Справа № 2-397/11

Р І Ш Е Н Н Я

(заочне, в порядку гл.8 розділу ІІІ ЦПК України)

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2011 року            Жовтневий районний суд м.Дніпропетровська

у складі: головуючого –судді Черновського Г.В.

при секретарі –Вобліковій О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Дніпропетровська цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення, зустрічним позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк»про визнання договорів недійсними, -

ВСТАНОВИВ:

          Позивач у липні 2009 року звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив суд передати в заклад ПриватБанку шляхом вилучення у відповідачки - належне їй на праві власності заставлене майно, а саме автомобіль НОМЕР_1, та в рахунок погашення заборгованості за договором № DNHLAK00780339 від 25.05.2005 р. - в розмірі 9 540,46 Доларів США - звернути стягнення на предмет застави, а саме автомобіль НОМЕР_2, що належить на праві власності відповідачці, шляхом продажу вказаного автомобіля з укладанням від імені відповідачки договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, зі зняттям вказаного автомобіля з обліку в органах ДАЇ України, а також наданням ПриватБанку всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.

          22 листопада 2010 року до суду надійшла зустрічна позовна заява, в якій з уточненням позовних вимог позивачка ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним кредитний договір № DNHLAK00780339 від 25 травня 2005 року, укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк»та ОСОБА_1, застосувати правові наслідки недійсності договору, визнати недійсним договір застави рухомого майна № DNHLAK00780339 від 25 травня 2005 року, укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк»та ОСОБА_1, який посвідчено та зареєстровано за № 574 приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_2 та зобов'язати приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу

ОСОБА_2 виключити з Державного реєстру обтяжень рухомого майна та Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів рухомого майна записів на заборону відчуження рухомого майна, яке було передано у заставу за договором застави рухомого майна № DNHLAK00780339 від 25.05.2005 року та посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_2В та зареєстрований у реєстрі за № 574, укладений між ПАТ КБ «Приватбанк»та ОСОБА_1

          Відповідачка за основним позовом в судове засідання по справі не з`явилася, про час і місце розгляду справи повідомлялася належним чином. За таких обставин, на підставі ч.4 ст.169 ЦПК України, відповідачка вважається повідомленою про день та час судового засідання і такою, що відсутня без поважних причин, що є підставою для вирішення справи на підставі наявних у ній даних і доказів і постановлення заочного рішення.

          Дослідивши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлені наступні факти:

          25 травня 2005 року між публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк»та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № DNHLAK00780339.

          Судом встановлено, що згідно договору позивач зобов'язався надати відповідачці кредит у розмірі 25 611,68 доларів США на термін до 25.05.2010 року, а відповідачка зобов'язалася повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором.

          Відповідно договору погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати, відповідачка повинна надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати згідно кредитного договору.

          Згідно договору у випадку порушення зобов'язань за кредитним договором, відповідачка сплачує банку відсотки за користування кредитом у подвійному розмірі на місяць, нараховані від суми непогашеної в строк заборгованості за кредитом.

          Судом встановлено, що ПАТ КБ «ПриватБанк» свої зобов'язання за договором та угодою виконав в повному обсязі, а саме видав відповідачці кредит у розмірі 25 611,68 Доларів США.

          У зв'язку з зазначеними порушеннями зобов'язань за кредитним договором відповідачка станом на 06.05.2009 року має заборгованість - 9 540,46 Доларів США, яка складається з наступного:

- 7 394,90 доларів США - заборгованість за кредитом;

- 462,41 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом;

-115,80 доларів США - заборгованість по комісії за користуванням кредитом;

-1082,12 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, а також штрафи відповідно до договору:

32,47 доларів США - штраф (фіксована частина).

452,76 доларів США - штраф (процентна складова).

          Судом встановлено, що в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором позивач і відповідачка 25.05.2009 року уклали договір застави рухомого майна № DNHLAK00780339, згідно з якого відповідачка надала в заставу автомобіль НОМЕР_1, 2005 року випуску, тип ТЗ: легковий-комбі-В, № кузова/шасі: VF7LCNFUC74202273, що належить на праві власності ОСОБА_1

          Відповідно до ст.2 Закону України "Про судоустрій України" завданням судової влади є поряд з забезпеченням захисту гарантованих Конституцією та законами України прав громадян - захист цивільних прав та законних інтересів юридичних осіб.

          Під захистом цивільних прав розуміють такі дії державних та інших органів які спрямовані на попередження порушення або відновлення порушених прав чи інтересів громадян і організацій що охороняються законом.

           Захист цивільних прав та законних інтересів позивача можливий шляхом примусового виконання обов'язку в натурі та відшкодування збитків завданих позивачу внаслідок невиконання відповідачкою договірних обов'язків.

           Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

           Згідно ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

           Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.

Згідно ст.1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

           Відповідно до ст.ст. 509, 526 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

           Відповідно до ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати строкового повернення частини позики, що залишилася, та сплати відсотків, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

           Відповідно до ч. 2 ст. 1050 України наслідками порушення відповідачем зобов'язань щодо повернення чергової частини суми кредиту є право позивача достроково вимагати повернення всієї суми кредиту.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотка річних від простроченої суми, що інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

           Згідно ст.525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

          Згідно статті 192 ЦК України до грошових коштів віднесено грошову одиницю України гривню, та іноземну валюту.

Відповідно до ч.2 ст.192 Цивільного кодексу України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Отже, у кредит можуть бути надані згідно Цивільного Кодексу України як грошова одиниця України гривня, так і іноземна валюта, що виступатиме предметом зобов'язання.

Нормативно-правовим актом, що має силу Закону та встановлює режим здійснення валютних операцій на території України є Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993 р. № 15-93.

Під валютними операціями згідно статті 1 Декрету розуміються, зокрема, операції пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності.

Отже, Декрет відокремлює операції пов'язані з використанням валютних цінностей як засобу платежу та операції з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності.

Статтею 5 Декрету встановлено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Згідно частини 4 статті 5 Декрету індивідуальні ліцензії видаються резидентами нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Індивідуальної ліцензії потребують відповідно до вказаної статті, зокрема, такі операції:

- надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; - використання іноземної валюти, на території України як засобу платежу або як застави.

Диспозиція норми підпункту "в" частини 4 статті 5 Декрету передбачає спеціальну умову, за якої валютна операція вимагатиме отримання індивідуальної ліцензії, а саме "якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі". Тому у випадку, коли в період дії режиму валютного регулювання діючим законодавством буде встановлено межі за термінами й сумами таких кредитів, лише після набрання чинності відповідним нормативно-правовим актом вказані операції вимагатимуть-індивідуальної ліцензії.

Відповідно до листа Національного банку України від 29.05.2001 р. N 28-313/2178 на сьогоднішній момент вимоги або які не будь обмеження щодо граничного розміру сум і строків повернення кредитів в іноземній валюті, залучених або на даваних резидентами України, чинним законодавством не встановлене, тому здійснення резидентами операцій по одержанню або наданню кредитів в іноземній валюті не вимагає індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Вказаний лист не є нормативним актом, але на підставі нього належить встановити відповідні юридичні факти: про відсутність регулювання законодавством України меж здійснення кредитування в іноземній валюті за строками та за сумами. Відповідно до статті 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Отже, здійснювані на даний час банком операції з надання кредитів в іноземній валюті у будь-яких сумах та на будь-який строк, відповідно до підпункту "в" частини 4 статті. 5 Декрету не вимагають отримання індивідуальної ліцензії Національного банку.

Погашення клієнтом банку кредитного зобов'язання в іноземній валюті не вимагає отримання ним чи іншим учасником операції індивідуальної ліцензії Національного банку з огляду на те, що така операція не е тією операцію, що передбачає використання іноземної валюти на території України як засобу платежу. Оскільки у даному випадку відбувається погашення саме грошового зобов'язання, предметом яких є валютні цінності, надані в кредит, Погашення зобов'язань, предметом яких є валютні цінності, як наводилось вище, відрізняються Декретом від операцій пов'язаних з використанням іноземної валюти, як засобу платежу, тому відсутність у частині 4 статті 5 Декрету вимог щодо ліцензування Національним Банком операцій з погашення зобов'язань, предметом яких є валютні цінності, виключає підстави вимагати індивідуальної ліцензії Національного банку для погашення кредиту, виданого в іноземній валюті.

Здійснення банківськими установами операцій з валютними цінностями встановлено діючим законодавством України.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" Банк, крім перелічених у частині першій цієї статті операцій, мас право здійснювати операції з валютними цінностями. На здійснення операцій, визначених пунктами 1 - 4 частини другої статті 47 цього Закону надає дозвіл Національний банк України.

Згідно п. 2.3. глави 2 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, яке затверджене Постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 р. № 275, за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку, банки мають право залучати та розміщувати іноземну валюту на валютному ринку України.

           У відповідності до ч.3 ст.10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За таких обставин, суд вважає можливим стягнути з відповідачки на користь позивача суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 262 918 грн. 79 коп.

           Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, відповідно до ст. 88 ЦПК України та враховуючи результат вирішення справи, суд вважає за можливе стягнути з відповідачки на користь позивача суму у розмірі 1700 грн. в рахунок відшкодування оплати судового збору і суму у розмірі 120 грн., в рахунок відшкодування оплати ІТЗ.

           У зв`язку із задоволенням позову ПАТ КБ «ПриватБанк»до ОСОБА_1 про звернення стягнення, суд приходить до висновку, що вимоги зустрічного позову ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк»про визнання кредитних договорів недійсними є безпідставними.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.526, 527, 530, 543, 553, 1049, 1054 ЦК України; ст.ст.10, 11, 60, 88, 169, 212, 213, 215, 224-226 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

           Позов публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк»до ОСОБА_1 - задовольнити.

           Звернути стягнення в рахунок погашення заборгованості в сумі 262 918, 79 грн. за кредитним договором DNHLAK00780339 від 25.05.2005 року на автомобіль НОМЕР_1, 2005 року випуску, тип ТЗ: легковий-комбі-В, № кузова/шасі: VF7LCNFUC74202273, що належить на праві власності ОСОБА_1.

          Стягнути з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк»суму у розмірі 1820 грн., в рахунок відшкодування судових витрат.

           У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк»- відмовити.

           Рішення суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст.223 ЦПК України.

           Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яка може бути подана відповідачем протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

           Заочне рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через суд першої інстанції шляхом подання протягом десяти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Суддя                                                                         Г.В.Черновськой