ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2012 р. Справа № 28465/12/9104

23 жовтня 2012 року № 28465/12/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гінди О.М.

суддів: Заверухи О.Б., Ніколіна В.В.

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Борщівському районі Тернопільської області на постанову Борщівського районного суду Тернопільської області від 22 липня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Борщівському районі Тернопільської області про нарахування та виплату підвищення до пенсії дитині війни,-

встановив:

17.06.2011 року позивач звернувся в суд з адміністративним позовом до відповідача в якому просив зобов'язати відповідача провести нарахування та виплату підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком передбаченої ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за період з 01.01.2009 року довічно.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач посилався на те, що відповідно до статті 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» він є особою, якій відповідно до цього Закону надано статус дитини війни. Згідно зі статтею 6 цього Закону йому має виплачуватись підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, однак у вказаний період виплачувалось не в повному обсязі.

Оскарженою постановою прийнятою в порядку скороченого провадження, адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність відповідача та зобов'язано його нарахувати та виплатити позивачу підвищення до пенсії як дитині війни в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» починаючи з 01.01.2009 року, з урахуванням ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та виплачених сум. Дану постанову судом першої інстанції допущено до негайного виконання у повному обсязі.

Не погодившись з цією постановою, відповідач оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає, що постанова прийнята з неповним з'ясуванням обставин справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому просить її скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити.

Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, апелянт посилається на те, що оскільки відповідач не є розпорядником бюджетних коштів, то відповідно нарахування та виплата позивачу підвищення до пенсії як дитині війни, здійснювалось в межах виділених на це коштів та згідно чинного на момент проведення виплати бюджетного законодавства. Апелянт також вказує, що судом першої інстанції не обґрунтовано застосовано до даних правовідносин положення ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Враховуючи те, що оскаржена постанова судом першої інстанції прийнята в порядку скороченого провадження, у відповідності до ч. 8 ст. 183-2 та п. 3 ч. 1 ст. 197 КАС України апеляційний розгляд даної справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши підстави і межі апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково.

Судом першої інстанції вірно встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач в розумінні статті 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» є дитиною війни.

Згідно зі ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, яка виплачується замість пенсії, підвищується на 30 % мінімальної пенсії за віком.

Змінами внесеними підпунктом 2 пункту 41 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 р. N 107-VI, дія статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» була обмежена. Однак, Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. N 10-рп/2008, положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», якими обмежувалась дія ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» визнані неконституційними та втратили чинність з моменту визнання їх такими.

Після Рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. N 10-рп/2008 стаття 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» не обмежувалась та діяла в редакції відповідно до якої, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Враховуючи викладені правові положення, суд апеляційної інстанції погоджується із висновками суду першої інстанції, про наявність у позивача права на отримання підвищення до пенсії як дитині війни, у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, передбаченого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Як вбачається із матеріалів справи, підвищення до пенсії позивачу як дитині війни, протягом оскаржуваного періоду здійснювалось у значно меншому розмірі, а ніж це передбачено ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», а тому суд першої інстанції прийшов до правильного та обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог позивача в межах шестимісячного строку звернення до адміністративного суду.

Однак, суд першої інстанції безпідставно та з порушенням норм процесуального права поновив позивачу строк звернення до адміністративного суду та відповідно задовольнив позовні вимог позивача за період з 01.01.2009 року по 16.12.2010 року включно.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 99 КАС України (в редакції чинній на момент звернення позивача до суду) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі ст. 100 КАС України (в редакції чинній на момент звернення позивача до суду) адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач із адміністративним позовом до суду звернувся 17.06.2011 року та просив його задовольнити починаючи з 01.01.2009 року, тобто з пропуском строку звернення до адміністративного суду. При цьому, в даному позові позивач просив поновити цей строк посилаючись на те, що він уже звертався до суду із позовом аналогічного характеру, судове рішення за яким набрало законної сили тільки у лютому 2011 року. Крім того, позивач вказував на те, що він скористався досудовим порядком вирішення даного спору звернувшись до відповідача з відповідною заявою, відповідь на яку отримав тільки в травні 2011 року.

Однак, такі причини пропуску строку звернення до суду не можуть бути визнані судом поважними, оскільки як вбачається із матеріалів справи позивач дійсно уже звертався до суду із позовом аналогічного характеру, однак цей позов стосувався нарахування та виплати позивачу підвищення до пенсії за 2006-2008 роки, а розглядуваний адміністративний позов стосується нарахування та виплати цього підвищення за період з 01.01.2009 року. Таким чином, розгляд судом позовних вимог позивача за 2006-2008 роки жодним чином не перешкоджав позивачу звернутися із позовом до суду про нарахування та виплати підвищення до пенсії за період з 01.01.2009 року.

Також, безпідставним є посилання позивача на те, що він скористався досудовим порядком вирішення спору, оскільки з урахуванням ст. 105 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та ст. 16 Закону України «Про звернення громадян» досудовим порядком вирішення спорів щодо призначення, нарахування та виплати пенсії слід вважати подання скарги на рішення, дії чи бездіяльності відповідного органу державної влади, до вищого органу або посадової особи в порядку підлеглості, тобто до ГУ ПФ України в області або до ПФ України. Однак, як вбачається із матеріалів справи позивач із такою скаргою звернувся до відповідача дії якого і є предметом даного судового розгляду, а тому таке звернення в розумінні ч. 4 ст. 99 КАС України не можна вважати досудовим порядок вирішення спору.

При цьому, суд апеляційної інстанції враховує, що оскаржуване позивачем підвищення до пенсії має періодичний характер та виплачується кожного місяця разом із пенсією, а тому позивач про порушення свої прав повинен був дізнаватися кожного місяця під час отримання пенсії.

Оскільки позивачем не наведено поважних причин пропуску строку звернення до адміністративного суду, а судом першої інстанції ці позовні вимоги вирішені із порушенням норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи за відповідними позовними вимогами, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне відповідно до ст. 195 КАС України вийти за межі доводів апеляційної скарги та у відповідності до ст. 100 КАС України позовні вимоги позивача за період 01.01.2009 року по 16.12.2010 року включно залишити без розгляду.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають до задоволення за період з 17.12.2010 року.

Разом з викладеним, суд першої інстанції безпідставно звернув до негайного виконання постанову у повному обсязі, оскільки відповідно до припису п. 1 ч. 1 ст. 256 КАС України, який є спеціальним для виконання постанови суду у справах, зазначених у п. 2 ч. ст. 1832 КАС України, негайно виконуються постанови суду про присудження виплат пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального і процесуального права, призвели до неправильного вирішення справи за відповідними позовними вимогами, що у відповідності до ст. 202 КАС України є підставою для скасування постанови суду першої інстанції та прийняття нової постанови.

Суд першої інстанції правильно вказав, що нарахування та виплату позивачу підвищення до пенсії як дитині війни, слід проводи з урахуванням положень ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки чинним законодавством України розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає. Відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на підвищення пенсії виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Таким чином, посилання апелянта на те, що до даних правовідносин не підлягає застосуванню положення ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», є необґрунтованими та безпідставними.

Також, суд не може взяти до уваги посилання апелянта на те, що відповідач не є розпорядником бюджетних коштів, а фінансування виплат, пов'язаних із застосуванням Закону України «Про соціальний захист дітей війни» проводиться із державного бюджету, оскільки відсутність фінансування з державного бюджету коштів на витрати пов'язані із виплатою дітям війни підвищення до пенсії згідно із Законом України «Про соціальний захист дітей війни» не може бути підставою для невиконання положень ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Дана правова позиція суду, узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини, який у своєму рішенні від 08 листопада 2005 року в справі «Кечко проти України» зазначив, що держава самостійно визначає, які надбавки виплачувати своїм працівникам з бюджету. Держава може вводити, припиняти або закінчувати виплату цих надбавок. Проте, якщо правове положення, що діє, передбачає виплату певних надбавок, і дотримані всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в цих виплатах, поки відповідне положення є таким, що діє (п. 23). Одночасно Європейський Суд з прав людини не прийняв аргумент уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність засобів як на причину невиконання своїх зобов'язань (п. 26).

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди при розгляді справ, практику Європейського Суду з прав людини, застосовують як джерело права.

З огляду на те, що судом першої інстанції рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що оскаржувану постанову слід скасувати та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задоволити частково.

Керуючись ст. ст. 11, 183-2, 195, 197, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, суд -

постановив:

апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Борщівському районі Тернопільської області - задовольнити частково.

Постанову Борщівського районного суду Тернопільської області від 12 серпня 2011 року у справі № 2а-4813/11/1902 - скасувати та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити частково.

Адміністративний позов ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Борщівському районі Тернопільської області про нарахування та виплату підвищення до пенсії дитині війни, в частині позовних вимог за період з 01.01.2009 року по 16.12.2010 року включно - залишити без розгляду.

Визнати протиправними дії управління Пенсійного фонду України в Борщівському районі Тернопільської області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, передбаченого статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 17.12.2010 року, із урахуванням частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Борщівському районі Тернопільської області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, передбаченого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 17.12.2010 року, із урахуванням частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та виплачених за цей період сум.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова підлягає до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі.

Постанова касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий: О.М. Гінда

Судді: О.Б. Заверуха

В.В. Ніколін