Справа № 0809/3856/2012

2/0809/1222/2012

                                                            РІШЕННЯ

                                                   ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.10.2012 року м. Запоріжжя

Заводський районний суд міста Запоріжжя у складі:

головуючого – судді: Федоренко О.І.;

при секретарі: Савочка А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Електрометалургійний завод «Дніпроспецсталь»ім. А.М. Кузьміна про відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулася до суду з позовом в якому просить стягнути з відповідача на її користь відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок отримання хронічного професійного захворювання в розмірі 200000 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що з 22.6.1964 року по 29.7.2005 року перебувала з відповідачем в трудових правовідносинах, працювала в шкідливих умовах шліфувальником та електрозварювальником. 29.7.2005 року звільнена за п.1 ст.38 КЗпП України за власним бажанням у зв’язку з виходом на пенсію.

У зв’язку з тим, що позивачка тривалий час працювала в умовах, впливу шкідливих факторів, отримала професійне захворювання, яке суттєво змінило її життя. За результатами МСЕК вона визнана інвалідом ІІІ групи з 60% втрати професійної працездатності. Професійна хвороба розвинулась внаслідок впливу на її здоров’я шкідливих факторів. Вона постійно відчуває задишку, сухий непродуктивний кашель, болі у грудній клітині та хребті, шум та біль у голові. У неї значно знизився слух та зір, обмежилась рухливість ліктьових та плечових суглобів. Вона змушена щорічно тривалий час проходити лікування, медичні обстеження та експертизи. У зв’язку з вищезазначеним вона не може вести повноцінне життя, порушені її життєві зв’язки, вона позбавлена можливості реалізувати свої звички та бажання. У зв’язку з частими загостреннями болю в неї погіршився сон, появилося безсоння, з’явилася хронічна втомлюваність, виникли сімейні проблеми, оскільки вона не в змозі повністю виконувати домашні справи.

В судовому засіданні позивачка та її представник позовні вимоги підтримали у повному обсязі та, з посиланням на викладені в позові доводи та обґрунтування, просять позов задовольнити.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав, зазначивши в запереченнях на позов, що, позивач сама виявила бажання працювати в шкідливих умовах, при цьому їй було відомо про наявність важких та шкідливих виробничих факторів. За роботу в шкідливих умовах позивач отримувала відповідні пільги –виплата компенсацій, надання додаткової відпустки, забезпечення засобами індивідуального захисту. Окрім того, позивач мала намір при наявності пільгового стажу, робота в шкідливих умовах з 1989 року більш 10 років, тобто ще у 1999 році вийти на пенсію, але добровільно, з власної ініціативи, продовжила роботу в шкідливих умовах, вважає, що хронічне захворювання позивачка отримала не з вини відповідача, тому доводи позовної заяви безпідставні та необґрунтовані, просить в задоволенні позову відмовити.

Вислухавши пояснення, перевіривши докази по справі суд встановив юридичні факти та відповідні до них правовідносини.

Згідно ч.3 ст.10 та ч.1 ст.60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Як встановлено в судовому засіданні й проти чого не заперечують сторони позивачка з перебувала з відповідачем в трудових правовідносинах з 22.4.1964 року по 29.7.2005 року, працюючи з 22.4.1964 року по 25.5.1971 року учнем повара та поваром комбінату харчування, з 1 червня по 31 серпня 1971 року –шліфувальником металу з 31.8.1971 року по 29.7.2005 року електрозварювальником, 29.7.2005 року звільнена за п.1 ст.38 КЗпП України за власним бажанням у зв’язку з виходом на пенсію (а.с.19-20).

Згідно акту розслідування хронічного професійного захворювання від 30.1.2006 року загальний стаж роботи становить 41 рік 3 місяця, стаж роботи під впливом шкідливих факторів 34 роки 1 місяць. Позивачці встановлене професійне захворювання: «Вегетивно-сенсорная полинейропатия рук 1-2 ст. с нейродистрофией в виде дв.плечелопоточного периартроза ПФС-2 ст., деф.артроз локтевіх ПФ 1-2 ст. и мелких суставов кистей. Нейросенсорная тугоухость 2 ст. с умеренным снижением слуха. Хронический бронхит ЛН 1 ст.». Обставинами виникнення професійного захворювання зазначені тривалий стаж роботи в умовах, перевищуючих ГДК и ПДУ шкідливих речовин. Підставами зазначені: перевищення рівню діоксину кремнію середній –2 мг/м3, максимальний 8 мг/м3, ГДК –1 мг/м3. Рівень шуму 84 дб «А», статистична загрузка –1 ступінь, робоча поза –2 ступінь. Причиною вказано: недосконалість технології зварювання. Відсутність належного контролю з боку ІТП за застосуванням підлеглим персоналом ЗІЗ (а.с.4-5). Згідно довідки МСЕК від 28.2.2006 року позивачці встановлена третя група інвалідності, 60% втрати професійної працездатності безстроково, причиною є професійне захворювання, протипоказана важка фізична праця, робота в умовах шуму, пилу (а.с.6-7).

На підставі вищенаведеного суд приходить до висновку, що професійне захворювання позивачки сталося з вини відповідача.

Доводи відповідача щодо відсутності його вини в отриманні позивачем професійного захворювання, що причина отримання позивачем захворювання не з вини відповідача, суд вважає безпідставними, оскільки вони повністю спростовуються дослідженими документальними доказами.

Відповідно до ст.8,13 Закону України «Про охорону праці»роботодавець зобов’язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці, зокрема на роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці.

Відповідно до ч.2 ст.153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Статтею 2371 КЗпП України передбачається відшкодування власником або уповноваженим ним органом працівникові моральної шкоди. Відшкодування такої шкоди провадиться тоді, коли порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральна шкода відшкодовується працівникові безпосередньо роботодавцем за таких умов: наявності факту порушення роботодавцем законних прав працівника; у разі виникнення у працівника моральних страждань або втрати нормальних життєвих зв'язків, або виникнення необхідності для працівника додаткових зусиль для організації свого життя; за наявності причинного зв'язку між попередніми умовами.

Відповідно до п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.3.1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», згідно з ст.2371 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Відповідно до ст.9 Закону України «Про охорону праці»відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності». Однак, Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України згідно з п.27 ст.77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік»не відповідає за завдану моральну шкоду, оскільки зупинено дію абз. 4 ст.1, підп. «е»п.1 ч.1 ст.21, ч.3 ст.28, ч.3 ст.34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які потягли втрату працездатності»у частині відшкодування моральної шкоди застрахованим особам та членам їхніх сімей.

Крім того, із Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»виключена ч.3 ст.34 відповідно до положень Закону України від 23 лютого 2007 року № 717-V «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

Оскільки на час звернення позивача до суду Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»не передбачено обов'язку Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відшкодовувати потерпілому моральну шкоду, то таку шкоду позивачу, законні права якого порушено, повинен відшкодовувати роботодавець, згідно з правилами ст.2371 КЗпП України.

На підставі вищенаведеного суд приходить до висновку, що внаслідок професійного захворювання позивач змушений тривалий час знаходитися на лікарняному, проходити чисельні медичні огляди та обстеження, медико-соціальні експертні комісії, відновлювальні процедури, відчуває фізичну біль, не може вести активний спосіб життя, працювати у відповідних умовах з можливістю отримання достатньої матеріальної винагороди для забезпечення сім’ї, зміни у життєвих відносинах викликають у нього моральні страждання, він переносить фізичні страждання. Виконання робіт позивачем у небезпечних для здоров'я умовах призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків та вимагає додаткових зусиль для організації свого життя.

За таких обставин, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, й беручи до уваги конкретні обставини по справі, характер отриманих позивачем захворювань, і пов'язані з ними фізичні і моральні страждання, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, і наслідків, що наступили, вважає, що вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди підлягають частковому задоволенню у розмірі 15000 грн.

Керуючись ст.ст.8,9,13 Закону України «Про охорону праці», ст.ст.153,2371 КЗпП України, ст.ст.10,14,57-60,88,208-209,212-215,294 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Електрометалургійний завод «Дніпроспецсталь»ім. А.М. Кузьміна на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди в розмірі 15 000 (п’ятнадцяти тисяч) грн.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Електрометалургійний завод «Дніпроспецсталь»ім. А.М. Кузьміна на користь держави судовий збір в розмірі 150 грн.

Повний текст рішення буде виготовлений протягом п’яти днів.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя О.І. Федоренко