Справа № 22-ц/2690/12885/12
Головуючий у 1 інстанції: Зіміна В.Б.
Доповідач у II інстанції: Рейнарт І.М.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 вересня 2012 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва у складі:
головуючого - судді Рейнарт І.М.
суддів Кулікової С.В., Білич І.М.
при секретарі Кононенко В.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Пантос Логістікс Україна" ОСОБА_3 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 19 червня 2012р. по цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Пантос Логістікс Україна"
про стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди,
встановила:
позивач звернувся до суду з позовом про розірвання трудового договору з відповідачем з 27 червня 2011р. на підставі ст. 38 КЗпП України, стягнення з відповідача компенсації за невикористані відпустки у сумі 76 128,44грн. та середнього заробітку за час затримки розрахунку у сумі 145 668,12грн.
Позовні вимоги обґрунтовував тим, що з 14 червня 2006р. був прийняти на посаду виконавчого директора товариства за сумісництвом, а у 2008р. був призначений на посаду директора. Однак, в травні 2011р. засновниками був призначений новий директор, але його з посади звільнено не було, а також не було повідомлено посаду, на яку його переведено.
Позивач посилався на те, що 13 червня 2011р. направив на адресу відповідача заяву про звільнення за власним бажанням, однак у звільненні йому було відмовлено, що суперечить вимогам трудового законодавства.
У подальшому позивач доповнив позовні вимоги вимогою про стягнення з відповідача моральної шкоди у сумі 80 000грн., посилаючись на душевні страждання, які були йому завдані неправомірними діями відповідача.
Ухвалою суду від 20 лютого 2012р. позовні вимоги про розірвання трудового договору залишені без розгляду.
У квітні 2012р. позивач збільшив позовні вимоги і просив стягнути заробітну плату за 3 робочих дня в червні 2011р. у сумі 2990,84грн., компенсацію за невикористану відпустку за 118 днів у сумі 90 725, 48грн., та середній заробіток за час затримки розрахунку у сумі 306 190,7грн., а також моральну шкоду у сумі 80 000грн.
Ухвалою суду від 12 квітня 2012р. відмовлено у прийнятті позовної заяви про стягнення заробітної плати за червень 2011р.
Рішенням суду від 19 червня 2012р. позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача компенсацію за невикористані відпустки у сумі 90725,48грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку у сумі 70 050грн. Стягнуто з відповідача на користь держави судовий збір.
Представник відповідача подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення про виплату позивачу 5 504,70грн. компенсації за
- 2 -
невикористані відпустки та 13 800грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку з 27 червня 2011р. по 12 квітня 2012р.
В апеляційній скарзі зазначає, що судом не було взято до уваги штатний розпис підприємства, відповідно до якого заробітна плата директора складала 1380грн., а також той факт, що позивач, працюючи директором товариства, порушував трудове законодавство та не видавав накази про свої відпустки, хоча декілька разів на рік перебував у відпустках за межами України.
Колегія суддів, заслухавши суддю доповідача, пояснення представника апелянта, позивача та його представника, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона задоволенню не підлягає з таких підстав.
Встановлено, що позивач працював у відповідача з 14 червня 2006р. на посаді виконавчого директора та директора, звільнений 27 червня 2011р. на підставі ст. 38 КЗпП України.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що при звільненні позивача відповідач не провів з ним повного розрахунку, зокрема, не виплатив компенсацію за невикористані відпустки, тому повинен також відшкодувати середній заробіток за час затримки розрахунку.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, так як він відповідає матеріалам справи та нормам матеріального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Статтею 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Частиною 1 ст. 83 КЗпП України передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.
Відповідачем суду не було надано доказів того, що позивач за час роботи перебував у щорічних відпустках і при його звільненні йому була виплачена компенсація за невикористані відпустки, тому суд першої інстанції прийшов до правомірного висновку про необхідність стягнення з відповідача цієї компенсації у примусовому порядку.
Посилання апелянта на те, що позивач, порушуючи трудове законодавство, не оформлював наказами свої відпустки, хоча неодноразово протягом року перебував за межами України у відпустці, не може бути підставою для відмови у стягненні зазначеної компенсації, оскільки відповідачем не надано суду доказів того, що позивач був притягнений до відповідальності за порушення трудового законодавства або за прогули у зв'язку із відсутністю на робочому місці, коли він перебував за межами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Частина друга даної норми передбачає, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Оскільки судом були задоволені позовні вимоги про стягнення компенсації за
- 3 -
невикористані відпустки, суд першої інстанції правомірно стягнув з відповідача відшкодування за час затримки розрахунку.
Посилання апелянта на те, що суд не вірно провів розрахунок компенсації, не взявши до уваги посадовий оклад директора товариства, який був визначений у сумі 1380грн., колегія суддів вважає безпідставним.
Відповідачем суду була надана довідка про заробіток позивача, відповідно до якої щомісячна заробітна плата позивача з червня 2010р. по квітень 2011р. становила 23350грн. (с.с.218 т.1), а середньоденний заробіток становив 768,86грн., тому судом першої інстанції розрахунок компенсації проведено відповідно до наданих доказів.
Твердження представника апелянта про те, що суду була надана неправдива довідка про заробітну плату позивача попереднім представником відповідача, колегія суддів вважає надуманими, так як розмір заробітної плати позивача, який зазначений у довідці від 10 лютого 2012р. підтверджується відомостями зарахувань на картрахунки працівників ТОВ "Пантос логістікс Україна", які підтверджені підписом головного бухгалтера та завірені печаткою товариства, та виписками з карткового рахунку позивача у ПАТ "Укрсоцбанк" (с.с.211-212, т.1 с.с.5,6 т.2).
Крім того, особи, які видають довідки про середню заробітну плату працівника, несуть кримінальну відповідальність за достовірність відомостей, які в них зазначені, і представником апелянта суду не надано доказів того, що директор товариства та його головний бухгалтер, які підписали довідку від 10 лютого 2012р. про заробітну плату позивача, притягнені до такої або будь якої іншої відповідальності.
Також не знайшли свого підтвердження посилання представника апелянта на те, що позивач, зловживаючи своїм службовим становищем, перераховував на свій картковий рахунок, як заробітну плату, суму, яка значно перевищувала встановлений розмір його посадового окладу, так як доказів своїм твердженням представник апелянта не надав.
Судом повно встановлені обставини справи, належним чином оцінені надані сторонами докази, рішення суду постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, тому колегія суддів не вбачає підстав для його скасування.
Керуючись ст.ст.303, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів
ухвалила:
апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Пантос Логістікс Україна" ОСОБА_3 відхилити, рішення Подільського районного суду м. Києва від 19 червня 2012р. залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: