Справа № 2-63/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.10.2012 року Джанкойський міськрайонний суд Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого, судді -Федоренко Е. Р.,

при секретарі -Сорочан А.В., Жмур Н.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Джанкой цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права спільної сумісної власності на майно, придбане під час шлюбу, та його поділ, третя особа - ОСОБА_3,

встановив:

20.02.2009 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права спільної сумісної власності на майно, придбане під час шлюбу, та його поділ, уточнивши протягом розгляду справи позовні вимоги, остаточно просила визнати за нею і відповідачем право спільної сумісної власності на майно загальною вартістю 781086,00 грн., а саме на: верстат для рихтування титанових дисків LOTUS-VS, вартістю 11500 грн.; будівельні матеріали, що були використані при будуванні будівлі комплексної станції технічного обслуговування, загальною площею 241,36 кв.м. розташованої за адресою: АДРЕСА_1 вартістю 452336,00 грн.; витрати (вартість) на будівельно-монтажні роботи при зведенні комплексної станції обслуговування, а також водяної свердловини; розділити між нею і відповідачем вищезазначене майно наступним чином:

за відповідачем визнати право власності на:

- частину будівельних матеріалів і конструктивних елементів будівель адміністративного корпусу, другої половини ремонтно-технічного блоку і водяної свердловини на суму 264418,00 грн., що відповідає 58/100 часток використаних матеріалів і конструктивних елементів;

- верстат для рихтування титанових дисків LOTUS-VS, вартістю 11500 грн.;

- витрати (вартість) виконаних будівельно-монтажних робіт, що були використані при зведенні комплексної станції технічного обслуговування, без врахування вартості будівельних матеріалів у розмірі 159653,12 грн., що відповідає 58/100 часток загальної вартості будівельно-монтажних робіт.

Всього на загальну суму 424071,12 грн.

За нею просила визнати право власності на:

- будівельні матеріали і конструктивні елементи будівлі кафе і першої половини ремонтно-технічного блоку на суму 187277 грн., що відповідає 42/100 часткам використаних будівельних матеріалів і конструктивних елементів при зведенні комплексної станції технічного обслуговування;

- витрати (вартість) виконаних будівельно-монтажних робіт, що були використані при зведенні комплексної станції технічного обслуговування, без врахування вартості будівельних матеріалів у розмірі 115610,88 грн., що відповідає 42/100 часток загальної вартості будівельно-монтажних робіт.

Всього на загальну суму 302887,88 грн.

Також просила стягнути з відповідача на її користь компенсацію за різницю у вартості поділеного майна, у розмірі 63958,00 грн., судові витрати покласти на відповідача.

Позов мотивовано тим, що вони з відповідачем перебували у зареєстрованому шлюбі з 15 липня 2005 року. Спільних дітей від шлюбу у неї з відповідачем не має. У період шлюбу ними з відповідачем було придбано наступне майно: 1) будівельні матеріали, із яких було збудовано будівлю комплексної станції технічного обслуговування загальною площею 241 кв.м зі свердловиною глибиною 18,3 кв.м діаметром 159 мм, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 Вартість виконаних будівельних робіт з урахуванням вартості будівельних матеріалів, використаних при будівництві комплексної станції технічного обслуговування, згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи складає 727600 грн. (в тому числі вартість будівельних матеріалів - 452336 грн.); 2) верстат для рихтування титанових дисків LOTUS-VS, вартістю 11500 грн. Відповідач не дає їй можливості користуватися і розпоряджатися спірним майном, не визнає за нею право власності на нього, стверджуючи, що будівельні матеріали були, із яких була збудована СТО, були придбані третьою особою - його дочкою ОСОБА_3, будівельні роботи були оплачені нею же, заказ на буріння свердловини і оплата послуг по її бурінню здійснені також його дочкою ОСОБА_3, верстат для рихтування титанових дисків також був нібито придбаний дочкою. При цьому відповідач самостійно фактично використовує дане майно в особистих цілях. Вважає, що відповідач незаконно одноособово привласнив собі вищевказане майно, оскільки майно було придбано в період їх шлюбу, отже воно є об'єктом права спільної сумісної власності сторін.

Представник позивача у судовому засіданні підтримала уточнений позов в повному обсязі та пояснила, що будівництво СТО на теперішній час не завершено, тому у відповідності з ч.3 ст.331 ЦК України, до завершення будівництва особа вважається власником матеріалів, обладнання, що були використані в процесі цього будівництва. Станція технічного обслуговування була збудована на їх з відповідачем спільні кошти, оскільки до початку будівництва нею була продана належна їй на праві власності 2-кімнатна квартира у м. Джанкой, про що свідчить відповідний договір купівлі-продажу квартири. Той факт, що будівельні матеріали, використані при будівництві спірної СТО, водяної свердловини, верстат для рихтування титанових дисків є спільною сумісною власністю подружжя, а не власністю третьої особи - ОСОБА_3, підтверджується тим, що: 1) земельна ділянка, на якій збудована СТО, була взята в оренду відповідачем, а не ОСОБА_3; 2) земельна ділянка взята в оренду для визначеної мети, а саме: будівництва СТО, що підтверджується договором оренди; 3) дозвіл на будівництво СТО був отриманий також відпоідачем, а не третьою особою по справі; 4) договір про співпрацю на проведення технагляду за проведенням будівельно-монтажних робіт по зведенню СТО був укладений відповідачем, а не третьою особою; 5) акти на приховані роботи при зведенні будівельно-монтажних робіт при зведенні СТО були підписані відповідачем у якості замовника робіт; 6) договір на виконання комплексної державної експертизи робочого проекту був укладений відповідачем, а не його дочкою; 7) паспортом на верстат для рихтування титанових дисків, в якому вказана дата його реалізації - 27.12.2006 р.; 8) частково будівельні матеріали для зведення СТО були придбані 06.04.2006 року відповідачем, а не третьою особою. Таким чином вважає, що позивач має право на розділ спільного сумісного майна подружжя. У відповідності зі ст.71 Сімейного кодексу України, майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти позову в повному обсязі за таких підстав: верстат для рихтування титанових дисків був придбаний ОСОБА_3 за 6000 грн., що вбачається з паспорту і інструкції по експлуатації, накладної і рахунку від 27.12.2006 року, отже є особистою власністю ОСОБА_3; позивачем не було надано суду належних і допустимих доказів того, що станція технічного обслуговування була збудована на їх спільні з відповідачем кошти. Договір купівлі-продажу квартири не є таким доказом. Отже, ніяких підтверджень, що позивачем було придбано які-небудь будівельні матеріали чи оплачено вартість будівельних чи монтажних робіт, або доказів що вона була забудовником станції СТО, суду не надано. Крім того, у відповідності з роз'ясненнями п.29 Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 року № 11, у відповідності з положеннями статей 57, 61 СК, ст.52 ЦК майно приватного підприємства чи фізичної особи - підприємця не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя. Інший з подружжя має право тільки на частку одержаних доходів від цієї діяльності. Виходячи із зазначеного і наявності у матеріалах справи документів, що підтверджують те, що відповідач є приватним підприємцем і його видом господарської діяльності є технічне обслуговування і ремонт автомобілів, станція технічного обслуговування не може бути визнана об'єктом спільної сумісної власності подружжя. За таких обставин, просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Третя особа - ОСОБА_3 у судове засідання не з'явилася, згідно позовної заяви з самостійними вимогами, що міститься у матеріалах справи, вона заперечує проти позову в повному обсязі, вважає, що спірне майно не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, оскільки будувалося на її кошти, що підтверджується договором з ОСОБА_2, договором з організацією-підрядником, платіжними документами, договорами з поставниками і виконавцями робіт.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи та надані докази, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

У відповідності до ст.3 Цивільного-процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цивільним-процесуальним кодексом України звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ст.4 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права,свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб у спосіб визначений законами України.

Згідно ч.3 ст.10, ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Відповідно до ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Відповідно до змісту ст. 69 Сімейного кодексу України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, згідно із вимогами ст. 70 Сімейного кодексу України, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до роз'яснень п. 29 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 року № 11, у відповідності з положеннями статей 57, 61 СК, ст.52 ЦК майно приватного підприємства чи фізичної особи - підприємця не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя. Інший з подружжя має право тільки на частку одержаних доходів від цієї діяльності.

Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 15 липня 2005 року по 11 грудня 2007 року (а.с.40, 89).

Під час перебування сторін у шлюбі було розпочато будівництво станції технічного обслуговування, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 на час розгляду справи судом будівництво станції не завершено, за висновком судової будівельно-технічної експертизи № 68 від 31 березня 2010 року ступінь готовності в середньому складає 83% (а.с.113-130 т.1). Дійсна вартість будівельних робіт, будівельних матеріалів, конструктивних елементів, витрачених на будівництво станції з урахуванням вартості водної свердловини за висновком судової будівельно-технічної експертизи № 26 від 26 червня 2012 року становить 727600 грн., в тому числі вартість застосованих будівельних матеріалів - 452336 грн. (а.с.37-49 т.2).

Згідно свідоцтву про державну реєстрацію серії В03 № НОМЕР_1, ОСОБА_2 є фізичною особою - підприємцем з 29.06.2004 року (а.с.72 т.2).

Згідно свідоцтву платника єдиного податку, місце проведення господарської діяльності ОСОБА_2 - траса Сімферополь-Харків-Красноперекопськ-Феодосія; вид господарської діяльності - технічне обслуговування і ремонт автомобілів (а.с.73 т.2).

16 травня 2005 року СПД ОСОБА_2 взяв в оренду земельну ділянку для ведення товарного не сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться за адресою: АР Крим, Джанкойський район, район перетину автодоріг Сімферополь-Харків і Красноперекопськ-Феодосія (а.с.74-75 т.2).

18 травня 2005 року між ПП ОСОБА_2 в особі ОСОБА_3 укладено договір про співпрацю з Джанкойським колективним експертним проектно-будівельним підприємством щодо здійснення технічного нагляду за проведенням будівельно-монтажних робіт по зведенню СТО в м. Джанкой 62 км автодороги Красноперекопськ-Феодосія (а.с.84 т.1).

15 червня 2005 року між ПП ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір про спільну діяльність, предметом договору вказано будівництво і ввід в експлуатацію комплексу будівель, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.171-172 т.1).

16 лютого 2006 року між замовником ОСОБА_3 і підрядником ТОВ «ПМК-8» укладено договір будівельного підряду, згідно якому ТОВ «ПМК-8» зобов'язався виконати власними силами роботу по будуванню будівлі СТО на автодорозі Красноперекопськ-Джанкой-Феодосія в м. Джанкой (а.с.173-174 т.1).

Згідно акту прийомки виконаних робіт за квітень 2006 року, що відбувалися на підставі договору від 16 лютого 2006 року, укладеного між ПП ОСОБА_3 і ТОВ «ПМК-8», виконано робіт по будівництву будівлі СТО на а/д Красноперекопськ-Джанкой-Феодосія на суму 38607,60 грн. (а.с.175-177 т.1).

Згідно паспорту розвідувальної свердловини на воду, у квітні 2006 року ОСОБА_2 замовив пробурення свердловини на трасі Красноперекопськ-Джанкой-Феодосія (62 км, СТО), вартість роботи склала 6500 грн. (а.с.35-36 т.1, 89-90 т.2).

Згідно дозволу на виконання будівельних робіт, накладних, квитанцій, актів закупу, актів прийому виконаних робіт, що містяться у матеріалах справи, дозволи на проведення робіт придбавалися на ім'я ОСОБА_2, оплату за придбання будівельних матеріалів та виконання будівельних і монтажних робіт на станції СТО проводилося ОСОБА_2 та ОСОБА_3, договори на виконання робіт укладалися з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а.с. 85,90-92, 140-143, 179-183 т.1, 71,77-81 т.2).

Згідно накладної № 2 від 27 грудня 2006 року, ОСОБА_3 придбано у ПП ОСОБА_4 верстат для рихтування титанових дисків LOTUS-VS, вартістю 6000 грн. (а.с.87 т.2).

З фактичних обставин справи вбачається, що всі витрати по будівництву станції технічного обслуговування проводилися відповідачем ОСОБА_2 та його дочкою ОСОБА_3, третьою особою по справі.

При цьому суд враховує, що ОСОБА_2 зареєстрував підприємницьку діяльність у 2004 році, у травні 2005 року взяв в оренду земельну ділянку для будівництва станції СТО, та уклав договір про співпрацю щодо здійснення технічного нагляду за проведенням будівельно-монтажних робіт по зведенню СТО.

Зазначене свідчить про те, що будівництво станції технічного обслуговування було розпочато до укладення шлюбу між сторонами справи, за кошти суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 та ОСОБА_3

Яких-небудь доказів, що спірне майно було придбано та будувалося подружжям за спільні кошти судом не встановлено.

Відповідно до положень статті 57, 61 Сімейного кодексу України, статті 52 Цивільного кодексу України майно приватного підприємства чи фізичної особи - підприємця не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя. На таке застосування вимог закону звернуто увагу судів у п. 29 постанови Пленуму «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 року № 11.

Таких самих висновків щодо застосування положень ст.ст.57, 61 СК України та ст.52 ЦК України висловив Верховний Суд України в своїх ухвалах від 03 лютого 2010 року, 15 лютого 2012 року, 06 червня 2012 року.

Посилання представника позивача на Рішення Конституційного Суду України № 17-рп/2012 від 19 вересня 2012 року, як доказ у підтвердження свої вимог щодо належності приватного підприємства до об'єкту спільної сумісної власності подружжя, суд не може прийняти до уваги в даному випадку виходячи з того, що ухвалюючи це рішення, Конституційний Суд дійшов висновку, що статутний капітал та майно приватного підприємства, сформовані за рахунок спільної сумісної власності подружжя, є об'єктом їх спільної сумісної власності. В даній справі з фактичних обставин справи не вбачається, що майно приватного підприємства було сформовано за рахунок спільної сумісної власності подружжя, а факт зареєстрованих шлюбних відносин не може свідчити про таке, тим більш, що підприємницька діяльність відповідача розпочалася до укладення шлюбу.

Довід представника позивача про те, що станція технічного обслуговування була збудована на їх з відповідачем спільні кошти, оскільки до початку будівництва нею була продана належна їй на праві власності 2-кімнатна квартира у м. Джанкой, не може бути належним та допустимим доказом у підтвердження своїх вимог, оскільки не підтверджує внесення цих коштів саме на будівництво об'єкту станції технічного обслуговування. Крім того, квартира була продана за 10674 грн., а вартість незавершеного об'єкту СТО з урахуванням вартості водної свердловини за висновком судової будівельно-технічної експертизи становить 727600 грн., що набагато більше вартості квартири.

Довід представника позивача, що договір про спільну діяльність, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не є належним доказом у справі, оскільки згідно діючого законодавства він мав бути поставлений на облік в ПДІ, тому цей договір був укладений вже після пред'явлення даного позову до суду; про те, що у ОСОБА_3 згідно довідки про її доходи не могла придбавати будівельні матеріали та замовляти роботи, не мають правового значення, оскільки не підтверджують обставин щодо участі позивача у майні приватного підприємства.

Також суд не може прийняти до уваги і визнати за позивачем право власності на верстат для рихтування титанових дисків LOTUS-VS, оскільки за обставинами справи вбачається, що його придбала ОСОБА_3

Судом були надані рівні права сторонам процесу щодо подання доказів, їх дослідження і доведення перед судом їх переконливості.

Підстав для визнання спірного майна об'єктом права спільної сумісної власності суд не вбачає, у зв'язку з чим у позові має бути відмовлено в повному обсязі.

З урахуванням викладеного, на підставі статей кодексу України, керуючись статтями 3, 10, 11, 60, 174, 212-215 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

вирішив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права спільної сумісної власності на майно, придбане під час шлюбу, та його поділ - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду АР Крим шляхом подання через Джанкойський міськрайонний суд АР Крим протягом 10 днів з дня його проголошення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Е. Р. Федоренко