ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 жовтня 2012 р. Справа № 2а/0470/6558/12

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О.

при секретарі судового засідання за участю представників сторін: від позивача від відповідача-1 від відповідача-2 ОСОБА_4 ОСОБА_3. Полівчук Д.П. Криштоп А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом гр. ОСОБА_3 до Головного управління МВС України в Дніпропетровській області, до Головного управління Державної фельд'єгерської служби України в м. Дніпропетровську про стягнення 4882 грн. 50 коп., -

ВСТАНОВИВ:

11.06.2012р. гр. ОСОБА_3 звернувся з адміністративним позовом до Головного управління МВС України в Дніпропетровській області, до Головного управління Державної фельд'єгерської служби України в м. Дніпропетровську та просить стягнути на його користь вихідну допомогу при звільненні, передбачену чинним законодавством у сумі 4882 грн. 50 коп.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що з 13.11.2000р. по 07.02.2012р. він проходив службу в органах внутрішніх справ та 07.02.2012р. наказом ГУ МВС України в Дніпропетровській області № 23 о/с був звільнений з посади офіцера фельд'єгерської служби за п.64 «ж» (за власним бажанням) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України. На час звільнення позивач мав вислугу років, яка склала - 14 років 8 місяців. Позивач зазначає, що при звільненні та нарахуванні грошового забезпечення йому не була виплачена одноразова грошова допомога у розмірів 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби відповідно до Закону України від 18.10.2011р. № 3917 «Про внесення змін до деяких законів України, зокрема, внесено зміни до ст. 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби,та деяких інших осіб», а також роз'ясненням МВС України від 14.11.2011р. № 15/2-6289 «Про порядок нарахування одноразової грошової допомоги при звільненні» в яких зазначено, що починаючи з 01.10.2011р. право на отримання цієї допомоги мають військовослужбовці та особи рядового і начальницького складу ОВС, які звільняються за власним бажанням, у розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за наявності вислуги років 10 років і більше, при цьому, право на пенсію, яке було обов'язковою умовою виплати одноразової грошової допомоги при звільненні, з 01.10.2011р. та нарахуванні цієї допомоги не має значення. Позивач 28.02.2012р. звернувся до Головного управління МВС у Дніпропетровській області щодо виплати йому відповідної одноразової грошової допомоги при звільненні, однак відповідач надав відповідь про відмову у її виплаті з посиланням на те, що відповідні підстави для такої виплати відсутні. Позивач вважає рішення відповідача незаконним і таким, що порушує його право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні з ОВС за власним бажанням, оскільки звільнився після 01.10.2011р., має вислугу 14 років, а тому з урахуванням внесених змін до чинного законодавства, має право на отримання зазначеної одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

У судовому засіданні позивач підтримав свої позовні вимоги та просив їх задовольнити.

Представник відповідача - Головного управління МВС України в Дніпропетровській області проти позову заперечує, просить в задоволенні позову відмовити посилаючись на те, що ГУМВС є неналежним відповідачем щодо стягнення грошової допомоги при звільненні позивача, оскільки нарахування та виплата грошового забезпечення, а також кінцевий розрахунок з позивачем здійснювався Головним управлінням Державної фельд'єгерської служби України у м. Дніпропетровську у відповідності до спільного наказу Міністерства транспорту та зв'язку України та Міністерства внутрішніх справ України від 06.09.2010р. №647/420 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 04.10.2010р. за № 885/18180 «Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб начальницького складу Державної фельд'єгерської служби України». Щодо позовних вимог позивача, відповідач зазначає, що позивач на день звільнення - 07.02.2012р. відповідно до вимог ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» № 2262-ХІІ від 09.04.1992р. не мав права на пенсію, а тому не було правових підстав для нарахування та виплати йому одноразової грошової допомоги відповідно до ст.9 вказаного Закону. Представник відповідача також зазначає, що лист Департаменту ФЗБО МВС України від 14.11.2011р., на який посилається позивач, не є нормативно-правовим актом та має лише роз'яснювальний та рекомендаційний характер. Крім того, відповідач вважає, що посилання позивача на норми Закону № 3917-УІ від 18.10.2011р. є помилковими, оскільки зазначеним законом були внесені зміни до ч.1 ст. 9 Закону № 2262-ХІІ, норми якої не розповсюджуються на позивача та до ч. 2 ст. 9 вказаного Закону зміни не вносились. За викладеного, представник відповідача вважає, що ГУМВС України в Дніпропетровській області обґрунтовано керувався вимогами Закону № 2262-ХІІ.

Ухвалою суду від 12.09.2012р. на підставі ст.52 Кодексу адміністративного судочинства України було залучено до участі у справі в якості другого відповідача - Головне управління Державної фельд'єгерської служби в м. Дніпропетровську.

Представник відповідача - Головного управління Державної фельд'єгерської служби в м. Дніпропетровську в судовому засіданні проти позову заперечує, просить в задоволенні позову відмовити посилаючись на те, що згідно з постановами КМУ від 25.12.91р. № 375-з та від 26.07.99р. №1349-37, особи начальницького складу Державної фельд'єгерської служби України перебувають в кадрах Міністерства внутрішніх справ України, призначаються на службу, проходять службу та звільняються зі служби відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.06.91р. № 114, їм присвоюються спеціальні звання внутрішньої служби. Разом з тим, Держфельдслужба є окремою бюджетною установою, має свій штат і не входить ні до структури МВС, ні до структури Держспецзвязку, а тому лист від 14.11.2011р., на який посилається позивач, на Держфельдслужбу не поширюється і не є обов'язковим для виконання, крім того, згідно листа Міністерства юстиції України від 26.12.2008р. листи міністерств не встановлюють норм права і мають лише інформаційний характер. Крім того, відповідач зазначає, що відповідно до п.2 Прикінцевих положень Закону України № 3917-УІ від 18.10.2011р. його дія поширюється на військовослужбовців та осіб, які мають право на пенсію за Законом «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Позивача звільнено із органів внутрішніх справ та з посади офіцера фельдзв'язку відділу Головного управління Держфельдслужби в м. Дніпропетровську за власним бажанням, вислуга років на момент звільнення складала 12 років 8 місяців 26 днів. Отже, право на пенсію у позивача при звільненні відповідно до критеріїв, визначених вищевказаним законом відсутнє, а тому на позивача не поширюються норми ст.9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

У ході судового розгляду справи, судом встановлені наступні обставини.

Громадянин ОСОБА_3 проходила службу в органах внутрішніх справ з 13.11.2000 р. по 07.02.2012р. та був звільнений з посади офіцера фельдзв'язку відділу Головного управління Державної фельд'єгерської служби України в м. Дніпропетровськ на підставі наказу Головного управління МВС України в Дніпропетровській області № 23 о/с дск від 07.02.2012р. за п. 64 «ж» (за власним бажанням) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991р. № 114, що підтверджується даними копії трудової книжки позивача та витягом із відповідного наказу (а.с.7-8, 30).

Як зазначає позивач у позові, при звільненні його з органів внутрішніх справ йому не було нараховано та не було виплачено одноразової грошової допомоги у розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби відповідно до Закону України від 18.10.2011р. № 3917 «Про внесення змін до деяких законів України», зокрема, зміни до ст.9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та інших осіб» та роз'яснення МВС України від 14.11.2011р. № 15/2-6289 «Про порядок нарахування одноразової грошової допомоги при звільненні» де зазначено, що починаючи з 01.10.2011р. право на отримання цієї допомоги мають військовослужбовці та особи рядового і начальницького складу ОВС, які звільняються за власним бажанням, в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, за наявності вислуги 10 років і більше. Право на пенсію, яке було обов'язковою умовою виплати одноразової допомоги при звільненні з 01.10.2011р. при нарахування цієї допомоги не має значення.

28.02.2012р. позивач звернулася до відповідача - Головного управління МВС України в Дніпропетровській області з відповідною заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги при звільненні (а.с.4).

Відповідач - Головне управління МВС України в Дніпропетровській області листом від 14.03.2012р. № 2/12-С-10 надав позивачеві відповідь, в якому зазначив про те, що одноразова грошова допомога при звільненні виплачується особам, які мають право на пенсію, а оскільки позивача звільнено з органів внутрішніх справ без права на пенсію відповідно до п. 64 «ж» (за власним бажанням) Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом ОВС, то відповідно до діючого законодавства підстави для виплати позивачеві одноразової грошової допомоги при звільненні відсутні (а.с. 5).

Позивач не погоджується з вказаною вище відмовою у виплаті йому одноразової грошової допомоги при звільненні, оскільки вважає, що у відповідності до внесених змін Законом України № 3917-УІ від 18.10.2011р. до ст. 9 Закону України № 2262-ХІІ, який набрав чинності з 01.10.2011р., він має право на виплату одноразової грошової допомоги незалежно від наявності у нього права на пенсію з урахуванням листа Департаменту фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку МВС України від 14.11.2011р. № 15/2-6289.

Заслухавши представників сторін, які брали участь у судовому розгляді справи, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до п.2 Указу Президента України від 30.06.2011р. № 717/2011р. «Про Адміністрацію Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України» - Адміністрація Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України є правонаступником Державної служби зв'язку України і Державної адміністрації зв'язку - урядового органу, що діяв у складі Міністерства транспорту та зв'язку України. Державна фельд'єгерська служба України діє у складі управління Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, яка є головним розпорядником коштів для Держфельдслужби.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.91р. № 375-з «Про забезпечення органів державної влади і управління України урядовим кур'єрським зв'язком» та постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.99р. № 1349-37 «Про затвердження Положення про Державну фельд'єгерську службу України», особи начальницького складу Держфельдслужби України перебувають в кадрах Міністерства внутрішніх справ України, призначаються на службу, проходять службу і звільняються зі служби відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.91р. № 114, їм присвоюються спеціальні звання внутрішньої служби.

При цьому, Держфельдслужба є окремою бюджетною установою, має свій штат і не входить до структури МВС України.

Отже, належним відповідачем у даній справі є Головне управління Державної фельд'єгерської служби України в м. Дніпропетровську, оскільки позивач проходив службу на посаді офіцера фельд'єгерської служби Головного управління Державної фельд'єгерської служби України в м. Дніпропетровську, що підтверджується копією витягу з наказу від 07.02.2012р. № 23 о/с дск (а.с.30).

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з урахуванням змін внесених Законом України №3917-УІ від 18.10.2011р. та в редакції, чинній на момент звільнення позивача, особам рядового, сержантського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення зі служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, систематичним невиконанням умов контракту командуванням одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Частиною 2 ст. 9 вказаного Закону в редакції, чинній на момент звільнення позивача, визначено, що особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, при звільненні зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Крім того, п.2 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України № 3917-УІ від 18.10.2011р. визначено, що дія цього Закону поширюється на військовослужбовців та осіб, які мають право на пенсію за Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» і які звільнилися з військової служби, служби в органах внутрішніх справ, в державній пожежній охороні, Державні службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Державній кримінально-виконавчій службі України, починаючи з 1 жовтня 2011 року.

З аналізу вищенаведених норм чинного законодавства України вбачається, що Законом України № 3917-УІ від 18.10.2011р. були внесені зміни лише у частину першу статті 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», а в ч. 2 вказаної статті зміни не вносились Законом № 3917-УІ.

При цьому, зі змісту як частини першої, так і частини другої вищенаведеної статті вбачається, що виплата одноразової грошової допомоги передбачена лише за наявності у особи, яка звільняється зі служби права на пенсію за Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Згідно з п. 10 постанови Кабінету Міністрів України № 393 від 17.07.1992р. «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей» чинній у редакції на момент звільнення позивача, відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ» і постанови Верховної Ради України про порядок введення в дію цього Закону Кабінет Міністрів України постановив, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби, які звільняються із служби за віком, станом здоров'я чи у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, після закінчення строку контракту, у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту командуванням, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби; які звільняються із служби за власним бажанням, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Таким чином, з аналізу вказаних норм видно, що зазначена постанова прийнята Кабінетом Міністрів України саме на виконання положень Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ».

При цьому, положення п. 10 вказаної постанови КМУ № 393 від 17.07.1992р. кореспондуються з приписами ст. 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Як вбачається зі змісту наказу Головного управління МВС України в Дніпропетровській області від 07.02.2012р. № 23 о/с дск, позивача звільнено з органів внутрішніх справ з посади лейтенанта внутрішньої служби - офіцера фельдзв'язку відділу Головного управління Державної фельд'єгерської служби України в м. Дніпропетровськ за п.64 «ж» ( за власним бажанням) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991р. № 114- без права на пенсію (а.с.30).

Таким чином, виплата одноразової грошової допомоги у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби пов'язана законодавцем саме з правом на пенсію особи, яка звільняється зі служби за власним бажанням.

Позивач у ході судового засідання не надав суду доказів того, що він мав право на пенсію на час звільнення з органів внутрішніх справ за власним бажанням, навпаки, позивач підтвердив відсутність у нього права на пенсію у момент його звільнення станом на 07.02.2012р.

Що ж стосується посилань позивача на лист Департаменту фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку МВС України «Про порядок нарахування одноразової грошової допомоги при звільненні» від 14.11.2011р. № 15/2-6289, то судом зазначений лист не приймається до уваги та не може бути покладено в основу даного рішення, оскільки зазначений лист не є нормативно-правовим актом, а носить рекомендаційний та роз'яснювальний характер, а також він суперечить нормам ч.1,2 ст. 9 Закону України №2262-ХІІ.

При цьому, слід зазначити, що згідно до вимог ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України та застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

За таких обставин, суд приходить до висновку про те, що позивач не мав права на отримання одноразової допомоги у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби на підставі ч.2 ст. 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992р. № 2262-ХІІ та п. 10 Постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей» від 17.07.1992р. № 393.

У відповідності до норм ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України.

Вирішуючи даний спір та досліджуючи питання щодо законності та правомірності у не виплаті позивачеві одноразової грошової допомоги при звільненні, суд виходить із того, що у відповідності до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно; зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

У ході судового розгляду справи позивачем не доведено правомірність та обґрунтованість заявлених ним позовних вимог належними та допустимими доказами, в той час, коли відповідачами спростовані твердження позивача, доведено відсутність підстав для нарахування та виплати позивачеві одноразової грошової допомоги при звільненні з органів внутрішніх справ з посиланнями на норми чинного законодавства України.

За викладених обставин, суд приходить до висновку про відсутність підстав у відповідачів для нарахування та виплати позивачеві одноразової грошової допомоги при звільненні у зв'язку з чим такі дії відповідачів є правомірними, вчиненими з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), а також у відповідності до вищенаведених норм Конституції України, ч. 2 ст. 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», Закону України «Про внесення змін до деяких законів України № 3917-УІ від 18.10.2011р.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч. 2 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

Отже, судові витрати у справі по сплаті судового збору покладаються на позивача з урахуванням вимог ч.2 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 71,86, 94, 122, 160, 161, 162, 163,167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову гр. ОСОБА_3 до Головного управління МВС України в Дніпропетровській області, до Головного управління Державної фельд'єгерської служби України в м. Дніпропетровську про стягнення 4882 грн. 50 коп. - відмовити.

Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції з одночасним направленням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня проголошення постанови, або протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови відповідно до вимог ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова суду набирає законної сили у порядку та у строки, визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складений - 08.10.2012р.

Суддя С.О. Конєва