ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
73000, м.Херсон, вул. Горького, 18
_________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"27" червня 2006 р. Справа № 4/191-АП-06
Господарський суд Херсонської області у складі судді Ємленінової З.І. при секретарі Сокуренко Л.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Херсонського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів м.Херсон
до закритого акціонерного товариства "Електро" м.Цюрупинськ Херсонської області
про стягнення 16.790грн.00коп.
за участю представників сторін:
від позивача - головний спеціаліст Саплєва О.В.
від відповідача - уповноважена особа Тищенко Н.А.
в с т а н о в и в:
Позивач звернувся з заявою про стягнення 16.790грн.00коп штрафних санкцій у зв’язку з нестворенням відповідачем нормативу робочих місць для правцевлаштування інвалідів в 2005році.
Відповідач позовні вимоги не визнає, посилаючись на те, що ним були створені робочі місця для інвалідів, він звертався з листами в районне управління праці та соціального захисту населення з проханням надсилати інвалідів для працевлаштування, однак інваліди не направлялися для працевлаштування в 2005році, а Законом України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” на нього не покладено обов’язок самостійно займатися працевлаштуванням інвалідів.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши представників сторін, суд дійшов до висновку про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з огляду на наступне.
Відповідно до ч.1 ст.19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991року (в редакції закону від 14.10.1994року та від 05.07.2001року) для підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів в розмірі чотирьох відсотків загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.
Виходячи із загальної чисельності працюючих 80 чоловік, відповідачу на 2005рік позивач визначив норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів в кількості 3 робочих місця.
Посилаючись на ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, якою встановлено, що підприємства, об”єднання, установи, організації, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж встановлено нормативом, передбаченим ч.1 ст. 19 цього Закону, зобов’язані щорічно сплачувати відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньорічної заробітної плати на відповідному підприємстві, об’єднанні, установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом, позивач просить стягнути з відповідача 16.790грн.00коп. штрафу у зв’язку з нестворенням ним 2 робочих місць для працевлаштування інвалідів в 2005році, виходячи із розрахунку середньорічної заробітної плати одного працюючого в розмірі 8.395грн.00коп.
Відповідно до ч.1 ст. 19 Закону для підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів в розмірі чотирьох відсотків загальної чисельності працюючих. Статею 18 цього ж Закону передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими Радами та громадськими організаціями інвалідів. Таким чином, обов’язок працевлаштування інвалідів покладено не на відповідача, а на зазначені організації.
Обов’язком відповідача є забезпечення, тобто прийняття на роботу шляхом укладення трудового договору, в рамках зазначеного нормативу, інвалідів, які направляються для працевлаштування органами, зазначеними в ст.18 Закону.
Документального підтвердження того, що зазначеними органами направлялися для працевлаштування інваліди на підприємство відповідача, а він ухилявся від забезпечення їх роботою відповідно до вимог ст.19 Закону, позивач суду не надав.
Відповідач посилається на наявність в 2005році робочих місць для працевлаштування інвалідів. Він надав документальне підтвердження того, що він розробив заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, проінформував Цюрупинський районний центр зайнятості про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів і просив надсилати інвалідів з метою їх працевлаштування. Однак, із листа Цюрупинського районного центру зайнятості від 03.05.2006року №01-20/17-04-311 вбачається, що незважаючи на те, що відповідачем щомісячно подавався звіт за формою №3-ПН і заповнювалася графа 4 (інваліди), але інваліди не зверталися з питань працевлаштування, а тому на підприємство відповідача вони не направлялися.
Таким чином, інваліди не були працевлаштовані через їх ненадіслання відповідними службами для працевлаштування на підприємстві відповідача, незважаючи на те, що такі місця були створені у встановленій нормативом кількості.
Крім того, відповідно до ч.3, 4 ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства, установи і організації сплату штрафних санкцій проводять відповідно до Закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх видів податків і зборів (обов’язкових платежів). Із наданих відповідачем документів вбачається відсутність прибутку за результатами роботи в 2005році.
З урахуванням викладеного суд прийшов до висновку про те, що позивач не надав належних доказів того, що з вини відповідача не забезпечено зазначеного Законом нормативу робочих місць, призначених для правцевлаштування інвалідів.
Судом відхиляються посилання позивача на те, що відповідачем не надсилалася інформація до управління праці та соціального захисту населення Цюрупинської райдержадміністрації, оскільки зазначене управління не займається працевлаштуванням інвалідів.
З урахуванням викладеного правові підстави для задоволення позову відсутні.
В засіданні за згодою представників сторін оголошувалася вступна та резолютивна частина постанови.
Керуючись ст. 162, 163, 167 Кодексу Адміністративного судочинства
України, суд ,
П О С Т А Н О В И В :
1. В задоволенні позовних вимог відмовити.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя З.І. Ємленінова
30.06.2006р.