24.02.2012                                                                                           Справа № 2-1295/11

РІШЕННЯ

іменем України

(повний текст 24 лютого 2012 року)

21 лютого 2012 р.                      смт. Леніне

Ленінський районний суд АРК у складі:

головуючої судді Кондрак Н.Й.

при секретарі Красненчук А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позички, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Ленінського районного суду АР Крим із позовною заявою до відповідачів про стягнення заборгованості за договором позички. Свої вимоги мотивує тим, що 08 квітня 2008 року він оформив на своє ім’я споживчий кредит у розмірі 127000 грн. для подальшої передачі даної суми відповідачам з якості позички для ремонту та покращення приміщення кафе «Гламур», що належить відповідачам. Оскільки відповідач ОСОБА_3 є його донькою, а відповідач ОСОБА_2 на той час був його зятем, договір позички був укладений між ними в усній формі. Оскільки у травні 2010 року відповідачі шлюб розірвали, він неодноразово звертався до них із вимогою про повернення грошової суми, однак відповідачі повертати грошові кошти відмовилися, мотивуючи тим, що вони після розірвання шлюбу не можуть встановити розмір часток, яку повинен повертати кожен із них. Таким чином, оскільки відповідачі ухиляються від добровільного повертання грошей позивачу, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав. Просить стягнути з відповідачів в рівних частках грошову суму у розмірі 127000 грн.

Позивач, його представник у судовому засіданні позов підтримали та пояснили, що між сторонами було в устній формі укладено договір позички. В грудні 2008 року позивач став вимагати повернення грошей, відповідачі обіцяли, але до даного часу борг не повернули. Строк, на який передавались гроші, не обумовлювався. В даний час гроші за кредитним договором він банку не сплачує.

Відповідач ОСОБА_3 у судовому засіданні позов визнала і пояснила, что позивач дійсно передав їм суму 127000грн.

Відповідач ОСОБА_2, його представник в судовому засіданні позов не визнали та пояснили, що позивач ніяких грошей в позичку не надавав, жодної домовленості щодо отримання даної суми безпосередньо з за договором позички між сторонами не досягалося, позивач добровільно надавав гроші на проведення ремонту кафе для ведення спільного бізнесу. Крім того, за кредитним договором відповідач та його батьки стали майновими поручителями, і в випадку неповернення кредиту, позбавляться свого майна. Також позивачем пропущено строк позовної давності.

Вислухавши пояснення сторін, їх представників, дослідивши матеріали справи та оцінюючи докази по справі в їх сукупності, суд вважає, що в позові належить відмовити.

Згідно ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Ст. 11 ЦПК України передбачено, що суд розглядає цивільні справи на підставі наданих сторонами доказів. Згідно ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ст. 58 ЦПК України встановлює, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Згідно ст. 59 ЦПК України суд не бере до уваги докази, одержані з порушенням порядку, встановленого законом і обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Як вбачається з копії договору про надання споживчого кредиту №11328388000 від 03.04.2008 року, укладеного між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_1, банк надає позичальнику (тобто позивачу) кредит на загальну суму 127000 грн., а позичальник зобов’язаний прийняти, належним чином використовувати та повернути банку кредитні кошти та сплатити плату за кредит не пізніше кінцевого терміну повернення кредиту –03 квітня 2018 року (а.с. 9-12). Факт отримання грошей позивачем у кредит ніким не оспорювався. Майновим поручителем по даному договору виступав також відподідач ОСОБА_2 та його батьки належною їм квартирою, що вбачається з тексту кредитного договору (а.с. 10)

Згідно ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Стаття 1047 ЦК України встановлює, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно ч.1.2 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Позивачем не доведений факт передачі відповідачам грошей в якості предмету договору позички. З доданого до матеріалів справи копії договору про надання споживчого кредиту вбачається лише факт отримання грошових коштів позивачем в якості кредиту від фінансової установи, а не факт укладання між позивачем та відповідачами договору позички.

До визнання відповідачем ОСОБА_3 позовних вимог суд становиться критично, оскільки вона та позивач є близькими родичами (донькою та батьком відповідно), та визнання позову нею не підтверджується будь-якими іншими доказами у справі. Крім того, з наданих позивачем доказів взагалі неможливо встановити наявність самого факту укладання між сторонами договору позички, досягнення між сторонами згоди щодо його всіх істотних умов, оскільки повідомлені позивачем обставини не підтверджені будь-якими іншими доказами (відповідні письмові пропозиції до укладення договору позички, письмовий договір позички, розписки відповідачів про отримання грошей, пояснення свідків тощо), окрім пояснень самого позивача та його представника. Посилання позивача на визнання факту отримання в позичку грошей від позивача відповідачем ОСОБА_2 під час судового розгляду цивільної справи №2-334/11 не знайшли свого підтвердження, оскільки відповідно до запису фонограми судового засідання у цивільній справі №2-334/11 відповідач ОСОБА_2 пояснював, що возивач ніс витрати на ремонт та розвиток кафе «Гламур», не зазначаючи точної суми даних витрат.

Пунктом 8 Постанови Пленуму Верховного суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»встановлено, що не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо).

Таким чином, позивачем не доведено укладення договору позички між сторонами, досягнення згоди щодо усіх істотних його умов, внаслідок чого в задоволенні позову слід відмовити.

На підставі викладеного, ст. 203, 206, 208, 215, 638, 1046, 1047 ЦК України та керуючись ст.ст. 3, 7, 10,130,131,179,208,209, 212-215,218 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позички відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії через Ленінський районний суд АРК шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя                     Кондрак Н.Й.