ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" жовтня 2012 р.Справа № 5017/1579/2012

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Журавльова О.О.

суддів Головея В.М., Ярош А.І.

(відповідно до розпорядження голови суду від 01.10.2012р. №728 розгляд апеляційної скарги здійснюється даною судовою колегією)

при секретарі судового засідання Мікулі К.В.

за участю представників сторін:

від позивача за первісним позовом: Нан Д.М., за довіреністю від 15.03.2012р.

від відповідача за первісним позовом: Гладка Н.О. (Директор)

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фірми „Гомер" Дочірнього підприємства

на рішення господарського суду Одеської області від 15 серпня 2012 року

по справі №5017/1579/2012

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Одісей-Сервіс"

до відповідача Фірми „Гомер" Дочірнього підприємства

про визнання права власності на 154/1000 частини комплексної нежитлової будівлі за набувальною давністю

та за зустрічним позовом Фірми „Гомер" Дочірнього підприємства

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю „Одісей-Сервіс"

про визнання договору купівлі-продажу недійсним та визнання права власності на 155/1000 частини комплексної нежитлової будівлі, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Одісей-Сервіс" звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Фірми „Гомер" Дочірнього підприємства про визнання дійсним договору купівлі-продажу частки у колективній власності нерухомого майна 154/1000 частин на комплексну нежитлову будівлю.

27.06.2012р. ТОВ „Одісей-Сервіс" звернулось до місцевого господарського суду з заявою про зміну підстав позову вх.№20000/2012, відповідно до якої просило визнати право власності на 154/1000 частин комплексної не житлової будівлі за набувальною давністю

16.07.2012 ухвалою господарського суду Одеської області було прийнято зустрічну позовну заяву Фірми „Гомер" ДП до ТОВ „Одісей-Сервіс" про визнання договору купівлі-продажу недійсним та визнання права власності на 155/1000 частини комплексної нежитлової будівлі.

Рішенням господарського суду Одеської області від 15 серпня 2012 року у справі №5017/1579/2012 (суддя Щавинська Ю.М.) первісний позов ТОВ „Одісей-Сервіс" задоволено: за ТОВ „Одісей-Сервіс" визнано право власності на 154/1000 частини комплексної нежитлової будівлі та стягнуто з Фірми „Гомер" ДП на користь ТОВ „Одісей-Сервіс" 1609,50 грн. судового збору; у задоволенні зустрічного позову Фірми „Гомер" ДП відмовлено.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність юридичного складу, який є обов'язковим відповідно до ст. 344 ЦК України для визнання права власності, що свідчить про законність та обґрунтованість первісних позовних вимог. З урахуванням визнання судом права власності ТОВ „Одісей-Сервіс" на спірне приміщення, місцевим господарським судом було відмовлено у задоволенні зустрічного позову фірми „Гомер" ДП про визнання права власності на 155/1000 частини комплексної нежитлової будівлі, оскільки внаслідок застосування набувальної давності володілець становиться власником, а власник втрачає своє право на майно.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, відповідач за первісним позовом (фірма „Гомер" ДП) звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити зустрічний позов фірми „Гомер" ДП та відмовити у задоволенні первинного позову ТОВ „Одісей-Сервіс", з посиланням при цьому на не правильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, з мотивів викладених в апеляційній скарзі.

Представник скаржника у судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу та наполягав на її задоволенні.

Представник позивача за первісним позовом (ТОВ „Одісей-Сервіс") у судовому засіданні надав пояснення, згідно з якими позивач за первісним позовом не погоджується з апеляційною скаргою фірми „Гомер" ДП, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, наданому до апеляційного господарського суду 28.09.2012р. за вх.№2646/12/Д2.

Відповідно до ст. 85 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, заслухавши представників сторін, апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів справи та перевірено під час апеляційного перегляду справи, 05 травня 2001 року між фірмою „Гомер" ДП (продавець, відповідач, відповідач за первинним позовом) та ТОВ „Одісей-Сервіс" (покупець, позивач, позивач за первинним позовом) було укладено договір купівлі-продажу частки в колективній власності №1 (надалі -договір, договір купівлі-продажу), за умовами якого продавець продав, а покупець купив частку продавця у розмірі 154/1000 у колективній власності у комплексній нежитловій будівлі, загальною площею 757,7 кв.м., що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Ак. Корольова, 102 (надалі -об'єкт).

Відповідно до п.2.1 договору договірна вартість об'єкту складає 50000 грн. в т.ч. НДС 8333,33 грн.

Пунктами 3.1-3.3 договору передбачено, що продавець передає об'єкт у власність покупця не пізніше ніж 10 днів із дати підписання договору. Передача об'єкту оформляється актом приймання-передачі за підписом обох сторін. Продавець зобов'язується передати покупцю всю документацію пов'язану з проектуванням та будівництвом даного об'єкту.

За п. 6.1 договору даний договір вступив в силу з дати його підписання обома сторонами.

Вказаний договір підписано представниками сторін та скріплено печатками підприємств.

07.05.2001р. на виконання умов договору купівлі-продажу від 05.07.2001р. №1 фірмою „Гомер" ДП було передано ТОВ „Одісей-Сервіс" майно у вигляді частки в колективній власності на комплексну нежитлову будівлю у розмірі 154/1000, загальною площею 757,7 кв.м., що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Ак. Корольова, 102, яке належить фірмі „Гомер" ДП по праву власності (свідоцтво №003648 від 10.08.1999р.), а ТОВ „Одісей-Сервіс" прийняло вказане майно, також фірмою „Гомер" ДП було передано проектну документацію на комплексну нежитлову будівлю по вул. Ак. Корольова, 102, що підтверджується відповідним актом приймання-передачі до договору купівлі-продажу частки в колективній власності від 05.05.2001р. №1 (т.1, а.с. 9). Вказаний акт приймання-передачі підписаний представниками сторін та скріплено печатками підприємств.

Матеріалами справи встановлено, що 11.07.2001р. між Фірмою СП „Овідій Ойл" ЛТД в особі ДП „Гомер" (фірма) та ТОВ „Одісей-Сервіс" (товариство) було укладено угоду про відступлення права на оренду земельної ділянки, відповідно до якої у зв'язку із тим, що фірма продала та передала на баланс товариству свою частку в колективній власності на комплексну нежитлову будівлю, що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Ак. Корольова, 102, та враховуючи договір оренди земельної ділянки від 20.01.1995р. між Одеським міськвиконкомом та СП „Овідій Ойл ЛТД" сторони вирішили, що фірма з 01.08.2001р. відступає товариству свої права на оренду земельної ділянки загальною площею 960 кв.м., на якому розташована нежитлова будівля по вул. Ак. Корольова, 102, та з 01.08.2001р. товариство самостійно сплачує орендну плату за земельну ділянку відповідно до порядку та оформляє необхідні документи платника податку в Київській районній податковій адміністрації м. Одеси.

З наявної і матеріалах справи довідки ДПІ в Київському районі м. Одеси від 06.03.2012р. №393/15-03/15 вбачається, що ТОВ „Одісей-Сервіс" стоїть на обліку в ДПІ як платник податку на землю та сплачує земельний податок за земельну ділянку площею 960 кв.м., яка розташована за адресою: м. Одеса, вул. Ак. Корольова, 102, та зазначено, що заборгованість по сплаті в бюджет земельного податку у ТОВ „Одісей-Сервіс" відсутня.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ „Одісей-Сервіс" укладалися договори на використання електроенергії та на послуги водопостачання та водовідведення за адресою: м. Одеса, вул. Ак. Корольова, 102.

Окрім того, з матеріалів справи вбачається, що ТОВ „Одісей-Сервіс" сплачувало належним чином рахунки за електропостачання, водопостачання та водовідведення (т.1, а.с.29-39, 106-109, 111-113, 118-120, 123-124, 127).

Розглянувши матеріали справи, апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до вимог ст. 193 ГК України, які кореспондуються з вимогами ст. 526 ЦК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ч.1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно зі ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Підстави набуття права власності передбачені статтею 328 ЦК України, згідно з положеннями якої право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, який після закінчення строку договору не пред'явив вимоги про його повернення, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через п'ятнадцять, а на рухоме майно - через п'ять років з часу спливу позовної давності. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Відповідно до п.п. 1, 7, 8 прикінцевих та перехідних положень ЦК України цей кодекс набрав чинності з 1 січня 2004 року. до позовів про визнання заперечуваного правочину недійсним і про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, право на пред'явлення якого виникли до 01.01.2004, застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше. Правила статті 344 Цивільного кодексу України про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом.

Інститут набувальної давності є одним із первинних способів виникнення права власності, тобто такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ - не базується на попередній власності та відносинах правонаступництва, а базується на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 Цивільного кодексу України, а саме: тривалого, добросовісного, відкритого та безперервного володіння майном як своїм власним.

Щодо наявності усіх чотирьох складових (юридичного складу), які є підставою для визнання права власності за набувальною давністю, апеляційний господарський суд прийшов до наступних висновків.

Якщо є всі підстави вважати, що власник майна тривалий час не виявляє наміру визнати певну річ своєю, він погодився з її втратою - вона може бути визнана власністю фактичного добросовісного володільця.

Тривалість та безперервність володіння передбачає, що має закінчиться визначений у Кодексі строк, що розрізняється залежно від речі (рухомої чи нерухомої), яка перебуває у володінні певної особи, і для нерухомого майна складає десять років, а також те, що протягом означеного в законі строку володілець не вчиняв дій, що свідчили б про визнання ним обов'язку повернути річ власнику, а також йому не пред'являвся правомочною особою позов про повернення майна.

Як вбачається з матеріалів справи та не спростовується фірмою „Гомер" ДП, ТОВ „Одісей-Сервіс" користується спірним приміщенням з 07.05.2001р. по даний час.

Враховуючи норми чинного законодавства та обставини справи, дослідивши матеріали справи, апеляційний господарський суд вважає, що матеріалами справи підтверджується факт тривалого та безперервного володіння позивачем спірним приміщенням, починаючи з 07.05.2001р., таким чином колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про доведеність факту володіння ТОВ „Одісей-Сервіс" протягом встановленого ЦК України десятирічного строку.

Відповідно до ч.3 ст. 397 ЦК України фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.

Добросовісне володіння означає, що особа не знала і не повинна була знати, що володіє річчю незаконно. Тому встановлення добросовісності залежить від підстав набуття майна.

Як вже було вказано вище, 05.05.2001р., між сторонами по справі було укладено договір купівлі-продажу частки у колективній власності, відповідно до якого фірмою „Гомер" ДП було відчужено 154/1000 частин у колективній власності на комплексну нежитлову будівлю, загальною площею 757,7 кв.м., що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Ак. Корольова, 102, зазначений об'єкт відчуження належав фірмі „Гомер" ДП на підставі свідоцтва про право власності на комплексний нежитловий будинок від 10.08.1999р. за №003648.

Окрім того, як вірно зазначалось місцевим господарським судом, на підтвердження свого наміру щодо продажу об'єкту нерухомості відповідач передав позивачу оригінал свідоцтва про право власності на комплексний нежитловий будинок від 10.08.1999р. за №003648.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, Одеський апеляційний господарський суд дійшов до висновку про добросовісність та правомірність володіння ТОВ „Одісей-Сервіс" спірним майном.

Відкритість володіння теж є необхідними умовами для набуття права власності за набувальною давністю і означають, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць.

Матеріалами справи підтверджується, що ТОВ „Одісей-Сервіс" використовувало спірне нежитлове приміщення постійно здійснюючи господарську діяльність (а.с.85-130), з огляду на що, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що володіння було відкритим та очевидним як для фірми „Гомер" ДП, так і для третіх осіб.

Згідно із ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Окрім того, апеляційний господарський суд зауважує, що фірмою „Гомер" ДП не надано жодних доказів в розумінні ст. ст. 32-33 ГПК України, які б спростували відповідну тривалість, добросовісність, відкритість та безперервність володіння ТОВ „Одісей-Сервіс" спірним приміщенням.

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд приходить до висновку про наявність визначеного ст. 344 ЦК України обов'язкового юридичного складу, таким чином первинні позовні вимоги ТОВ „Одісей-Сервіс" підлягають задоволенню як такі, що відповідають нормам чинного законодавства та належним чином обґрунтовані.

Щодо зустрічних позовних вимог фірми „Гомер" ДП про визнання договору купівлі-продажу недійсним та визнання права власності на 155/1000 частини комплексної нежитлової будівлі.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Апеляційний господарський суд зауважує, що фірмою „Гомер" ДП не доведено факт невідповідності оспорюваного правочину вимогам ст. 203 ЦК України, а з положень поданого Фірмою „Гомер" ДП статуту не вбачається відсутність дієздатності вказаної юридичної особи, з огляду на що, з урахуванням сукупності наявних у справі доказів, колегія суддів дійшла до висновку про відсутність підстав для задоволення позову щодо визнання договору недійсним.

Окрім того, апеляційний господарський суд зазначає, що фірмою „Гомер" ДП не надано жодних доказів в розумінні ст. ст. 32-33 ГПК України на підтвердження невідповідності оспорюваного правочину нормам чинного законодавства.

Одеський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що враховуючи визнання права власності спірного приміщення за ТОВ „Одісей-Сервіс" зустрічні позовні вимоги фірми „Гомер" ДП про визнання права власності на 155/1000 частини комплексної нежитлової будівлі, загальною площею 757,7 кв.м., що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Ак. Корольова, 102, не можуть бути задоволені, оскільки внаслідок застосування набувальної давності володілець становиться власником, а власник втрачає своє право на майно.

Окрім того, відповідно до ст. 267 ЦК України якщо за умови дослідження у судовому засіданні доказів, судом буде установлено, що право позивача, про захист якого він просить, відповідачем не порушено, ухвалюється рішення про відмову в задоволенні позову саме з цих підстав, а не через пропуск строку давності. Якщо ж буде встановлено, що таке право позивача порушено і строк позовної давності пропущено без поважних причин, ухвалюється рішення про відмову в позові у зв'язку із закінченням строку давності, а при визнанні причини пропуску цього строку поважною порушене право має бути захищене.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає обґрунтованим та законним висновок господарського суду першої інстанції стосовно відсутності підстав для застосування позовної давності.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 25.07.2006р. №2-29/3391.2-2006.

Таким чином, апеляційний господарський суд приходить до висновку про необґрунтованість, недоведеність та відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги фірми „Гомер" ДП.

Враховуючи вищевикладене, оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, та матеріали справи не спростовують вищенаведені висновки суду першої інстанції, апеляційний господарський суд вважає, що оскаржуване судове рішення прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, відповідає фактичним обставинам і матеріалам справи, а підстави, передбачені ст. 104 ГПК України, для його зміни чи скасування відсутні.

За таких обставин оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Фірми „Гомер" Дочірнього підприємства - без задоволення.

Відповідно до п.1.1. Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 05.07.2012р. №01-06/869/2012 „Про деякі питання практики застосування Закону України „Про судовий збір"" судовий збір з позовної заяви про визнання права власності визначається з урахуванням вартості спірного майна (тобто як зі спору майнового характеру).

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Рішення господарського суду Одеської області від 15 серпня 2012 року у справі №5017/1579/2012 залишити без змін, а апеляційну скаргу Фірми „Гомер" Дочірнього підприємства - без задоволення.

2. Стягнути з Фірми „Гомер" Дочірнього підприємства (67820, Одеська область, Овідіопольський район, с. Прилиманське, 7-км. Овідіопольської дороги, код ЄДРПОУ 21030465) до державного бюджету України (отримувач коштів: ГУ ДКСУ в Одеській області; код ЄДРПОУ отримувача: 37607526; банк отримувача: ГУ ДКСУ в Одеській області; МФО 828011; № рахунку: 31217206782002; код бюджетної класифікації 22030001 „Судовий збір (Державна судова адміністрація України, 050), символ звітності 206; код ЄДРПОУ суду 26016990) 804 (вісімсот чотири) грн. 75 коп. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Повний текст постанови підписаний 04 жовтня 2012 року.

Головуючий суддя Судді О.О. Журавльов В.М. Головей А.І. Ярош