РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

_____________________________________________________________________

Справа №: 22-ц/0191/826/2012Головуючий суду першої інстанції:Михайлов Р.В.

Головуючий суду апеляційної інстанції:Авраміді Т. С.

РІШЕННЯ

"04" вересня 2012 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого суддіАвраміді Т.С.,

СуддівПриходченко А.П., Самойлової О.В.,

При секретаріКувшиновій А.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до Кіровської центральної районної лікарні АР Крим про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Кіровського районного суду АР Крим від 03 квітня 2012 року,

В С Т А Н О В И Л А :

У лютому 2012 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до Кіровської центральної районної лікарні АР Крим з вказаним позовом.

Позов мотивований тим, що вона з 17 червня 1987 року працювала на посаді молодшої медичної сестри терапевтичного відділення Кіровської центральної районної лікарні. Наказом головного лікаря № 22-Л від 31 січня 2012 року позивачка звільнена із вказаної посади за п. 1 ст. 40 КЗпП України. Наказ вважає незаконним, у зв'язку з тим, що підставою для скорочення штату став проект кошторису лікарні на 2012 рік, який не є документом для проведення оптимизації установ охорони здоров'я. Крім того, звільнення відбулося з порушенням ст. 22 ЗУ «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності». Посилаючись на порушення відповідачем вимог закону при звільненні, зокрема неврахування того, що позивачка є членом виборного органу профспілки, ОСОБА_6 просила скасувати наказ про звільнення, поновити її на роботі та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Рішенням Кіровського районного суду АР Крим від 03 квітня 2012 року у позові відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що при вирішені спору суд не врахував, що відповідачем були порушені положення ст. 22 ЗУ «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» і дійшов помилкового висновку про законність звільнення позивача. На думку апелянта суд першої інстанції при вирішенні спору не звернув уваги на те, що звільнення позивачки за скороченням штату проведено з порушенням вимог закону.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Згідно ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_6 перебувала в трудових відносинах з відповідачем з 17 червня 1987 року.

Наказом від 30 листопада 2011 року № 181-Л/а головного лікаря Кіровської ЦРЛ позивач була попереджена про майбутнє звільнення з роботи з 31 січня 2012 року згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку із скороченням штату.

17 січня 2012 року роботодавцем було отримано згоду профкому Кіровської ЦРЛ на звільнення позивачки (а.с.21).

Наказом головного лікаря ЦРЛ № 22-Л від 31 січня 2012 року ОСОБА_6 звільнена на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України за скороченням штату з 31 січня 2012 року.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем при звільненні позивачки з роботи були дотримані вимоги закону, що стало підставою для відмови у задоволенні позову.

З такими висновками суду не може погодитися колегія суддів, оскільки вони не відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України власник або уповноважений ним орган може розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2 - 5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Статтею 252 КЗпП України встановлені додаткові, крім передбачених ст. 43 цього Кодексу, гарантії при звільненні з ініціативи роботодавця для працівників підприємств, установ, організацій, обраних до профспілкових органів.

Згідно ч. 3 ст. 252 КЗпП України, ст. 41 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган професійної спілки), крім випадків додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищого виборного органу цієї професійної спілки (обєднання професійних спілок).

Згідно виписки з протоколу № 20 звітно - виборчої профспілкової конференції від 23.03.2010 року, яким затверджений склад профспілкового комітету Кіровської ЦРЛ, ОСОБА_6 є членом виборного органу профкому Кіровської ЦРЛ - обрана до складу профкому, який легалізований у встановленому законом порядку, що підтверджується відповіддю Профспілки робітників охорони здоров'я Кримської республіканської організації профспілки робітників охорони здоров'я України (а.с. 61-63).

Однак всупереч ч. 3 ст. 252 КЗпП України позивач звільнена лише за згодою профспілкового комітету Кіровської ЦРЛ до складу якого вона входить, за відсутністю згоди вищого виборного органу цієї професійної спілки (об'єднання професійних спілок), яким є Кримська республіканська організація профспілки робітників охорони здоров'я України.

У п. 15 Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз'яснено, що встановивши, що звільнення працівника проведено власником або уповноваженим ним органом без звернення до профспілкового органу, суд зупиняє провадження по справі, запитує згоду профспілкового органу і після її одержання або відмови профспілкового органу в дачі згоди на звільнення працівника розглядає спір по суті.

Крім того, згідно із роз'ясненнями, наданими у п. 16 постанови пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 6 листопада 1992 року, у тих випадках, коли крім додержання загальних вимог щодо порядку звільнення з ініціативи власника або уповноваженого ним органу згідно з чинним законодавством на звільнення певних категорій працівників ( наприклад, неповнолітніх, працівників, обраних до складу народних депутатів, профспілкових органів, ради (правління) підприємства, ради трудового колективу) необхідна також згода відповідного органу, вона має бути і в тому випадку, коли за ст. 43-1 КЗпП України допускається звільнення без згоди профспілкового органу підприємства, установи, організації (крім ліквідації).

Таким чином ст. 43 КЗпП України, п. 10 ч. 1 ст. 38 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" умову надання попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на розірвання трудового договору з працівником, який є членом професійної спілки, що діє на підприємстві, в установі та організації, у випадках, передбачених законом, з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, визначають обов'язковою.

Системний аналіз указаних норм закону дозволяє зробити висновок, що попередня згода чи незгода на звільнення працівника, який є членом профспілкової організації, з боку профспілкової організації є засобом захисту прав працівника, і це право на захист не може бути обмежено.

Проте суд, у порушення вимог ст. ст. 214, 215 ЦПК України на зазначені норми закону уваги не звернув, у достатньому обсязі не визначився із характером спірних правовідносин та нормою права, яка підлягає застосуванню, а також не дав належної оцінки доводам позивачки про те, що вона є членом виборного органу професійної спілки, що діє на підприємстві, в установі та організації, та дійшов передчасного висновку про відсутність підстав для задоволення вимог позивачки та відсутності підстав для поновлення її на роботі.

Суду слід було встановити зазначені фактичні обставини, оскільки вони впливають на правильне вирішення спору й відповідно дати їм належну правову оцінку, а саме, чи виконано роботодавцем вимоги ст. 252 КЗпП України та ст. 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» щодо отримання попередньої згоди вищого виборного органу вказаної профспілкової організації на звільнення позивачки, оскільки вона є членом виборного органу профспілки.

Ухвалою Апеляційного суду АР Крим у м. Феодосії від 16 травня 2012 року провадження у справі було зупинено для запиту згоди Профспілки робітників охорони здоров'я Кримської республіканської організації профспілки робітників охорони здоров'я України на звільнення позивачки з роботи.

Постановою Профспілки робітників охорони здоров'я Кримської республіканської організації профспілки робітників охорони здоров'я України № П-7-5 від 25 липня 2012 року відмовлено в наданні згоди на звільнення ОСОБА_6, члена профспілкового комітету Кіровської ЦРЛ за п.1 ст.40 КзпП України.

Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, крім випадків, передбачених ст.43,43-1 КЗпП України, допускається лише за попередньою згодою профспілкового органу, що є дотриманням гарантій, установлених ст.252 КЗпП України.

Згідно роз'яснень Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» відмова профспілкового органу в згоді на звільнення є підставою для поновлення працівника на роботі.

Виходячи з того, що відповідачем порушена процедура звільнення, передбачена ст.252 КЗпП України, яка є обов'язковою під час розірвання трудового договору з членом виборного профспілкового органу, відсутність такої згоди є підставою для задоволення позову про поновлення на роботі. Така позиція висловлена в Постанові Верховного Суду України від 21 березня 2012 року №6-4 цс12.

За таких обставин наказ про звільнення позивачки з роботи є незаконним, а вимоги ОСОБА_6 про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є такими, що підлягають задоволенню.

Наведене свідчить про те, що суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову не повно з'ясувавши обставини, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення з ухваленням нового про задоволення позову.

Відповідно до вимог ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

При вирішенні питання про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу колегія суддів враховує положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100.

Відповідно до положень п. 8 вказаного Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Визначаючи розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, колегія суддів відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100, враховує заробітну плату за останні два місяці роботи, які передують звільненню - грудень 2011 року та січень 2012 року (без врахування компенсаційних виплат).

Строк вимушеного прогулу за період з 31 січня 2012 року по день ухвалення рішення, тобто 04 вересня 2012 року - становить 147 робочих днів. Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу становить 11461,51 грн. (1606,41 грн. + 1668,42 грн.) : 42 днів х 147 днів), який підлягає стягненню з Кіровської центральної районної лікарні АР Крим на користь позивача.

Відповідно до ст.88 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір.

На підставі наведеного, керуючись статтею 303, пунктом 2 частини 1 статті 307, пунктами 1,4 частини 1 статті 309, частиною 2 статті 314, статтею 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії,

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Кіровського районного суду АР Крим від 03 квітня 2012 року - задовольнити.

Рішення Кіровського районного суду АР Крим від 03 квітня 2012 року - скасувати.

Ухвалити у справі нове рішення, яким позов ОСОБА_6 до Кіровської центральної районної лікарні АР Крим про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити.

Наказ головного лікаря Кіровської центральної районної лікарні АР Крим № 22-Л від 31 січня 2012 року про звільнення ОСОБА_6 скасувати.

Поновити на роботі ОСОБА_6 на посаді молодшої медичної сестри по догляду за хворими терапевтичного відділення Кіровської центральної районної лікарні АР Крим з 01 лютого 2012 року.

Стягнути з Кіровської центральної районної лікарні АР Крим на користь ОСОБА_6 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 лютого 2012 року по 04 вересня 2012 року у розмірі 11461 (одинадцять тисяч чотириста шістдесят одну) грн. 51 коп. Вказана сума визначена без утримання податків й інших обов'язкових платежів.

Рішення в частині поновлення на роботі ОСОБА_6 допустити до негайного виконання.

Стягнути з Кіровської центральної районної лікарні АР Крим в дохід держави судовий збір 214 (двісті чотирнадцять) гривень 60 коп.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді:

Т.С. Авраміді О.В. Самойлова А.П. Приходченко