ модель 330202, д.р.н. АК2110АЕ, посилаючись на ст.ст. 22, 23, 1166, 1167, 1187, 1190 ЦК України, ст.48 ЗУ «Про власність».

ОСОБА_7 Іслям Ризайович звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_6 про солідарне стягнення матеріальної шкоди у розмірі 17654 гривні 78 копійок та моральної шкоди у розмірі 5000 гривень, завданих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди 23.08.2007 року о 13.50 годин на автодорозі Харьков-Сімферополь-Алушта-Ялта за участю водія ОСОБА_7 Ісляма Ризайовича, який керував автомобілем марки «ВАЗ» модель 21063, д.р.номер М3726КР, та водія ОСОБА_4, який керував автомобілем марки ГАЗ модель 330202, д.р.н. АК2110АЕ., посилаючись на ст.ст. 22, 23, 1166, 1167, 1187, 1190 ЦК України, ст.48 ЗУ «Про власність».

Ухвалою суду від 06.06.2008 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_6 про стягнення матеріальної шкоди у розмірі 17654 гривні 78 копійок та моральної шкоди у розмірі 5000 гривень за заявою ОСОБА_1 залишені без розгляду відповідно до п.5 ч. 1 ст. 207 ЦПК України.

Ухвалою суду від 06.06.2008 року об’єднані в одне провадження для спільного розгляду вищевказані позовні вимоги позивача ОСОБА_7 та позивача ОСОБА_8

Ухвалою суду від 11.11.2008 року залучено до участі у вказаній цивільній справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_9.

Позивачами та представником позивачів в судових засіданнях уточнювалися позовні вимоги (а.с. 149-152, а.с.211-214), згідно останніх змінених позовних вимог, позивачі збільшили розмір заявлених вимог та заявили позовні вимоги до відповідача ОСОБА_2 про стягнення на користь ОСОБА_8 Ісляма Ризайовича матеріальної шкоди у вигляді реальних збитків у розмірі 25346 гривень завданих пошкодженням автомобіля, оплату проведення незалежної оцінки у розмірі 350 гривень, витрат на телеграму у розмірі 15 гривень 84 копійки, витрат на придбання медикаментів у розмірі 170 гривень 35 копійок, витрат на проїзд до місця лікування у розмірі 36 гривень 42 копійки, витрат на томографію головного мозку у розмірі 291 гривні 45 копійок, витрат на придбання медикаментів на лікування ОСОБА_10 у розмірі 59 гривень 31 копійки, витрат на пальне для поїздок у лікарню у розмірі 548 гривень 41 копійки, витрат на правову допомогу у розмірі 1000 гривень та моральну шкоду у розмірі 5000 гривень, судовий збір у розмірі 365 гривень та ІТЗ у розмірі 30 гривень та стягнення на користь ОСОБА_10 Зарріни Халілівни матеріальної шкоди у розмірі 294 гривні 23 копійки ( оплата медикаментів 244 гривні 23 копійки та 250 гривень на оплату продуктів харчування) та моральну шкоду у розмірі 3000 гривень.

Після змінених 17.12.2010 року позивачами вимог, ними та представником позивача, клопотань про залучення співвідповідачів або про заміну відповідача ОСОБА_2 не заявлялося. Судом з’ясовувалися ці питання, але позивачі та представник позивача заперечували проти заміни відповідача ОСОБА_2 та проти залучення співвідповідачів.

Ухвалою суду від 28.04.2011 року залучено до участі у вказаній цивільній справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_4.

Ухвалою суду від 13.10.2011 року позовні вимоги ОСОБА_10 Ісляма Ризайовича, ОСОБА_10 Зарріни Халілівни до ОСОБА_6, ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди залишені без розгляду за заявами позивачів відповідно до п.5 ч. 1 ст.207 ЦПК України.

В судових засіданнях позивачі та представник позивача ОСОБА_8 підтримали останні змінені позовні вимоги, просили їх задовольнити у повному обсязі, пояснив, що відповідати за завдану майнову та моральну шкоду повинна відповідач ОСОБА_2, оскільки вона є власником транспортного засобу - автомобіля марки ГАЗ модель 330202, д.р.н. АК2110АЕ, яким керував ОСОБА_4 і відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України, як власник транспортного засобу повинна відповідати. Позивачі пояснили, що ОСОБА_11 в момент ДТП у автомобілі, яким керував ОСОБА_4, не було. З ОСОБА_4 були інші особи в автомобілі. Останній не мав права керування вказаним автомобілем, у нього не було відповідних документів. Саме відповідач ОСОБА_2 надала право керування цим автомобілем, відправила ОСОБА_4 перевозити вантаж, який перевозився з магазину відповідача, ОСОБА_4 працював у ОСОБА_2 вантажником. Вважали необґрунтованими доводи відповідача ОСОБА_2 та її представника стосовно того, що вона не є належним відповідачем і вона передала вказаний автомобіль своєму сину ОСОБА_3, який володів та розпоряджався ним на підставі довіреності, оскільки довіреність від 28.11.2006 року свідчить про укладений ОСОБА_2 договір доручення і не може свідчити про перебування її автомобіля у володінні інших осіб, а саме у ОСОБА_3, останній не може бути суб’єктом права володіння ТЗ відповідача ОСОБА_2, що міститься у положеннях ст.237, ст.ст. 190, 395, 401 ЦК України. Також просили не приймати до уваги доводи ОСОБА_4 про те, що він керував ТЗ відповідача ОСОБА_2 за дорученням ОСОБА_3, вважали, що вони не відповідають дійсності, у зв’язку із тим, що довіреність, на підставі якої діяв останній, видана йому без права передоручення. Представник позивача просив стягнути матеріальну шкоду завдану автомобілю позивача, яка полягає у реальних збитках у розмірі 25346 гривень відповідно до ч.ч.1,2,3 ст.22 ЦК України, і вважав, що з матеріальної шкоди не вираховується зношеність вузлів, деталей та агрегатів, які підлягають заміні, оскільки повного пошкодження автомобіля позивача не було і він підлягає поновленню. Позивач з 22.07.2005 року по теперішній час має право володіння вказаним пошкоджених транспортним засобом «ВАЗ» модель 21063, номер НОМЕР_1, який зареєстрований на праві власності за ОСОБА_12, оскільки вказаний автомобіль він придбав у представника ОСОБА_12 – ОСОБА_13 і сплатив останньому за вказаний автомобіль по розписці 2000 доларів США, але до теперішнього часу не було матеріальної можливості переоформити вказаний автомобіль, у зв’язку із чим власником на його імя видано нотаріальну довіреність. Також, власник передав йому реєстраційний документ на вказаний автомобіль разом з автомобілем, при цьому посилалися на ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України відносно усунення державного регулювання у сфері автомобільних перевезень» від 05.07.2011 року, та ст.ст. 396, 397 Цивільного кодексу України. Моральну шкоду у розмірі 5000 гривень позивач ОСОБА_8 мотивував тим, що він внаслідок вказаного ДТП був позбавлений можливості виїжджати з сіла на роботу, тривалий час перебував на амбулаторному та стаціонарному лікуванні, у нього погіршився зір, виникали сильні головні болі, автомобіль до теперішнього часу не відремонтований, матеріальна шкода та моральна шкода не відшкодовані. Протягом 9 місяців проводилася перевірка. Вказаним ДТП йому завдано моральні стражданні та хвилювання, порушені його життєві зв’язки. Позивач ОСОБА_7 мотивувала моральну шкоду у розмірі 3000 гривень тим, що вона разом зі своєю дитиною ОСОБА_10 перебувала у автомобілі позивача ОСОБА_8 в момент ДТП, вона є матірю 3-х дітей, позбавлена була можливості доглядати та виховувати дітей, спілкуватися з родичами, друзями, оскільки тривалий час перебувала на стаціонарному лікуванні у Джанкойській ЦРЛ, а потім у Азовській лікарні на амбулаторному лікуванні, не мала можливості нормально годувати грудну дитину і її возили до неї у лікарню. Порушено її нормальні життєві зв’язки.

Відповідач ОСОБА_2 та її представник не визнали останні змінені позовні вимоги у повному обсязі, просили відмовити у їх задоволенні, посилаючись на ст.ст. 316, 386, 1166, 1188 Цивільного кодексу України, та мотивуючи заперечення проти позову тим, що вина ОСОБА_4 не доведена, він не притягався до адміністративної відповідальності за ст.124 КУпАП, постанова про відмову у порушенні кримінальної справи не може бути доказом його вини у скоєнні ДТП, і вона повинна оцінюватися судом у

сукупності з іншими доказами у справі, яких не надано позивачами. Постановою про відмову у порушенні кримінальної справи ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності також не притягався, оцінка діям позивача ОСОБА_8 щодо порушення Правил ДР не надавалася. Крім цього, відповідач не є належним відповідачем, оскільки ОСОБА_4 не перебував у трудових відносинах з ОСОБА_2, та вказаний автомобіль, яким керував ОСОБА_4, переданий у користування, розпорядження, володіння її сину - ОСОБА_3, який на підставі нотаріальної довіреності керував, розпоряджався, володів цим автомобілем. Останній передав право керування автомобілем ОСОБА_4 у своїй присутності у цьому автомобілі. Також, за завдання моральної шкоди відповідати повинна особа, яка безпосередньо її завдала, а не власник автомобіля. Вважали, що шкода повинна відшкодовуватися ОСОБА_4, але шкода не доведена, експертизу щодо наявності у діях позивача ОСОБА_8 порушень Правил дорожнього руху провести неможливо на підставі наявних у справі матеріалів, в матеріалах справи про адміністративне правопорушення маються розбіжності у поясненнях водіїв, та вбачається виникнення обставин, які потягли маневрування ОСОБА_4 на дорозі своїм автомобілем внаслідок неправильного руху позивача і його моневрування. Позивачі не мають права вимоги відшкодування матеріальної шкоди, оскільки вони не є власниками пошкодженого автомобіля, він не перебував у їх володінні і розпорядженні, ним не надано право цієї вимоги. Оспорювали суму матеріальної шкоди, вважали, що звіт оцінки не може бути прийнятий до уваги судом, оскільки він не є висновком експерта і не відповідає вимогам ЗУ «Про оцінку та оціночну діяльність».

Третя особа ОСОБА_3 заперечував проти задоволення вимог позивачів, просив відмовити у їх задоволенні, пояснив суду, що автомобіль, яким керував ОСОБА_4 зареєстровано на праві власності за його матір’ю – відповідачем ОСОБА_2, остання передала вказаний автомобіль йому, він на підставі нотаріальної довіреності керував та розпоряджався вказаним автомобілем. Він передав право керування ОСОБА_4 23.08.2007 року, оскільки у нього було відсутнє з собою посвідчення водія, а ОСОБА_4 керував у його присутності цим автомобілем, але він не був присутній при складанні протоколу про адміністративне правопорушення та схеми ДТП, він пішов за документами. ОСОБА_2, ОСОБА_6 не керували цим автомобілем, не користувалися ним.

Третя особа ОСОБА_4 не погодився з заявленими вимогами, і повідомив суду, що він не перебував у трудових відносинах ні з ОСОБА_2, ні з ОСОБА_6 і ні з ОСОБА_3, він з ОСОБА_3 друзі, останній передав йому право керування своїм автомобілем у своїй присутності. ОСОБА_3 був у автомобілі разом з ним на момент ДТП, потім пішов за правами водія. Працівникам ДАІ він надав талон, технічний паспорт, довіреність та свої права водія, довіреність та технічний талон знаходилися у автомобілі. ОСОБА_3 мав довіреність, постійно експлуатував цей автомобіль, батьки ОСОБА_3 дали йому цей автомобіль для роботи. Вину у скоєнні ДТП визнав, але повідомив суду, що у них з позивачем змішана вина у ДТП, позивач також винен у ДТП, оскільки у зв’язку із маневруванням позивача – позивач хотів повернути наліво і почав здійснення повороту вліво, а потім передумав і здійснив маневр вправо, оскільки назустріч позивачу рухався вантажний автомобіль, у зв’язку із чим він здійснив удар автомобілю позивача, не встиг зупинитися, внаслідок чого і сталося ДТП, шкоду він буде відшкодовувати у відповідному розміру. Пояснив, що до адміністративної відповідальності його не притягали, постанов відносно нього по ст.ст.124, 126 КУпАП не виносилось.

Матеріалами цивільної справи та дослідженими у судовому засіданні доказами встановлені факти та відповідні їм правовідносини.

Автомобіль марки «ГАЗ», модель 330202, д.р.н. АК2110АЕ, належить ОСОБА_2, що підтверджено свідоцтво м про реєстрацію ТЗ сері РКС № 394716, згідно якого право керування надано ОСОБА_6.

Згідно нотаріально посвідченої довіреності від 28.11.2006 року, строк дії якої визначений до 28.11.2009 року, ОСОБА_2 надала право керування та розпорядження цим автомобілем ОСОБА_3.

Автомобіль марки «ВАЗ» модель 21063, д.р.номер М 3726 КР, належить ОСОБА_12, що підтверджено технічним паспортом автомобіля серії ГЗ № 057942.

Згідно нотаріально посвідченої довіреності від 22.07.2005 року, строк якої визначений до 10.09.2007 року, ОСОБА_13, діючий від імені ОСОБА_12 на підставі довіреності з правом передоручення, уповноважив ОСОБА_8 Ісляма Ризайовича, ОСОБА_1, право керування цим ТЗ, одержання грошів, у випадку заподіяння ТЗ ушкоджень іншими особами в результаті ДТП чи випадку нанесення ушкодження іншим ТЗ під час керування, скласти угоди про відшкодування заподіяного збитку.

Згідно постанови про відмову у порушенні кримінальної справи від 10.03.2008 року, 23 серпня 2007 року приблизно о 13.50 годині водій ОСОБА_4,ІНФОРМАЦІЯ_1, проживаючий за адресою: АРК, Красногвардійський район, смт Красногвардійське, вул.Матросова, 64, працюючий вантажником у меблевому магазині ПП «Мірошниченко», керуючи автомобілем марки ГАЗ модель 330202, д.р.н. АК2110АЕ, на автодорозі Харьков-Сімферополь-Алушта-Ялта, не дотримуючи безпечну дистанцію, здійснив зіткнення з автомобілем марки «ВАЗ» модель 21063, д.р.номер М3726КР, яким керував водій ОСОБА_1 Іслям Ризайович, який зупинився на перехресті для здійснення маневру лівого повороту, внаслідок чого сталося ДТП та ОСОБА_8, ОСОБА_7 отримали тілесні ушкодження. Дії водія ОСОБА_4 не відповідали вимогам п.п.12.3, 13.1 ПДР, він не виконав п.п.1.10, 12.1 ПДР. Дії останнього перебувають у причинному зв’язку із настанням наслідків. Вказаною постановою відмовлено у порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_4 за фактом ДТП у зв’язку із відсутністю в його діях складу злочину, та зазначено притягнути його до адміністративної відповідальності за ст.124 КУпАП.

Згідно відповідей Красногвардійського районного суду АРК від 04.09.2008 року № 8837, Сімферопольського районного суду АРК від 28.07.2010 року, адміністративний матеріал відносно ОСОБА_4 не надходив і не розглядався.

Згідно відповіді Красногвардійського районного відділу ГУ МВС України в АРК № 14205 від 18.11.2008 року, на перевірці перебував матеріал за фактом ДТП 23.08.2007 року за участю водіїв ОСОБА_8 та ОСОБА_4, за яким 10.03.2008 року було винесено постанову про відмову у порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_4 на підставі п.2 ст.6 КПК України. ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності не притягнуто у зв’язку із закінченням строку притягнення до адміністративної відповідальності.

Згідно відповіді Державної податкової інспекції в Красногвардійському районі АРК № 2719\29-0 від 24.09.2008 року, ОСОБА_2, ОСОБА_6 є суб’єктами підприємницької діяльності, перебувають на податковому обліку з 30.01.2003 року на спрощеній системі оподаткування. У ПП ОСОБА_2 оформлено 3 найманих особи, але в їх числі ОСОБА_4 не мається.

Суд, заслухавши пояснення надані у судових засіданнях позивачів, представника позивача, відповідача ОСОБА_2 та ї представника, третіх осіб, дослідивши матеріали цивільної справи, дослідивши та оцінивши докази, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно ст.1187 ч. 2 Цивільного кодексу України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується іншою особою.

Відповідно до п.4 Постанови ПВСУ № 6 від 27.03.1992 року (із змінами і доповненнями внесеними Постановами ВСУ №7 від 08.07.1994 року, № 11 від 30.09.1994 року, № 15 від 25.05.1998 року, № 9 від 24.10.2003 року) «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», зазначено, що джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену імовірність заподіяння шкоди, а також діяльність по використанню, транспортуванню, зберіганню предметів, речовин і інших об’єктів виробничого, господарського чи іншого призначення, які мають такі ж властивості.

Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших законних підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями, бездіяльністю відшкодовується особою, яка її завдала , за наявності її вини.

Відмовляючи у задоволені позову у повному обсязі, суд виходить з того, що автомобілю, яким керував позивач ОСОБА_8 на відповідній правовій підставі – на підставі довіреності, завдано шкоди діяльністю, пов’язаною з використанням джерела підвищеної небезпеки – автомобіля відповідача. У даному випадку застосуванню підлягає спеціальна норма, яка регулює вказані правовідносини між сторонами, і підстав для застосування загальних підстав відшкодування матеріальної шкоди, передбачених ст.1166 ЦК України, не вбачається. При цьому, суд погоджується з запереченнями відповідача ОСОБА_2 щодо заявлених позивачами вимог до неї як неналежного відповідача і приймає до уваги те, що ОСОБА_4, який керував транспортним засобом не перебував на момент ДТП у трудових відносинах з відповідачем

ОСОБА_2, вона передала свій автомобіль іншій особі – ОСОБА_3, уповноваживши останнього на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 28 листопада 2006 року бути її представником з усіх питань експлуатації та розпорядження, керування належним їй автомобілем, для чого надала йому права передання у позичку, продажу, страхування, перегоняти, проходити технічний огляд, визначати місце стоянки автомобіля, продавати та одержувати необхідні довідки та документи, отримувати тимчасовий реєстраційний талон для керування автомобілем, розписуватися за неї, укладати і підписувати договори цивільно-правового характеру щодо розпорядження та експлуатації автомобілем та виконувати інші дії. Вказані обставини підтверджені третьою особою ОСОБА_3, ОСОБА_4, свідком ОСОБА_6, довіреністю від 28.11.2006 року, відповіддю ДПІ в Красногвардійському районі АРК. Згідно матеріалів перевірки Красногвардійського РВ, ОСОБА_4 не працює, а зазначені у постанові про відмову у порушенні кримінальної справи від 10.03.2008 року відомості щодо роботи відповідача ОСОБА_4 вантажником у ПП «Мірошниченко» не свідчать про перебування ОСОБА_4 у трудових відносинах з відповідачем ОСОБА_2.

Суд, вважає, що підстав для стягнення з відповідача ОСОБА_2 моральної шкоди також не вбачається, оскільки ОСОБА_4 у трудових відносинах з нею не перебував, відповідач не керувала вказаним автомобілем, яким завдано шкоди, а відповідно до положень ч.1 ст.1167 ЦК України, моральна шкода відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Позивачами після змінення позовних вимог, позовних вимог до інших осіб, крім ОСОБА_2, не заявлялося, у зв’язку із чим доводи сторін стосовно обставин, що стосуються інших осіб ОСОБА_3 та ОСОБА_4 щодо правомірності передання ОСОБА_4 права керування автомобілем ОСОБА_3, їх відповідальності за завдану матеріальну та моральну шкоду, суд не приймає до уваги і не надає їм оцінки. Вказані обставини будуть предметом судового розгляду у разі заявлення до них, або будь-кого з них позовних вимог позивачами.

Відповідно до п.9 Постанови ПВСУ № 6 від 27.03.1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» визначено, що положення стосовно захисту прав власності розповсюджуються також на особу, яка хоча і не є власником, але володіє майном на праві повного господарського ведення, оперативного управління або на інших підставах (довіреність, тощо), передбачених законом або договором, така особа також вправі вимагати відшкодування шкоди, спричиненої цьому майну.

Доводи представника відповідача та відповідача стосовно відсутності у позивача ОСОБА_8 права вимоги про відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок пошкодження автомобіля, який належить ОСОБА_12, суд вважає необґрунтованими, оскільки позивач на підставі довіреності від 22.07.2005 року набув право розпорядження цим автомобілем та він наділений цією довіреністю правом отримувати грошові кошти, у випадку заподіяння ТЗ ушкоджень іншими особами в результаті ДТП чи випадку нанесення пошкодження іншим ТЗ під час керування ТЗ.

Доводи позивача ОСОБА_8 стосовно набуття ним права власності на вказаний автомобіль, який належить ОСОБА_12, з моменту передання грошей ним за розпискою від 22.07.2005 року ОСОБА_13, представнику ОСОБА_12, не обґрунтовані, оскільки момент набуття права власності на транспортний засіб виникає з моменту його державної реєстрації в органах ДАІ, зняття колишнім власником цього автомобілю з реєстрації та постановку на облік автомобіля новим власником.

Суд, виходячи з положень ст. 1192 ЦК України та п.9 Постанови ПВСУ № 6 від 27.03.1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», вважає необгрунтованими доводи представника позивача щодо визначення суми матеріальної шкоди, завданої пошкодженням автомобіля позивача у вигляді поновленого ремонту у розмірі 25346 гривень і доводи стосовно того, що зношеність вузлів, деталей, які підлягають заміні, не повинні прийматися при визначенні цієї шкоди, а повинні враховуватися тільки при тотальному пошкодженні майна (неможливості відновити його попередній стан), оскільки позивачами та представником позивача не надано доказів в підтвердження тих обставин, що пошкоджені вузли, деталі, які мають зношеність і підлягають заміні на нові (нової модифікації) зняти з виробництва.

Згідно ст. 88 Цивільного процесуального кодексу України, судові витрати стягненню з відповідача на користь позивачів не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 14, ст.ст.57-60, 84, 88, 212, 215, 218 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

вирішив:

          Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_8 Ісляма Ризайовича, ОСОБА_8 Зарріни Халілівни до ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_3 і ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди у повному обсязі.

Рішення може бути оскаржено в Апеляційний суд Автономної Республіки Крим через Джанкойський міськрайонний суд Автономної Республіки Крим шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення. Особа, яка брала участь у справі, але не була присутня у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, подає апеляційну скаргу на рішення протягом 10 днів з дня отримання копії рішення.

Суддя

ОСОБА_14