КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-7/11 Головуючий у 1-й інстанції: Галасюк Р.А.

Суддя-доповідач: Лічевецький І.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

"14" вересня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого -судді Лічевецького І.О., суддів -Грищенко Т.М., Мацедонської В.Е., розглянувши в порядку письмового провадження за апеляційною скаргою управління Пенсійного фонду України в Корольовському районі м. Житомира на постанову Корольовського районного суду м. Житомира від 12 січня 2011 року адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Головного Пенсійного Управління в Житомирській області, управління Пенсійного фонду України в Корольовському районі м. Житомира про стягнення заборгованості з виплати пенсії особи, що має статус дитини війни,

ВСТАНОВИВ

У лютому 2009 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом про зобов'язання Головного Пенсійного Управління в Житомирській області нарахувати щомісячну державну соціальну допомогу як дитині війни з 01 січня 2008 року по день ухвалення судового рішення у справі. Позивач також просила стягнути на її користь заборгованість з виплати підвищення пенсії в розмірі 742 грн. 65 коп.

На обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни»від 18 листопада 2004 р. № 2195-ІV (надалі за текстом -«Закон № 2195-ІV») має статус дитини війни. Частиною першою статті 6 цього Закону дітям війни встановлено підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Однак відповідач не виконує вимог указаного Закону та не виплачує пенсію у підвищеному розмірі.

Постановою Корольовського районного суду м. Житомира від 12 січня 2011 року позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Головного Пенсійного Управління в Житомирській області та зобов'язано з 01 січня 2008 року перерахувати позивачеві пенсію відповідно до приписів статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»і виплатити заборгованість у розмірі 742 грн. 65 коп.

В апеляційній скарзі управління Пенсійного фонду України в Корольовському районі м. Житомира, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове, яким відмовити в позові.

Перевіривши повноту встановлення місцевим загальним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, Київський апеляційний адміністративний суд дійшов наступного.

Згідно паспорту серії НОМЕР_1, виданому 20.04.1996 року Корольовським РВ УМВС України в Житомирській області, ОСОБА_2 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1.

Факт отримання позивачем пенсії сторонами не заперечується.

Відповідно до статті 1 Закону № 2195-ІV позивач має правовий статус дитини війни.

Статтею 6 Закону № 2195-ІV встановлено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Законом України від 28 грудня 2007 року № 107-VІ «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», зокрема підпунктом 2 пунктом 41 Розділу ІІ, були внесені зміни у названу статтю Закону № 2195-ІV, відповідно до яких, дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.

Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) визнані неконституційними положення підпункту 2 пункту 41 Розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»щодо змін, унесених до статті 6 Закону про соціальний захист дітей війни.

В силу вимог частини другої статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Таким чином, після прийняття Конституційним Судом України вказаного рішення знову почали діяти положення статті 6 Закону № 2195-ІV в їх первинній редакції.

Тобто з часу прийняття цього рішення у позивача відновилось право на підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Відповідно ж до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідач, ігноруючи зазначені норми матеріального права та не здійснюючи підвищення пенсії у розмірі визначеному Законом № 2195-ІV, порушив указане право позивача.

Доводи відповідача щодо правомірності своїх дій з посиланням на відсутність бюджетних коштів для повної реалізації програми з доплат дітям війни обґрунтовано не взяті судом до уваги, оскільки питання фінансування цих видатків не є предметом даного спору. Проблеми надання бюджетних коштів Управлінню для виконання покладених на нього обов'язків у справах цієї категорії виходять за межі заявлених вимог.

Крім того, органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів, як на підставу невиконання своїх зобов'язань, які встановлені ст. 46 Конституції України та ст. 6 Закону № 2195-ІV.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують, а твердження Управління про відсутність нормативно встановленого порядку визначення мінімальної пенсії за віком для цілей статті 6 Законом № 2195-ІV судом апеляційної інстанції не приймаються як доказ.

Порядок обчислення мінімальної пенсії за віком міститься у частині першій статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Оскільки жодним іншим законом не передбачено механізм визначення цієї державної соціальної гарантії, та з огляду на неможливість обмеження права особи на одержання соціальних пільг, компенсацій і гарантій з мотивів з неповноти законодавства, яким врегульовано спірні правовідносини, застосування частини першої статті 28 названого Закону під час нарахування виплат в порядку статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»слід визнати цілком обґрунтованим.

Разом з тим, суд попередньої інстанції не звернув уваги та не надав жодної оцінки наступним обставинам.

На момент подачі позовної заяви статтею 99 КАС України був встановлений річний строк звернення до суду.

Однак, у період з 1 січня до 21 травня 2008 року стаття 6 Закону № 2195-IV діяла в редакції Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», відповідно до якої дітям війни виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.

Пункт 9 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України визначає відповідача в адміністративній справі як суб'єкта владних повноважень, а у випадках, передбачених законом, й іншу особу, до яких звернена вимога позивача.

Відповідно до абзацу 3 пункту 12 розділу XV Закону від 9 липня 2003 р. N 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»у період до перетворення Фонду у неприбуткову самоврядну організацію він функціонує як центральний орган виконавчої влади на підставі норм цього закону (крім норм, зазначених в абзаці 6 п. 1 цього ж розділу) та Положення про Пенсійний фонд України (далі - Положення), яке затверджує Президент України.

Згідно з п. 1 Положення, затвердженого Указом Президента України від 1 березня 2001 р. N 121/2001, Фонд є центральним органом виконавчої влади, що здійснює керівництво та управління солідарною системою загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, провадить збір, акумуляцію й облік страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для їх виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, інших соціальних виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Фонду. Він здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку головні управління в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві, Севастополі та управління у районах, містах і районах у містах (п. 15 Положення).

Пунктом 2.1 розділу II Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України № 11-2 від 27.06.2002 р. (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 25 лютого 2008 р. N 5-5), визначено завдання головних управлінь. За змістом зазначеного пункту ці завдання носять контрольний та організаційний характер.

Згідно пункту 2.2 зазначеного Положення, головні управління здійснюють призначення (перерахунок) пенсій лише військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу та іншим особам (крім військовослужбовців строкової служби та членів їх сімей), які мають право на пенсію згідно із Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Завдання з призначення (здійснення перерахунку) і виплати всіх інших пенсії, відповідно до Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30 квітня 2002 р. N 8-2 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 25 лютого 2008 р. N 5-5), покладено на управління Фонду в районах, містах і районах у містах (п.2.2 Положення).

Із наведено випливає, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області не є тією особою, яка повинна відповідати за адміністративним позовом про зобов'язання нарахувати та виплатити підвищення до пенсії відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни», оскільки вчинення зазначених дій не належить до його завдань та функцій.

Відповідно до статті шостої Конституції України (№25к/96-ВР) державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Приймаючи до уваги, що позивачу не було нараховане підвищення до пенсії, суд не може підміняти інші органи влади та самостійно здійснювати таке нарахування і зобов'язувати виплатити підвищення до пенсії у твердій грошовій сумі.

Оскільки ухвалене у справі судове рішення не відповідає вимогам статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України щодо законності та обґрунтованості, то воно підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позову.

Керуючись статтями 160, 198, 202, 205 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Корольовському районі м. Житомира задовольнити частково.

Постанову Корольовського районного суду м. Житомира від 12 січня 2011 року скасувати та прийняти нову постанову.

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати дії управління Пенсійного фонду України в Корольовському районі м. Житомира неправомірними.

Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Корольовському районі м. Житомира здійснити з 22.05.2008 р. перерахунок та виплатити ОСОБА_2 підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»з урахуванням проведених виплат.

В іншій частині позову відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з моменту набрання нею законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Лічевецький І.О.

Судді: Грищенко Т.М.

Мацедонська В.Е.