УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
„26" вересня 2007 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області у складі:
головуючого-судді Шкрібляка Ю.Д.,
суддів Іванів О.Й., Кривобокової Н.М. ,
з участю прокурора ГрищукаВ.І.,
представника потерпілої ОСОБА_1 - ОСОБА_2,
розглянувши 26 вересня 2007 року у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за апеляцією представника потерпілої ОСОБА_1 - ОСОБА_2, на постанову Коломийського міськрайонного суду від 4 липня 2007 року, -
встановила:
Вказаною постановою ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та мешканця АДРЕСА_1, одруженого, на утриманні має одну неповнолітню дитину, раніше несудимого, громадянина України звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ст. 296 ч.1 Кримінального Кодексу України (далі КК України) і провадження по справі закрито на підставі ст. 1 п. „б" ст. 6 Закону України „Про амністію" від 19 квітня 2007 року.
Як вбачається з матеріалів кримінальної справи, ОСОБА_3 органами досудового слідства обвинувачувався в тому, що він 15 жовтня 2005 року, приблизно о 15 год., в с. Раківчик Коломийського району на території дачного кооперативу „Сільмашівець", грубо порушуючи громадський порядок і проявляючи особливу зухвалість, почав наносити потерпілій ОСОБА_1 удари руками і ногами в різні частини тіла, внаслідок чого остання отримала тілесні ушкодження, які відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров"я.
Звільняючи ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності із закриттям провадження по справі внаслідок акту про амністію, суд у постанові зазначив, що обставин для не застосування амністії до обвинуваченого не існує, а поскільки у ОСОБА_3 є на утриманні малолітня дитина і він подав письмову заяву про це, то до нього слід застосувати акт про амністію.
Справа № 11-373/2007 р. Головуючий у 1 інстанції Васильковський В.М.
Категорія ст. 296 ч.1 КК України Доповідач: Шкрібляк Ю.Д.
В апеляції представник потерпілої ОСОБА_1 - ОСОБА_2 покликається на неправильність постанови, вважає, що у суду не було жодних підстав для застосування амністії щодо ОСОБА_3, оскільки він не був присутній при розгляді справи і не міг подати письмової заяви до суду про застосування щодо нього акту про амністію.
Просить постанову суду скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.
Заслухавши доповідь судді Шкрібляка Ю.Д., пояснення прокурора Грищука В.І. та представника потерпілої ОСОБА_2, які підтримали апеляцію, просили апеляційний суд скасувати постанову, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляції, колегія суддів не знаходить підстав для її задоволення.
Поскільки в апеляції не оспорюються фактичні обставини справи і правильність кваліфікації неправомірних дій ОСОБА_3 за ст. 296 ч.1 КК України, то вони апеляційним судом відповідно до положень ст. 365 ч.1 Кримінально-процесуального Кодексу України (далі КПК України) не перевірялися.
Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні діє принцип верховенства права. Отже, в прямому розумінні принцип верховенства права означає й принцип верховенства закону.
Статтею 86 КК України закріплено, що Законом України „Про амністію" особи, які вчинили злочин, можуть бути повністю або частково звільнені від кримінальної відповідальності.
Статтями 1 п. „б", 6 Закону України „Про амністію" від 19 квітня 2007р. передбачено, що особи, які вчинили умисний злочин, до набрання чинності цього Закону і за який передбачено менш суворе покарання, ніж позбавлення волі не більше п'яти років, можуть бути звільнені від кримінальної відповідальності, справи відносно яких перебувають у суді, в порядку та на умовах визначених цим Законом.
Як вбачається з матеріалів справи, органи досудового слідства обвинувачували ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 296 ч.1 КК України, тобто у злочині, за який не передбачено покарання у вигляді позбавлення волі.
Крім цього, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 раніше не притягався до кримінальної відповідальності (а.с. 67) і на його утриманні є неповнолітня дитина (а.с. 69).
З матеріалів справи, в тому числі і протоколу судового засідання, вбачається, що ОСОБА_3 на час розгляду справи про його обвинувачення перебував за межами України, а тому відповідно до положень ч.2 п.1 ст. 262 КПК України Коломийський міськрайонний суд зобов'язаний був вирішити дану справу по суті без його участі.
Законом України „Про амністію" не встановлено обов'язку бути особі присутнім в судовому засіданні, щодо якої вирішується питання про застосування амністії, а тому подана нею письмова заява могла бути розглянута без неї.
Таким чином, Коломийський міськрайонний суд вправі був вирішувати питання про застосування щодо ОСОБА_3 акту про амністію за поданою ним заявою із-за кордону та завіреною віце-командиром України в Малазі (а.с. 145).
Твердження апелянта про те, що суд не був наділеним повноваженнями розглядати справу відносно ОСОБА_3 за „ніби-то" його сумною заявою, є необгрунтованими.
Поскільки обставин, передбачених ст. 7 Закону України „Про амністію" щодо ОСОБА_3 не було виявлено, то суд правильно звільнив його від кримінальної відповідальності внаслідок акту про амністію.
За таких обставин апеляція не підлягає до задоволення.
Керуючись ст. ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів, -
ухвалила:
Апеляцію представника потерпілої ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Коломийського міськрайонного суду від 4 липня 2007 року про звільнення ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності внаслідок акту про амністію - без зміни.