Україна ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
13 вересня 2012 р. Справа № 2а/0570/10518/2012
Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17
час прийняття постанови: 11 година 25 хвилин
Донецький окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Кравченко Т.О.
при секретарі Аврамченко С.С.
за участю
позивача ОСОБА_1,
представника відповідача - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в м. Донецьку адміністративну справ за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Маріуполя про визнання рішень про застосування фінансових санкцій недійсними та про їх скасування, -
встановив:
14 серпня 2012 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1, (далі - Позивач), звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Маріуполя, (далі - Відповідач або УПФУ), в якому просив суд:
- визнати недійсним і скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Маріуполя про застосування фінансових санкцій від 22 червня 2012 року № 1167;
- визнати недійсним і скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Маріуполя про застосування фінансових санкцій від 22 червня 2012 року № 1168;
- визнати недійсним і скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Маріуполя про застосування фінансових санкцій від 22 червня 2012 року № 1169;
- визнати недійсним і скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Маріуполя про застосування фінансових санкцій від 22 червня 2012 року № 1170;
- визнати недійсною і скасувати вимогу Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Маріуполя про сплату боргу від 18 травня 2012 року № 388;
- визнати недійсною і скасувати вимогу Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Маріуполя про сплату боргу від 3 липня 2012 року № 388.
В обґрунтування позову Позивач зазначив, що він зареєстрований у якості фізичної особи-підприємця, перебуває на спрощеній системі оподаткування - фіксованому податку.
У зв'язку з тим, що ОСОБА_1 прийнято рішення про припинення підприємницької діяльності, Відповідачем проведена позапланова перевірка, за результатами якої складений акт від 18 травня 2012 року. Під час перевірки Відповідач встановив факти порушення ОСОБА_1 вимог ст.ст.17, 19 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», що мало наслідком прийняття оскаржуваних рішень про застосування фінансових санкцій та надіслання вимог про сплату боргу.
Оскаржувані рішення УПФУ Позивач вважає незаконними, оскільки на час їх прийняття правові норми, які визначали відповідальність за допущені ним порушення та передбачали можливість застосування фінансових санкцій, втратили чинність.
В судовому засіданні ОСОБА_1 підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі з підстав, викладених в адміністративному позові, надав пояснення, аналогічні тим, що наведені у позовній заяві.
Представник Відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час і місце судового розгляду повідомлений належним чином з дотриманням вимог ст.ст.33-36 Кодексу адміністративного судочинства України, (далі - КАС України), про причини неявки суд не повідомив.
13 вересня 2012 року через канцелярію суду Відповідач надав заперечення на адміністративний позов, (а.с.52-53), в яких просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі і розглянути справу за відсутності представника УПФУ.
Правова позиція Відповідача по справі ґрунтується на тому, що оскаржувані рішення та вимоги прийняті на підставі п.п.4,7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», які передбачають можливість застосування фінансових санкцій у спірних правовідносинах.
Приймаючи до уваги положення ч.4 ст.128 КАС України, відповідно до якої у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, а також ч.1 ст.122 КАС України, згідно з якою адміністративна справа має бути розглянута і вирішена протягом розумного строку, але не більше місяця з дня відкриття провадження у справі, якщо інше не встановлено цим Кодексом, суд вважав за можливе розглянути справу за відсутності представника Відповідача на підставі наявних в ній доказів.
З'ясовуючи чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 зареєстрований у якості фізичної особи-підприємця 9 грудня 1992 року, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії В01 № 251076, (а.с.15).
Позивач прийняв рішення про припинення підприємницької діяльності та 18 травня 2012 року звернувся до УПФУ з відповідною заявою, на підставі якої Відповідачем видане направлення за № 156/21 на здійснення позапланової перевірки.
Зі змісту направлення вбачається, що перевірка мала бути проведена 18 травня 2012 року, а її предметом були: перевірка правильності нарахування та сплати єдиного внеску за період з 1 січня 2011 року по 18 травня 2012 року; перевірка правильності нарахування та сплати страхових внесків за період з 1 січня 2004 року по 31 грудня 2010 року; перевірка правильності нарахування збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій за період з 1 січня 2004 року по 18 травня 2012 року; перевірка достовірності формування та подання відомостей про застраховану особу, що використовуються в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування за період з 1 січня 2004 року по 18 травня 2012 року, (а.с.16).
18 травня 2012 року Відповідачем проведена позапланова перевірка фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, про що складений відповідний акт, (а.с.17-28).
Перевіркою встановлено недотримання Позивачем вимог:
- Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, і Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» щодо ведення бухгалтерських документів про нарахування, обчислення та сплату єдиного внеску та страхових внесків;
- п.п.4, 6 ч.2 ст.17, ч.1 ст.19 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в частині правильності визначення сум виплат, на які нараховуються страхові внески за ставкою 32,3%;
- п.п.4, 6 ч.2 ст.17, ч.2 ст.19 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в частині правильності визначення сум виплат, на які нараховуються страхові внески за ставкою 2%;
- п.п.4, 6 ч.2 ст.17, ч.ч.1, 2 ст.19 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в частині правильності нарахування та сплати страхових внесків;
- п.п.4, 6 ч.2 ст.17, ч.ч.1, 2 ст.19 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в частині достовірності формування та подання відомостей про застраховану особу.
18 травня 2012 року УПФУ надіслало на адресу ОСОБА_1 вимогу про сплату боргу № Ф-388 на загальну суму 228,10 грн., (а.с.33).
Аналогічна вимога надіслана Позивачу 3 липня 2012 року, (а.с.34).
22 червня 2012 року Відповідачем прийнято рішення про застосування фінансових санкцій за донарахування органом Пенсійного фонду України або страхувальником сум своєчасно не обчислених та несплачених страхових внесків № 1167, згідно з яким за порушення вимог п.6 ч.2 ст.17, ч.1 ст.19 Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на підставі п.4 ч.9 ст.106 цього Закону до ОСОБА_1 застосовані фінансові санкції в сумі 883,88 грн., (а.с.29).
22 червня 2012 року УПФУ прийнято рішення про застосування фінансових санкцій за донарахування органом Пенсійного фонду України або страхувальником сум своєчасно не обчислених та несплачених страхових внесків № 1168, згідно з яким за приховування (заниження) сум заробітної плати (виплат, доходу) на підставі п.3 ч.9 ст.106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» до Позивача застосовані фінансові санкції в сумі 665,00 грн., (а.с.30).
22 червня 2012 року Відповідачем прийнято рішення про застосування фінансових санкцій за донарахування органом Пенсійного фонду України або страхувальником сум своєчасно не обчислених та несплачених страхових внесків № 1169, згідно з яким за неподання розрахунку сум страхових внесків на обов'язкове державне пенсійне страхування у строки, визначені законодавством, на підставі п.5 ч.9 ст.106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» до Позивача застосовані фінансові санкції в сумі 1 767,76 грн., (а.с.31).
22 червня 2012 року Відповідачем прийнято рішення про застосування фінансових санкцій за донарахування органом Пенсійного фонду України або страхувальником сум своєчасно не обчислених та несплачених страхових внесків № 1170, згідно з яким за неподання розрахунку сум страхових внесків на обов'язкове державне пенсійне страхування у строки, визначені законодавством, на підставі п.5 ч.9 ст.106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» до ОСОБА_1 застосовані фінансові санкції в сумі 1 787,94 грн., (а.с.32).
Між сторонами не має розбіжностей щодо фактичних обставин, за яких виникли спірні правовідносини. Існування публічно-правового спору обумовлене різним тлумаченням норм матеріального права, внаслідок чого сторони дійшли протилежних висновків з приводу наявності в УПФУ повноважень застосовувати фінансові санкції.
До спірних правовідносин суд застосовує нижченаведені норми права.
Завданням адміністративного судочинства, зокрема, є захист прав та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, їхніх посадових і службових осіб шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ, що визначено ч.1 ст.2 КАС України.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень, та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення; 9) з урахуванням права на особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку, що передбачено ч.3 ст.2 КАС України.
Згідно з приписами ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
П.12 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV визначено, що перетворення Пенсійного фонду в неприбуткову самоврядну організацію здійснюється відповідно до окремо прийнятого спеціального Закону. До прийняття відповідного рішення функції виконавчої дирекції Пенсійного фонду, її територіальних органів виконують відповідно Пенсійний фонд України та головні управління Пенсійного фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі і управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах.
У період до перетворення Пенсійного фонду України в неприбуткову самоврядну організацію він функціонує як центральний орган виконавчої влади на підставі норм цього Закону та Положення про Пенсійний фонд України, яке затверджує Президент України.
Відповідно до п.п.1, 7 Положення про Пенсійний фонду України, затвердженого Указом Президента України від 6 квітня 2011 року №384/2011, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем'єр-міністра України - Міністра соціальної політики України. Пенсійний фонд України входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики з питань пенсійного забезпечення та збору, ведення обліку надходжень від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Згідно з п.п.1.1 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 27 червня 2002 року №11-2, (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 25 лютого 2008 року № 5-5), (далі - Положення), головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі разом з управліннями Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах утворюють систему територіальних органів Пенсійного фонду України, який є центральним органом виконавчої влади.
П.2.1. Положення визначені основні завдання територіальних органів Пенсійного фонду України, до яких, зокрема, належить забезпечення у відповідному регіоні збору та ведення обліку надходжень від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та інших коштів відповідно до законодавства, призначених для пенсійного забезпечення.
На переконання суду, системний аналіз вищезгаданих правових норм, а також п.7 ч.1 ст.2 КАС України, свідчить про те, що УПФУ є суб'єктом владних повноважень, як наслідок, у справах щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності суд має перевірити їх відповідність критеріям, наведеним у ч.3 ст.2 КАС України.
Згідно з приписами ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Оскаржувані рішення Відповідача прийняті 22 червня 2012 року і за своєю сутністю є правовими актами індивідуальної дії, визнання недійсними яких здійснюється за правилами КАС України відповідно до п.1 ч.2 ст.17 КАС України.
Приймаючи вказані рішення, УПФУ діяло на підставі п.п.3-5 ч.9 ст.106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV, (далі - Закон № 1058).
Правові норми, які містилися в п.п.3-5 ч.9 ст.106 Закону № 1058, передбачали наступне: «Виконавчі органи Пенсійного фонду застосовують до страхувальників такі фінансові санкції:
3) за приховування (заниження) страхувальником суми заробітної плати (виплат, доходу), на які нараховуються страхові внески, накладається штраф у розмірі всієї суми прихованої (заниженої) заробітної плати (виплат, доходу), а в разі повторного протягом року такого порушення - штраф у триразовому розмірі суми прихованої (заниженої) заробітної плати (виплат, доходу);
4) за донарахування територіальним органом Пенсійного фонду або страхувальником сум своєчасно не обчислених та не сплачених страхових внесків накладається штраф у розмірі 5 відсотків зазначених сум за кожний повний або неповний місяць, за який донараховано ці суми;
5) за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою або подання недостовірних відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку та іншої звітності, передбаченої законодавством, до територіальних органів Пенсійного фонду накладається штраф у розмірі 10 відсотків суми страхових внесків, які були сплачені або підлягали сплаті за відповідний звітний період, за кожний повний або неповний місяць затримки подання відомостей, звітності, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а в разі повторного протягом року такого порушення - у розмірі 20 відсотків зазначених сум та не менше 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян».
У зв'язку з набранням чинності Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» № 2464-VI від 8 липня 2010 року, з 1 січня 2011 року зі ст.106 Закону № 1058 виключені частини 1-9.
Таким чином, застосовуючи фінансові санкції до Позивача, УПФУ діяло на підставі неіснуючої правової норми, що свідчить про невідповідність спірних рішень вимогам п.1 ч.3 ст.2 КАС України.
Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною в рішенні у справі № 1-7/99 за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) 9 лютого 1999 року № 1-рп/99: «В регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).
За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Відповідальність можлива лише за наявності в законі чи іншому нормативно-правовому акті визначення правопорушення, за яке така юридична відповідальність особи передбачена, і яка може реалізовуватись у формі примусу зі сторони уповноваженого державою органу».
Аналізуючи дію в часі правових норм, на підставі яких до Позивача застосовані фінансові санкції, суд дійшов висновку, що положення ч.9 ст.106 Закону № 1058 діяли з 1 січня 2004 року до 1 січня 2011 року, саме в цей проміжок часу вказані норми визначали склад правопорушень, вид та розмір санкцій, тобто поняття правопорушення і відповідальність за нього.
Відповідно до п.22 ст.92 Конституції України виключно законами України визначаються зокрема діяння, які є адміністративними правопорушеннями, та відповідальність за них.
Офіційне тлумачення зазначеної норми наведене у Рішенні Конституційного Суду України від 30 травня 2001 року № 7-рп/2001 у справі №1-22/2001 за конституційним зверненням відкритого акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» щодо офіційного тлумачення положень пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України, частин першої, третьої статті 2, частини першої статті 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення (справа про відповідальність юридичних осіб), згідно з яким: «За своїм змістом пункт 22 частини першої статті 92 Конституції України спрямований не на встановлення переліку видів юридичної відповідальності. Ним визначено, що виключно законами України мають врегульовуватись засади цивільно-правової відповідальності (загальні підстави, умови, форми відповідальності тощо), підстави кримінальної, адміністративної та дисциплінарної відповідальності - діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями (основні ознаки правопорушень, що утворюють їх склад), та відповідальність за них. У такий спосіб Конституція України заборонила врегульовувати зазначені питання підзаконними нормативно-правовими актами та встановила, що лише Верховна Рада України у відповідному законі має право визначати, яке правопорушення визнається, зокрема, адміністративним правопорушенням чи злочином, та міру відповідальності за нього».
На момент прийняття спірних рішень норм, які встановлюють відповідальність за допущені Позивачем порушення, не існувало.
З огляду на зазначене, УПФУ помилково застосувало норми матеріального закону, що були чинними на момент вчинення ОСОБА_1, як страхувальником, правопорушень без врахування того, що ці самі норми передбачали не тільки засади юридичної (адміністративної) відповідальності, але й саму відповідальність за правопорушення. На момент притягнення Позивача до відповідальності норм, тобто підстав для відповідальності не існувало, що доводить протиправність (незаконність) спірних рішень.
З приводу твердження Відповідача про те, що можливість застосування норм права, які втратили чинність, передбачена абз.6 п.7 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2464-VI, відповідно до якого за фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування збережені повноваження щодо застосування фінансових санкцій, якими вони були наділенні до набрання чинності цим Законом, суд відзначає, що за Відповідачем збережені функції по застосуванню винятково тих санкцій, які існують на момент їх застосування, а не тих, що існували раніше. У спірних правовідносинах УПФУ безпідставно отожнило право на застосування санкцій (компетенцію) з підставами відповідальності.
Стосовно вимог Позивача про визнання недійсними вимог УПФУ про сплату боргу слід зазначити наступне.
Абз.5-6 п.7 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2464-VI визначено, що стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, здійснюється фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій. На період до повного стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі нарахованих внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, та відповідних штрафних санкцій за фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування зберігаються повноваження щодо контролю за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків, застосування фінансових санкцій, якими вони були наділені до набрання чинності цим Законом.
Судом встановлено, що донарахування страхових внесків за 2005 рік на загальну суму 228,10 грн. УПФУ здійснило 18 травня 2012 року, тобто після 1 січня 2011 року, а тому правові норми, наведені в абз.5-6 п.7 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2464-VI, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, як наслідок, оскаржувані вимоги про сплату боргу є неправомірними і підлягають скасуванню.
Заслухавши пояснення Позивача, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, беручи до уваги, що ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про необхідність задоволення адміністративного позову.
Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Оскільки Позивачем документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 107,30 грн., що підтверджується відповідною квитанцією, (а.с.2), ця сума має бути стягнута з Державного бюджету України на його користь.
Керуючись Конституцією України, ст.ст.2-15, 17-20, 51, 69-72, 94, 98, 159-163, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
постановив:
Адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Маріуполя Донецької області про визнання рішень про застосування фінансових санкцій недійсними та про їх скасування - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати Рішення про застосування фінансових санкцій за донарахування органом Пенсійного фонду України або страхувальником сум своєчасно не обчислених та несплачених страхових внесків від 22 червня 2012 року № 1167.
Визнати протиправним та скасувати Рішення про застосування фінансових санкцій за приховування (заниження) страхувальником сум заробітної плати (виплат, доходу), на які нараховуються страхові внески від 22 червня 2012 року № 1168.
Визнати протиправним та скасувати Рішення про застосування фінансових санкцій за неподання розрахунку сум страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування у строки, визначені законодавством від 22 червня 2012 року № 1169.
Визнати протиправним та скасувати Рішення про застосування фінансових санкцій за неподання розрахунку сум страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування у строки, визначені законодавством від 22 червня 2012 року № 1170.
Визнати протиправною та скасувати Вимогу про сплату боргу від 18 травня 2012 року № Ф-388.
Визнати протиправною та скасувати Вимогу про сплату боргу від 3 липня 2012 року № Ф-388.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судовий збір в сумі 107 (сто сім) грн. 30 коп.
Постанова прийнята у нарадчій кімнаті, її вступну та резолютивну частини проголошено в судовому засіданні 13 вересня 2012 року в присутності позивача.
Постанова складена у повному обсязі і підписана 18 вересня 2012 року.
Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецькій окружний адміністративний суд у порядку, визначеному ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом ч.3 ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя Кравченко Т.О.