Справа № 2-1619/2008  року

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 16 липня 2008 року                                                            м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області  в складі:

головуючого-судді:                Попович С. С.

секретаря:                        Черкес У.О.

сторін та представників сторін : позивачки ОСОБА_1., представників відповідачів Халус М.М., Дячишина І.Ф.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Івано-Франківську цивільну справу за позовом ОСОБА_2до Івано-Франківської обласної друкарні, ліквідаційної комісії Івано-Франківської обласної друкарні про поновлення на роботі,зміну формулювання підстави звільнення, стягнення грошової компенсації за вимушений прогул та стягнення моральної шкоди у зв”язку з незаконним звільненням згідно з яким позивачка просить постановити рішення яким поновити її на посаді старшого інспектора по кадрах  Івано-Франківської обласної друкарні, стягнути з Івано-Франківської обласної друкарні на  її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 16828 гривень 89 копійок та витрати на послуги аудиторської фірми в розмірі 70 гривень і 10000 гривень у відшкодування моральної шкоди в зв”язку з незаконним звільненням, змінити підставу звільнення її з роботи з Івано-Франіквської обласної друкарні з п. 3 ст. 40 КзпП України на п. 1 ст. 40 КзпП України, мотивуючи свою позицію по суті спору тим, що звільнення її з роботи проведене проведеним з грубим порушенням вимог чинного трудового трудового законодавства, -

встановив:

Представники відповідача позовних вимог ОСОБА_1. не визнали та по суті спору вважають, що звільнення позивачки з роботи проведено з дотриманням вимог чинного законодавства.

            Вислухавши сторін та їх представників, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що заявлені позовні вимоги  слід задовольнити частково виходячи з наступного.

            Відповідно до змісту ст.ст. 10,11,58-60 ЦПК України суд слухає цивільні справи на засадах змагальності сторін, в межах заявлених вимог і на підставі доказів наданих сторонами та їх представниками, докази повинні подаватись належні, тобто містити інформацію щодо предмета доказування, кожна сторона зобов"язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, доказування не можу ґрунтуватися на припущеннях. Які докази сторони надали з тих суд і оцінював підставність їх позиції. У всякому випадку сторони не заявляи клопотань про те що їм необхідно сприяти в отриманні тих чи інших доказів.

            Той факт, що позивачка дійсно працювала у відповідача починаючи з 1990 року і до дня звільнення підтверджується витягом з її трудової книжки ( том 2, а.с. 82 ). Даний факт не заперечили і представники відповідача.

            Копія наказу по Івано-Франківській обласні       й  друкарні від 04 червня 2002 року № 79/к підтверджує, що позивачку звільнено з роботи з 04 червня 2002 року за систематичне невиконання без поважних причин обов”язків, покладених на неї трудовим договором ( ст. 40 п. 3 КЗпП України ), що виразилося у грубому порушенні положень інструкції про порядок ведення трудових книжок, а також в незабезпеченні своєчасного оформлення листів непрацездатності 23 працівникам друкарні за період з січня по березень 2002 року, що зумовило затримку по виплаті їм допомоги на період непрацездатності ( том 1, а.с. 4 ). Як вбачається з тексту цього ж наказу позивачку звільнили з роботи виходячи з того, що вона вже мала ряд дисципліарних стягнень, але і надалі неналежно виконувала свої обов”язки і, зокрема, що 15 березня 2002 року комісія головного управління праці та соціального захисту населення обласної державної адміністрації по результатах проведеної перевірки стану додержання  вимог чинного законодавства України про працю в діяльності обласної друкарні зобов”язала адміністрацію друкарні усунути виявлені порушення законодавства про працю і забезпечити неухильне дотримання трудових прав та законих інтересів працівників друкарні. І основною причиною виявлених порушень було неналежне виконання службових обов”язків ст. інспектора по кадрах ОСОБА_1.. Одночасно ( як зазначено у наказі ) було встановлено і те, що внаслідок безвідповідального відношення ОСОБА_1. до виконання покладених на неї обов”язків щодо оформлення листків непрацездатності працівників друкарні в частині заповнення трудового стажу з січня по березень 2002 року 23 працівникам друкарні затримано без поважної причини виплату соціальної допомоги по втраті працездатності, тобто грубо порушено їх соціальні права ( там же ). Проте жодного конкретного факту з обгрунтуванням та підтвердженням у тому вини позивачки як працівниці підприємства по тексту цього наказу не наведено. Тому суд вважає, що таке формулювання тексту наказу про притягнення до дисципліанрної відповідальності вже само по собі тягне визнання накладеного стягнення незаконним. З копії наказу по друкарні від 02 березня 2002 року № 51/к видно, що в цей день директор підприємства виявила що листки непрацездатності зі січня 2002 року здані позивачкою без належного оформлення, не проставлено безперервний стаж роботи ( том 1, а.с. 120 ). Вже 29 березня 2002 року позивачку викликали у профком на його засідання, де мало слухатись подання адміністрації про дачу згоди на її звільнення за ст. 40 п. 3 КЗпП України по вказаних вище фактах ( том 1, а.с. 127, 134 ). Фактично профком надав згоду тільки 29 травня 2002 року. З 04 квітня 2002 року позивачка тривалий час хворіла, а тому підстав вважати, що дисциплінарне стягнення накладалось після спливу місячного строку з часу його виявлення суд не вбачає. Наказом по друкарні від 14 червня 2002 року № 87-к у зв”язку з тим, що станом на 04 червня 2002 року позивачка перебувала на лікарняному дата її звільнення змінена на 14 червня 2002 року ( том 1, а.с. 6, 142 ). 

            Довідка управління праці та соціального захисту населення міськвиконкому від 29 квітня 2002 року підтверджує, що позивачка є інвалідом третьої групи ( том 1, а.с. 137 ). Аналогічне підтверджує і довідка МСЕК від 17 квітня 2002 року том 1, а.с. 141 ). Копія пенсійного посвідчення виданого 24 вересня 2001 року підтверджує, що син позивачки Андрій, 1985 року народження, отримує соціальну пенсію і є інвалідом другої групи дитинства ( том 1, а.с. 139 ). Аналогічне підтверджує і довідка МСЕК  від 10 липня 2001 року ( том 1, а.с. 140 ). Той факт, що у позивачки, яка є одинокою матір”ю, є на утриманні дитина-інвалід підтверджують листи Головного управління праці і соцзахисту ОДА від 20 листопада 2001 року ( том 1, а.с. 80 ), управління праці і соцзахисту міськвиконкому від 18 жовтня 2001 року ( а.с. 81 ). Про те, що у позивачки дійсно є на утриманні дитина-інвалід підтверджують і тексти наказів відповідача від 10 травня 2001 року № 69/к ( том 1, а.с. 93 ).

            Довідка завідуючої відділом ЗАГС виконкому Івано-Франківської міської ради від 24 червня 1998 року підтверджує, що ОСОБА_1. 19 січня 1985 року зареєструвала шлюб з ОСОБА_3., але 01 березня 1989 року у цьому ж відділі зареєстровано розірвання шлюбу між вказаними особами, після чого прізвище у позивачки залишилось ОСОБА_1( том 1, а.с. 265 ). Копія свідоцтва про народження сина позивачки Андрія підтверджує, що той народився ІНФОРМАЦІЯ_1, і що позивачка дійсно є його мати ( том 1, а.с. 265 ).

            Як роз”яснив у п. 9 своєї Постанови від 06 листопада 1992 року № 9 “Про практику розгляду судами трудових спорів” Пленум Верховного Суду України, під одинокою матір”ю слід розуміти як жінку яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері, вдову, інша жінку, яка виховує і утримує дитину сама. Тобто, позивачка, при викладених вище обставинах є одинка мати, що має на утриманні дитину-інваліда дитинства. Що підтверджують і зазначені вище листи органів соціального забезпечення.

            Ст. 184 Кодексу Законів України про працю передбачає, що звільнення з роботи одиноких матерів при наявності дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, коли допускається звільнення, але з обов”язковим працевлаштуванням. Ця вимога закону відповідачем грубо порушена, а тому трудові права позивачки у зв”язку з таким слід поновити. Всі інші обставини при цьому не мають суттєвого значення ( ні те що оголошені догани ніким не скасовані ні інше ). Відповідно, якщо звільнення є незаконним, то позивачку слід поновити на посаді з якої вона була звільнена. Але при цьому суд враховує і те, що станом на час коли відбувалось звільнення позивачки питання про ліквідацію друкарні не вирішувалось. Проте станом на даний час, що підтверджується наданими суду письмовими доказами, обласна друкарня як підприємство ліквідована відповідно до рішення сесії обласної ради народних депутатів від 10 листопада 2006 року ( том 2, а.с. 64,65,66.67,68 ). Що визнають всі сторони. Хоч всі сторони визнають і те, що кінцево процес ліквідації підприємства ще не завершено. І якщо позивачку тільки поновити на посаді, то після її слід було б звільняти по тій причині, що підприємство ліквідовується. Причому з працевлаштуванням на іншу роботу. Але вона з 02 липня 2007 року сама працевлаштувалась на інше місце праці. Тому вимогу позивачки про зміну підстави звільнення слід задовольнити частково і визнати ОСОБА_2звільненою з посади старшого інспектора по кадрах  Івано-Франківської обласної друкарні з 02 липня 2007 року за пунктом 1 статті 40 КзпП України ( у зв”язку з ліквідацією підприємства ).

            Вирішуючи питання про стягнення з відповідача у користь позивачки середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу суд виходить з наступного.

            Визначаючись у розмірі середньомісячного заробітку з якого слід виходити при розрахунку стягнення за час вимушеного прогулу суд виходить з того, що суми у межах 200 гривень  які отримувала позивачка перед звільнням з роботи не можуть братись за основу оскільки навіть їх індексація не компенсовуватиме фактично втраченого заробітку. А тому суд виходить з того, що у всякому випадку заробіток працівника повинен бути не менше мінімальної заробітної плати. І тому бере за основу при нарахуванні стягнення мінімальну заробітну плату на час постановлення судового рішення ( що повинно компенсовувати знецінення грошових коштів за період після звільнення позивача з роботи ), яка становить в даний час 525 гривень.

            Відповідно до ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі суд одночасно приймає рішення по виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більше як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган який розглядає спір  виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

            Визначаючись в даному питанні суд виходить з того, що позивачці слід стягнути середній заробіток за один рік і шість місяців, оскільки більшість часу після звернення її до суду затрачено у зв”язку з оскарженням позивачкою ухвали суду про відмоу у зупиненні слухання справи по суті, що не потрібне було для вирішення справи по суті, а також частково розгляд справи затягнувся і тому, що позивачка заявляла клопотання про відкладення слухання справи по суті так як у неї були на те ті чи інші причини. Виходячи з заробітку 525 гривень в місяць це в загальному становитиме 9450 гривень. 

            Суд також вважає, що незаконним звільненням позивачки з роботи та втратою нею у зв”язку з цим постійного заробітку позивачці дійсно було спричинено і моральну шкоду оскільки порушення її законних прав на працю у відповідача та не отримання у зв”язку з цим відповідних доходів привели дійсно як до моральних страждань так і до втрати нормальних життєвих зв”язків у зв”язку з погіршенням матеріального становища сім”я яка складалася на той час з позивачки та її неповнолітнього сина інваліда з дитинства ( том 2, а.с. 84 ) і, відповідно, вимагали від неї додаткових зусиль для організації свого життя. Спричинили для позивачки моральні страждання частково і інші негативні обставини про які вона зазначила у своїх позовних заявах. Суд також враховує, що мало місце дійсно грубе порушення прав позивачки як одинокої матері у якої на той час на утриманні була дитина-інвалід, з грошових доходів вони мали тільки пенсію. І в врахуванням всіх обставин по справі суд вважає, що з відповідача  слід стягнути у користь позивача у відшкодування моральної шкоди 7000 гривень. У стягненні решти суми у відшкодування моральної шкоди слід відмовити. Слід також стягнути і витрати понесені позивачкою у зв”язку з тим, що вона готуючи обгрунтування своїх вимог зверталась до аудиторської організації для отримання відповідного висновку ( незважаючи на те, що цей висновок суд і не брав за основу при нарахуванні стягнень ).

  На підставі викладеного, ст.ст. 3,4,10,11,57-61 ЦПК України, ст.ст. 5-1,40 п. 4,43,46,47,48,140,148,149,221,232,233,234,235,237-1 КЗпП України, керуючись ст.ст. 208-218 ЦПК України, суд -

вирішив:

Позов задовольнити частково.

            Поновити ОСОБА_2на посаді старшого інспектора по кадрах  Івано-Франківської обласної друкарні з 14 червня 2002 року.

            Визнати ОСОБА_2 звільненою з посади старшого інспектора по кадрах  Івано-Франківської обласної друкарні з 02 липня 2007 року за пунктом 1 статті 40 КзпП України ( у зв”язку з ліквідацією підприємства ).

            Стягнути з Івано-Франківської обласної друкарні та ліквідаційної комісії Івано-Франіквської обласної друкарні на користь  ОСОБА_2середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі  9450 гривень та 70 гривень судових витрат по справі.. 

           Стягнути з  обласного комунального підприємства “Івано-Франківська обласна друкарня” на користь  ОСОБА_27000 ( сім тисяч ) гривень у відшкодування моральної шкоди у зв”язку з незаконним звільненням.

            У стягненні решти суми у відшкодування середнього заробітку за час вимушеного прогулу з врахуванням його індексації та у відшкодування моральної шкоди - відмовити.

            Заяву про апеляційне оскарження рішення суду до апеляційного суду Івано-Франківської області може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення, апеляційна скарга на рішення подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження через суд першої інстанції.

            Рішення набирає законної сили після закінчення строку подачі заяви на апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано.

            У разі подання заяви про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку.

            Суддя:                                                                                          Попович С. С.

             Копія вірна