АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
МСП - 03680, м.Київ-680, вул. Солом'янська, 2-А .
Справа № 22ц-2690/12432/2012 Головуючий у 1-й інстанції: Шевченко Н.М.
Доповідач Кравець В.А.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 жовтня 2012 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі :
Головуючої - Кравець В.А.,
Суддів - Семенюк Т.А., Музичко С.Г.
при секретарі - Попандопало Ю.О.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 05 червня 2012 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа: ОСОБА_4 про визнання права власності на частину квартири, -
В С Т А Н О В И Л А :
У лютому 2012 року позивач звернулася до суду із зазначеним позовом, в якому просила визнати за нею та за її неповнолітнім сином ОСОБА_2 право власності на 1/5 частину трикімнатної квартири АДРЕСА_1 за кожним.
В мотивування вимог посилалася на те, що відповідач утримує у себе правовстановлюючий документ на квартиру, категорично відмовляючи надати його їй, чим позбавляє її та неповнолітнього сина можливості володіння та розпорядження належним майном на власний розсуд.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 05 червня 2012 року - в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Дніпровського районного суду м. Києва та ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі, посилаючись на те, що висновки суду не відповідають обставинам справи та наявним в матеріалах справи доказам, рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Крім того, суд надав неправильну оцінку обставинам справи, тому що відповідачем в судовому засіданні однозначно було заявлено про невизнання права позивача самостійно розпоряджатися належною їй та її дитині часткою в квартирі. При цьому відповідач одноособово користується належною позивачам на праві спільної часткової власності спірною трикімнатною квартирою, порушуючи її з неповнолітнім сином право на розпорядження часткою квартири.
В судовому засіданні апелянт скаргу підтримала.
Заслухавши доповідь судді Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що права позивача та її неповнолітнього сина, як власників відповідних їм часток, не порушувалися, відповідачі не перешкоджали їм користуватися, розпоряджатися майном, не намагалася їх виселити, чи іншим чином порушити їх права.
Висновок суду відповідає обставинам справи та грунтується на вимогах закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦК України, спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.
Тобто, сумісна власність - це різновид права спільної власності, що належить двом або більше особам одночасно на один і той самий об'єкт без визначення часток кожного з них.
Згідно положення ч. 1 ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності, (ст. 392 Цивільного кодексу України)
Натомість, суд вірно встановив, що позивач та її неповнолітній син ОСОБА_2 є беззаперечними власниками 1/5 частини квартири АДРЕСА_1 кожний.
В судовому засіданні було встановлено фактичну наявність документу, що підтверджує право власності на квартиру позивача та її сина, а тому не можуть бути задоволені вимоги у обраний позивачем спосіб в порядку ст. 392 ЦК України.
В силу ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції цілком законного висновку дійшов про те, що позивач не надала суду жодних належних та допустимих доказів які б вказували на те, що відповідачами не визнається право власності її та сина на належні їм частки квартири.
Отже, суд першої інстанції всебічно і об'єктивно дослідив всі обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й постановив рішення, що відповідає вимогам закону.
Рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують і на суть прийнятого рішення не впливають.
Керуючись ст.ст. 303,304,307,308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,-
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1, яка в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 - відхилити.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 05 червня 2012 року в справі залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги до цього суду.
Головуючий Судді