ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 листопада 2006 р. | № 3/3263 |
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П.- головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.
розглянув касаційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Житомирі, м. Житомир (далі –відділення виконавчої дирекції Фонду)
на рішення господарського суду Житомирської області від 06.03.2006 та
ухвалу Житомирського апеляційного господарського суду від 11.07.2006
зі справи № 3/3263
за позовом відділення виконавчої дирекції Фонду
до відкритого акціонерного товариства “Льонотекс”, м. Житомир (далі – ВАТ “Льонотекс”)
про стягнення 6 908, 31 грн.
Судове засідання проведено за участю представників сторін:
позивача – Коваленко Т.М.,
відповідача – не з’яв.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України
ВСТАНОВИВ:
Позов було подано про стягнення суми боргу 6 908, 31 грн.
Рішенням господарського суду Житомирської області від 06.03.2006 (суддя Філіпова Т.Л.), залишеним без змін ухвалою Житомирського апеляційного господарського суду від 11.07.2006 (колегія суддів у складі: Майор Г.І. –головуючий, судді Голубєва Г.К. і Горшкова Н.Ф.), у задоволенні позову відмовлено. У прийнятті зазначених рішення та постанови попередні судові інстанції з посиланням на статті 3, 6, 10, 38, 45 Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” (далі –Закон) виходили з недоведеності і безпідставності позовних вимог.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України відділення виконавчої дирекції Фонду просить оскаржувані судові рішення зі справи скасувати і прийняти нове рішення, яким стягнути з відповідача борг у сумі 6 908, 31 грн. Скаргу мотивовано неправильним застосуванням названими судовими інстанціями приписів Закону, невідображенням в оскаржуваних рішеннях усіх обставин справи, які мають значення для вирішення даного спору.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Сторони відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Судовими інстанціями у справі встановлено, що:
- з акта розслідування нещасного випадку на виробництві від 23.01.1969 № 1 вбачається, що з гр. Ващилко М.О. стався нещасний випадок на Житомирському льонокомбінаті, куди він був направлений у відрядження (а. с. 4, 5);
- відділенням виконавчої дирекції Фонду було сформовано і прийнято справу потерпілого на виробництві ВАТ “Льонотекс” Ващилка М.О. та згідно з довідкою від 11.04.2005 № 05-46 потерпілому здійснено страхові виплати за період з 01.04.2001 по 01.03.2005 у загальній сумі 6 908, 31 грн. (а. с. 16);
- з постанови про припинення страхової виплати та соціальних послуг від 04.04.2005 № 798 вбачається, що з 01.03.2005 припинено виплати Ващилку М.О. щомісячної грошової суми в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку в сумі 180, 20 грн., з посиланням на те, що потерпілий був працівником підприємства, розташованого в м. Іванові (Росія);
- ВАТ “Льонотекс” є платником страхових внесків і сплачує їх відповідно до вимог Закону.
Причиною даного спору є питання про те, чи має відповідач відшкодувати витрати відділення виконавчої дирекції Фонду, які виникли у зв’язку із здійсненням останнім страхових виплат відповідно до Закону.
У вирішенні спору попередні судові інстанції виходили з того, що ВАТ “Льонотекс” сплачує страхові внески до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України і тому не зобов’язане відшкодовувати відділенню виконавчої дирекції Фонду здійснені цим відділенням страхові виплати потерпілому Ващилку М.О.
З такою мотивацією погодитися не можна.
Принципи та загальні правові, фінансові та організаційні засади загальнообов’язкового державного соціального страхування громадян в Україні визначені Основами законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі –Основи).
Відповідно до статті 21 Основ внески на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань сплачує виключно роботодавець. Розмір внесків встановлюється у відсотках до сум фактичних витрат на оплату праці та інших виплат найманим працівникам, які підлягають обкладенню прибутковим податком з громадян.
Статтею 11 Основ та статтею 13 Закону визначено, що страховий ризик –це обставини, внаслідок яких може статися страховий випадок, а страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у статті 14 Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг.
Згідно із статтею 2 Закону його дія поширюється на осіб, які працюють на умовах трудового договору.
Статтею 6 Закону встановлено, що суб’єктами страхування від нещасного випадку є застраховані громадяни, а в окремих випадках - члени їх сімей та інші особи, страхувальники та страховик. Застрахованою є фізична особа, на користь якої здійснюється страхування (працівник). Страхувальниками є роботодавці, а в окремих випадках - застраховані особи. Страховик - Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.
Згідно з частиною першою статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правом фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Частиною першою статті 1191 названого Кодексу передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
У розгляді даної справи попередні судові інстанції не врахували, що ВАТ “Льонотекс” виступає страхувальником лише стосовно своїх працівників, тобто осіб, які працюють на даному підприємстві на умовах трудового договору (контракту), але не щодо працівників інших підприємств та організацій, в тому числі гр. Ващилка М.О. Тобто правовідносини ВАТ “Льонотекс” з цією фізичною особою не охоплюються сферою загальнообов’язкового державного соціального страхування від нещасних випадків на виробництві, і тому взаємовідносини ВАТ “Льонотекс” і відділення виконавчої дирекції Фонду з приводу виплати названим відділенням коштів у сумі 6 908, 31 грн. не підпадають під дію Основ і Закону. Інакше кажучи, сплата страхувальником страхових внесків не звільняє його від обов’язку відшкодувати страховикові кошти, виплачені останнім згідно з вимогами закону тій особі, яка не є застрахованою, тобто працівником страхувальника.
Водночас, припустившись помилки у застосуванні приписів Закону, попередні судові інстанції не з’ясували усього кола обставин, що входять до предмету доказування в даній справі. Так, самим скаржником зазначається, що особову справу потерпілого Ващилка М.О. ним (скаржником) прийнято від Житомирського льонокомбінату помилково, що, в свою чергу, може свідчити про здійснення страхових виплат у згаданій сумі без належних для цього підстав. Отже, наявність або відсутність таких підстав мала бути з’ясована попередніми судовими інстанціями у розгляді справи, проте названі судові інстанції цього не зробили та відповідних фактичних обставин не встановили.
Крім того, попередні судові інстанції не перевірили належними засобами доказування наявність (чи відсутність) відносин правонаступництва між Житомирським льонокомбінатом, на якому трапився нещасний випадок, та ВАТ “Льонотекс” –відповідачем у даній справі.
Таким чином, названі судові інстанції припустилися неправильного застосування приписів частини першої статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 названого Кодексу стосовно всебічного, повного і об’єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.
Касаційна ж інстанція згідно з частиною другою статті 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
У новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з’ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, встановити дійсні права і обов’язки сторін, надати належну правову оцінку їхнім доводам і в залежності від цього правильно застосувати норми матеріального права та прийняти законне і обґрунтоване рішення.
Керуючись статтями 1117 –11112 ГПК України, Вищий господарський суд України.
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Житомирі задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Житомирської області від 06.03.2006 та ухвалу Житомирського апеляційного господарського суду від 11.07.2006 зі справи № 3/3263 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду Житомирської області.
Суддя В. Селіваненко
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Б. Львов