Справа № 22-ц/2690/11887/12
Головуючий у I інстанції: Гуменюк А.І.
Доповідач у II інстанції: Рейнарт І.М.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 вересня 2012 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва у складі:
головуючого - судді Рейнарт І.М.
суддів Кулікової С.В., Білич І.М.
при секретарі Кононенко В.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Національного університету оборони України на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 27 жовтня 2011р. по цивільній справі за позовом Національного університету оборони України до ОСОБА_2, яка також діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3, третя особа: орган опіки та піклування Солом'янського районної у м. Києві державної адміністрації
про виселення з гуртожитку без надання іншого жилого приміщення,
встановила:
позивач звернувся до суду з позовом про виселення відповідачки та її неповнолітнього онука з кімнати АДРЕСА_2 без надання іншого жилого приміщення, посилаючись на те, що відповідачка самовільно вселилася у кімнату гуртожитку, не несе витрати по утриманню кімнати, не сплачує комунальні послуги і у добровільному порядку виселятися не бажає.
У подальшому позивач уточнив позовну заяву та зазначав, що незважаючи на те, що чоловік відповідача ОСОБА_4 проходив службу в університеті, у період з 2003р. по 2004р., рішення про надання йому та членам його сім'ї спірного приміщення у зв'язку із роботою не приймалось, ордер не видавався. Після смерті ОСОБА_4 відповідачка не набула у встановленому законом порядку права на користування спірним жилим приміщенням, тому підлягає виселенню. Також позивач зазначав, що розпорядженням Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації відповідачці була надана однокімнатна квартира АДРЕСА_1 зі зняттям з квартирного обліку.
Рішенням суду від 27 жовтня 2011р. у позові відмовлено.
Національний університет оборони України подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення про задоволення позовних вимог.
В апеляційній скарзі зазначає, що рішення суду постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, так як суд не взяв до уваги, що ОСОБА_3, який за час розгляду справи судом став повнолітній, поселився у гуртожиток без дозволу адміністрації гуртожитку, самовільно, тому підлягає виселенню без надання іншого житлового приміщення.
Також апелянт зазначає, що судом не взято до уваги те, що відповідачка у порядку поліпшення житлових умов отримала квартиру, однак продовжує проживати у гуртожитку і неправомірно займає спірну кімнату.
Відповідачі, будучи належним чином повідомленими про день та час розгляду апеляційної скарги, у судове засідання не з'явилися, причини неявки не повідомили, тому колегія суддів вирішила за можливе розглянути справу у їх відсутність.
Колегія суддів, заслухавши суддю доповідача, пояснення представника апелянта,
- 2 -
вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачка разом із неповнолітнім онуком на законних підставах займає спірне житло у гуртожитку, вселилася у службову кімнату відповідно до рішення житлової комісії, а відсутність ордеру свідчить про недобросовісну поведінку компетентних органів, які повинні були видати відповідачці ордер на зайняття даної житлової кімнати.
Проте, погодитися з такими висновками суду першої інстанції не можна, так як вони не відповідають матеріалам справи, нормам матеріального права, а судом не повно з'ясовані обставини справи.
З наданих суду документів вбачається, що ОСОБА_4 4 квітня 1994р. призначений на посаду старшого викладача Київського військового гуманітарного інституту (с.с.76).
Звільнений з військової служби у запас 6 вересня 2004р. та виключений із списків особового складу Національної академії оборони України з 13 жовтня 2004р. (с.с.80).
Рішенням житлової комісії КВГІ від 16 листопада 1994р. ОСОБА_4 для тимчасового мешкання надано службову житлову кімнату 205 у гуртожитку Інституту по АДРЕСА_2 на сім'ю з трьох осіб: дружину та доньку (с.с.27).
Відповідачка є дружиною ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (с.с.73, 74).
Відповідно до ч. 2 ст. 121 ЖК УРСР службові жилі приміщення надаються за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації, правління колгоспу, органу управління іншої кооперативної та іншої громадської організації.
Частиною 1 ст. 122 ЖК УРСР визначено, що на підставі рішення про надання службового жилого приміщення виконавчий комітет районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення у надане службове жиле приміщення.
З вищезазначеного рішення вбачається, що житлове приміщення, в яке дозволено тимчасово вселитися ОСОБА_4 із сім'єю, не було службовим, розміщувалося у гуртожитку.
При цьому, адміністрація інституту, де працював ОСОБА_4, не приймала рішення про надання йому службового житлового приміщення, а житлова комісія інституту не є його адміністрацією.
Відповідно до наданих відповідачкою копій квитанцій про сплату проживання у період з 1995р. по лютий 2000р. вбачається, що ОСОБА_5 сплачувалося за проживання у готелі (с.с.45-52).
Крім того, відповідачкою не було надано суду доказів у підтвердження того, що гуртожиток по АДРЕСА_2 та гуртожиток по АДРЕСА_2 є одним житловим будинком і саме на заселення у гуртожиток по АДРЕСА_2 надавався дозвіл житловою комісією її чоловіку.
Таким чином, колегія суддів вважає, що адміністрацією Військового гуманітарного інституту, де працював ОСОБА_4, не приймалося рішення про надання йому службового житлового приміщення, тому правомірно не видавався ордер на заселення до службового житла.
З березня 2000р. ОСОБА_4 проводив оплату за проживання у гуртожитку (с.с.28-45).
Відповідно до ч. 2 ст. 128 ЖК УРСР жила площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу оперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету і комітету комсомолу.
Статтею 129 ЖК УРСР передбачено, що на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає
громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.
Відповідачкою не оспорюється, що ні її чоловікові, ні їй ордер на заселення до гуртожитку по АДРЕСА_2 не видавався.
- 3 -
У постанові Верховного Суду України від 19 грудня 2011р., яка прийнята за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах і рішення якого є обов'язковим для всіх суддів України відповідно до ст. 360-7 ЦПК України, зазначено, що законом установлено, що єдиною підставою для вселення на надану жилу площу в гуртожитку є спеціальний ордер, який видає адміністрація підприємства, установи, організації на підставі спільного з профспілковим комітетом рішення про надання жилої площі в гуртожитку.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що позивачем було доведено, що відповідачка поселилася у гуртожиток без достатніх правових підстав.
Крім того, з наданих суду документів вбачається, що відповідачка зберігала за собою право на користування квартирою АДРЕСА_3, де була зареєстрована та перебувала на квартирному обліку (с.с.102, 108, 119-120, 124).
При цьому, відповідачка до 8 червня 2005р. була власницею 63/100 частин даної квартири (с.с.121).
На вказані докази та норми матеріального права не звернув уваги суд першої інстанції і прийшов до помилкового висновку про те, що відповідачка на законних підставах поселилася у гуртожиток і позивач не має законних підстав для її виселення без надання іншого жилого приміщення.
Також судом не було взято до уваги, що розпорядженням № 350 від 20 березня 2006р. Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації ОСОБА_2 надано однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 із зняттям з квартирного обліку. У розпорядженні зазначено, що ОСОБА_2 проживає у квартирі АДРЕСА_3 (с.с.131). Дана квартира була приватизована відповідачкою 11 грудня 2006р. (с.с.133).
Відповідно до ч. 3 ст. 116 ЖК УРСР осіб, які самоправно зайняли жиле приміщен-ня, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.
Таким чином, колегія суддів вважає, що відповідачка після надання їй квартири АДРЕСА_1 та здійснення її приватизації, повторно самовільно зайняла жиле приміщення АДРЕСА_2, тому підлягає виселенню без надання іншого жилого приміщення.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачка не може бути виселена із гуртожитку, як одинока особа з неповнолітньою дитиною, так як даний висновок не відповідає обставинам справи.
Судом першої інстанції не досліджувалися обставини вселення ОСОБА_3 у гуртожиток, дотримання при цьому вимог діючого законодавства, а крім того, не взято до уваги, що на день постановлення судового рішення ОСОБА_3 не був неповнолітнім, а відповідачка забезпечена житлом.
Оскільки судом першої інстанції при постановлені рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про виселення ОСОБА_2 не повно були з'ясовані обставини справи, неправильно застосовані норми матеріального права, рішення суду підлягає скасування, а колегія суддів ухвалює нове рішення про задоволення позовних вимог.
Перевіряючи законність рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про виселення неповнолітнього ОСОБА_3, колегія суддів вважає, що воно постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Пред'являючи даний позов у 2009р., позивач визначив ОСОБА_2, як особу, яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3
Однак, відповідно до ч. 2 ст. 39 ЦПК України права, свободи та інтереси неповнолітніх осіб віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, можуть захищати у суді відповідно їх батьки, усиновлювачі, піклувальники чи інші особи, визначені законом. Суд може залучити до участі в таких справах неповнолітню особу.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 є онуком ОСОБА_2, має батьків, які є його законними представниками, при цьому суду не надано доказів того, що відповідачка була піклувальником неповнолітнього ОСОБА_3, тому вона не мала права на захист інтересів неповнолітнього у суді, але у порушення вимог ст. 33 ЦПК України,
- 4 -
редакція якої діяла на момент пред'явлення позову до суду, суд першої інстанції не притягнув до участі у справі законного представника неповнолітнього ОСОБА_3
Крім того, ОСОБА_3 1992р. народження, став повнолітнім у 2010р., однак суд на це уваги не звернув та не притягнув його до участі у справі, як особу, яка має законні права самостійно захищати свої інтереси.
При цьому, судом також не були досліджені обставини, за яких ОСОБА_3 поселився у спірне житло, а також чи набув він права на користування даним житлом і на яких правових підставах.
Відповідно до норм діючого процесуального законодавства суд апеляційної інстанції позбавлений можливості усунути вказані порушення норм процесуального права, які допущені судом першої інстанції, притягнути до участі у справі повнолітню особу та вирішити спір, тому колегія суддів не має законних підстав для скасування рішення суду в частині відмови у виселенні неповнолітнього ОСОБА_3 та постановлення нового рішення стосовно повнолітнього ОСОБА_3
Однак, позивач не позбавлений можливості звернутися до суду з позовом до ОСОБА_3 на загальних підставах.
Керуючись ст.ст.303, 307, 309, 313-314, 316-317 ЦПК України, колегія судів
вирішила:
апеляційну скаргу Національного університету оборони України задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 27 жовтня 2011р. скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог, заявлених до ОСОБА_2. Постановити в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити.
Виселити ОСОБА_2 з кімнати АДРЕСА_2 без надання іншого жилого приміщення.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: