ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 листопада 2006 р. | № 7/134 |
Вищий господарський суду України у складі колегії суддів:
головуючого Невдашенко Л.П.
суддів: Михайлюка М.В.
Дунаєвської Н.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу | Відкритого акціонерного товариства “Укрнафта”, м. Київ |
на постанову | від 04.07.2006 Київського апеляційного господарського суду |
у справі господарського суду | № 7/134 м. Києва |
за позовом | Відкритого акціонерного товариства “Укрнафта”, м. Київ
|
до | Дочірньої компанії “Газ України” НАК “Нафтогаз України”, м. Київ |
про | розірвання договору |
за участю представників сторін:
від позивача – Бунечко В.І.
від відповідача – Левченко О.Є.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду м. Києва від 27.04.2006 р., яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.07.2006 р. відмовлено в позові Відкритому акціонерному товариству “Укрнафта” до Дочірньої компанії “Газ України” НАК “Нафтогаз України” про розірвання договору про уступку права вимоги № 32/22-УВ-02/03-1030 від 29.01.2003 р.
Суд мотивував своє рішення тим, що ні у договорі про уступку права вимоги, ні в нормах Цивільного кодексу України не вимагається від первісного кредитора передання новому кредитору саме оригіналів відповідних документів.
Крім того, зазначає суд, відсутні обставини, за наявності яких сторона може вимагати розірвання договору в порядку ст. 612 Цивільного кодексу України, оскільки з боку відповідача відсутнє порушення зобов'язання, яке завдає шкоду іншій стороні та позбавляє її того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Позивачем пропущено строк позовної давності щодо вимоги про розірвання договору, оскільки відповідно до ст.ст. 257, 261 Цивільного кодексу України перебіг строку позовної давності щодо судового захисту позивача за вказаним договором мав початися 09.02.2003 р. і завершився 08.02.2006 р. Змінені позовні вимоги позивача датовані 24.03.2006 р., тобто були заявлені вже після сплину строку позовної давності.
Оскаржуючи рішення господарського суду та постанову апеляційного суду скаржник просить їх скасувати і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, розірвати договір про уступку права вимоги № 32/22-УВ-02/03-1030 від 29.01.2003 р. посилаючись на те, що при винесенні судових рішень судом порушено норми матеріального права, а саме ст.ст. 256, 264, 267, 517, 525, 526, 611, 651, 653 Цивільного кодексу України.
Зокрема, скаржник зазначає, що документи, які підтверджують право вимоги ВАТ “Укрнафта” до боржника не були передані позивачу, тобто самої уступки права вимоги не відбулося.
Відповідно до ст. 517 Цивільного кодексу України первісний кредитор у зобов'язання повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються.
Щодо строку позовної давності, то ст. 264 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність переривається у разі пред’явлення особою позову, в тому числі, якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач, тобто позивач відповідно до ст. 22. Господарського процесуального кодексу України 24.03.2006 р. змінив предмет позову.
Заслухавши учасників судового процесу, перевіривши юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та її повноту, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Між Дочірньою компанією “Газ України” НАК “Нафтогаз України” (кредитор) та Відкритим акціонерним товариством “Укрнафта” (новий кредитор) 29.01.2003 р. укладено договір № 32/19-УВ-02/03-1029 про уступку права вимоги відповідно до умов якого кредитор уступає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги до боржника –Корпорації НВІГ “Інтерпайп” по зобов’язанням оплати частини грошових коштів згідно з договором № 06/02-1830 від 28.11.2002 р. на суму 1 944 000,00 грн.
Пунктом 2.2. договору передбачено, що кредитор –ДК “Газ України “НАК “Нафтогаз України” протягом десяти календарних днів з моменту укладення даного договору зобов'язаний письмово повідомити боржника про уступку права вимоги та передати новому кредитору необхідні документи, що підтверджують право вимоги.
Суд першої та апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідно до умов договору про уступку права вимоги новому кредитору –ВАТ “Укрнафта” відступається право вимоги не в повному обсязі, а в певній частині, тобто первісний кредитор –ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України” також зберігає право вимоги до боржника і повинен мати відповідні первинні документи. Доказом переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні є сам договір про уступку права вимоги, оригінал якого позивач має, а інші документи , необхідні новому кредитору для реалізації відступленого йому права вимоги можуть передаватися у належним чином засвідчених копіях, що було зроблено відповідачем.
Відповідно до п. 2.1 договору, новий кредитор повинен перерахувати ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України” 1 944 000,00 грн. На виконання зазначеного зобов'язання позивач направив відповідачу 30.01.2003 р. заяву № 32-ВР/24 про припинення зобов’язань в частині сплати 1 944 000,00 грн. шляхом проведення заліку зустрічних однорідних вимог, отже суди попередніх інстанцій підставно зазначили, що зобов'язання відповідача щодо передачі права вимоги та позивача щодо перерахування грошових коштів в розмірі 1 944 000,00 грн. припинилися.
Крім того, в подальшому позивач уступив отримане за договором право вимоги ТОВ “Укргеофізсервіс”, уклавши з останнім відповідний договір про уступку права вимоги, реалізувавши таким чином утуплене йому майнове право.
Твердження скаржника про те, що строк позовної давності щодо зміненої позовної вимоги не пропущено, оскільки ст. 264 ЦК України передбачено, що позовна давність переривається у разі пред’явлення особою позову, зокрема, якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач, спростовується наступним.
Відповідно до частини другої статті 264 Цивільного кодексу України позовна давність переривається у разі пред’явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.
Позивач звернувся до суду з позовом про спонукання до виконання умов договору, а в зміненому позові позивач просить розірвати договір про уступку права вимоги, тобто первісний і змінений позов стосується різних прав позивача, а тому суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, обґрунтовано зазначили про безпідставність застосування в даному випадку ст. 264 ЦК України.
Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування господарським судом норм матеріального права при прийнятті судового рішення не знайшли свого підтвердження, в зв’язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.
Суд першої та апеляційної інстанції, при винесенні оскаржуваного рішення повно і всебічно з’ясували фактичні обставини справи, дослідили та надали оцінку як доводам позивача так і запереченням відповідача.
В решті касаційна скарга стосується спростування обставин справи, встановлених судом першої та апеляційної інстанції, а також заперечень щодо оцінки судом наявних у справі доказів, тому судом касаційної інстанції до уваги не приймаються з огляду на вимоги ч.2 ст. 1115 та ч.1,2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновку суду.
З огляду на викладене, Вищий господарський суд України вважає юридичну оцінку, дану Київським апеляційним господарським судом обставинам справи такою, що ґрунтується на матеріалах справи та чинному законодавстві і підстав для задоволення касаційної скарги не вбачає.
Керуючись ст.ст. 1115, 1119, 11110 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.07.2006 у справі № 7/134 залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
Головуючий, суддя Л.Невдашенко
Судді: М.Михайлюк
Н.Дунаєвська