ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 листопада 2006 р. | № 12/187пд |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого | Кравчука Г.А., |
суддів: | Мачульського Г.М., Шаргала В.І., |
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу | Виконавчого комітету Донецької міської ради |
на постанову | Донецького апеляційного господарського суду від 22.08.2006 р. |
у справі | № 12/187пд |
господарського суду | Донецької області |
за позовом | Виконавчого комітету Донецької міської ради |
до | Товариства з обмеженою відповідальністю “Цивільбуд” |
за участю: | прокурора Донецької області |
про | розірвання договору оренди земельної ділянки та зобов’язання демонтувати огородження та звільнити ділянку |
в судовому засіданні взяли участь представники:
позивача: | Ліпчанський С.М., дов. № 01/15-6718 від 12.12.2005 р.; |
відповідача: | Вишняков О.М., дов. № б/н від 07.12.2005 р.; Прутков В.А., дов. № б/н від 07.07.2006 р.; |
прокуратури: | — не з’явились; |
В С Т А Н О В И В:
У травні 2005 р. Виконавчий комітет Донецької міської ради (далі –Комітет) звернувся до господарського суду Донецької області з позовною заявою, у якій просив розірвати договір оренди земельної ділянки від 05.03.2004 р. (далі –Договір від 05.03.2004 р.), укладений між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю “Цивільбуд” (далі –Товариство), зобов’язати Товариство демонтувати огородження та звільнити земельну ділянку площею 0,23 га по вул. Щорса у Ворошилівському районі м. Донецька, яка є об’єктом вказаного договору.
Позовні вимоги Комітет обґрунтовував тим, що:
— рішення № 98/2 від 18.02.2004 р., яке ним було прийнято та у відповідності з яким укладено Договір від 05.03.2004 р., прийнято в порушення ст. ст. 23 та 26 Закону України “Про планування і забудову територій”;
— Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю Управління містобудування та архітектури Донецької обласної державної адміністрації були видані Товариству приписи від 22.04.2005 р. та від 25.04.2005 р. про зупинення робіт з організації будівництва об’єкту, зупинення робіт з будівництва об’єкту, звільнення будівельного майданчика від механізмів та будівельних матеріалів, демонтаж огородження будівельного майданчика;
— Товариству було направлено проект договору про розірвання Договору від 05.03.2004 р., який залишено без відповіді;
— на момент подання позовної заяви Товариство продовжує використовувати земельну ділянку, яка є об’єктом Договору від 05.03.2004 р., для будівництва об’єкту (житлового будинку);
— Договір від 05.03.2004 р. має бути розірвано на підставі ст. 31 Закону України “Про оренду землі”.
Рішенням господарського суду Донецької області від 18.07.2006 р. (суддя Склярук О.І.) у задоволенні позовних вимог Комітету відмовлено.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 22.08.2006 р. (колегія суддів: Кондратьєва С.І., Акулова Н.В., Старовойтова Г.Я.) рішення господарського суду Донецької області від 18.07.2006 р. залишено без змін.
Вказані судові акти мотивовані тим, що рішення Комітету № 98/2 від 18.02.2004 р. є законним, а передбачені законодавством України або Договором від 05.03.2004 р. підстави для розірвання останнього в односторонньому порядку, відсутні.
Комітет звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 22.08.2006 р., в якій просить вказану постанову і рішення господарського суду Донецької області від 18.07.2006 р. скасувати та прийняте нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги. Вимоги, викладені у касаційній скарзі, Комітет обґрунтовує тим, що господарські суди попередніх інстанцій при вирішенні спору порушили норми матеріального права та неправильно застосували норми процесуального права, а саме: ст. 103 ЗК України, ст. ст. 23, 26 та 29 Закону України “Про планування і забудову територій”, ст. ст. 31 та 32 Закону України “Про оренду землі”, ст. 43 ГПК України, а також надали неправильно оцінку доказам по справі.
Товариство скористалось правом, наданим ст. 1112 ГПК України, та надіслало до Вищого господарського суду України відзив на касаційну скаргу Комітету, у якому просить залишити її без задоволення, а постанову Донецького апеляційного господарського суду від 22.08.2006 р. та рішення господарського суду Донецької області від 18.07.2006 р. –без змін. Вимоги, викладені у відзиві, Товариство обґрунтовує тим, що касаційна скарга Комітету є необґрунтованою та такою, що не відповідає Конституції України та законодавству України, а рішення та постанова, прийняті по даній справі, є законними, у зв’язку з чим відсутні підстави для їх скасування.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін матеріали справи та доводи Комітету і Товариства, викладені, відповідно, у касаційній скарзі та відзив на неї, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставини справи, застосування господарськими судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті ними рішення та постанови, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Комітету не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.
Відповідно до частини першої ст. 32 Закону України “Про оренду землі” на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов’язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об’єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.
Частина друга ст. 25 Закону України “Про оренду землі” встановлює, що орендар земельної ділянки зобов’язаний:
приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку;
виконувати встановлені щодо об’єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі;
дотримуватися режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення;
у п’ятиденний строк після державної реєстрації договору оренди земельної ділянки державної або комунальної власності надати копію договору відповідному органу державної податкової служби.
Ст. 143 ЗК України визначає, що примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі:
а) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;
б) неусунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об’єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров’ю населення) в терміни, встановлені вказівками спеціально уповноважених органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів;
в) конфіскації земельної ділянки;
г) викупу (вилучення) земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;
ґ) примусового звернення стягнень на земельну ділянку по зобов'язаннях власника цієї земельної ділянки;
д) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджується, що Комітет не надав доказів на підтвердження фактів порушення Товариством наведених вище норм законодавства України або Договору від 05.03.2004 р.
Відповідно, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів про те, що Комітет вимагає розірвати Договір від 05.03.2004 р. за відсутності передбачених законодавством України підстав.
На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що відповідно до вимог ст. 43 ГПК України постанова Донецького апеляційного господарського суду від 22.08.2006 р. ґрунтується на всебічному, повному та об’єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги Комітету не спростовують висновків господарського суду апеляційної інстанції, у зв’язку з чим підстав для її скасування не вбачається.
При цьому колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу на те, що більшість доводів Комітету, які містяться у його касаційній скарзі, зводяться до оцінки (переоцінки) наявних у справі доказів. Проте, господарський суд касаційної інстанції, виходячи із наданих йому ст. 1115 та 1117 ГПК України повноважень, не має права здійснювати оцінку доказів, а на підставі встановлених фактичних обставин справи здійснює перевірку застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 та 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Виконавчого комітету Донецької міської ради на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 22.08.2006 р. у справі № 12/187пд господарського суду Донецької області залишити без задоволення, а вказану постанову –без змін.
Головуючий суддя Г.А. Кравчук
Суддя Г.М. Мачульський
Суддя В.І. Шаргало